На вершину гори ти не падаєш з неба. Як підкорити Кіліманджаро

На вершину гори ти не падаєш з неба. Як підкорити Кіліманджаро

1278
Ukrinform
Для подорожі у Танзанію не потрібен посередник в особі туристичної фірми - все можна організувати самим

Танзанія є одним з провідних туристичних напрямків і достатньо відкритою країною, візу до якої українці без проблем можуть отримати прямо по прибуттю до аеропорту. Тому, для подорожі абсолютно не потрібен посередник в особі туристичної фірми - все можна організувати самим.

Авіасполучення також вельми зручне: з Києва до міжнародного аеропорту Кіліманджаро найкомфортніше дістатись Турецькими авіалініями через Стамбул або KLM через Амстердам. А можна летіти й до найбільшого міста країни - Дар ес Салааму, звідки одна з кількох внутрішніх авіакомпаній за 45 хвилин і приблизно 150 доларів доправить вас до аеропорту Кіліманджаро.  

Тур ми придбали на місці, коли прибули до містечка Моші, найближчого до підніжжя, куди, в свою чергу можна доїхати з аеропорту шатлом (по факту, мікроавтобусом) за 4 долари, або на таксі.

В Моші сила-силенна фірм, які спеціалізуються на організації сафарі та сходжень. Вартість стартує від 1050  доларів за одного плюс чайові для команди по завершенні (на ваш розсуд, але не менше 150 доларів з людини). Виходи відбуваються щоденно.

Ми обрали п'ятиденний маршрут Маренго, котрий вважається шляхом середньої тяжкості. Всього до вершини ведуть три стежини різного ступеню складності, можна також взяти шести- або семиденний тур, це буде дорожче, але по суті, те ж саме, лише з додатковими днями на акліматизацію.

Старт було заплановано на ранок наступного дня, тому ночували в одному з місцевих готелів, обрали навмання найближче розташований до офісу турфірми. Вартість номеру невисока (приблизно 20 доларів), комфорт - відповідний ціні. Можна було пошукати щось краще, але ми не стали спокушати долю  і блукати вночі містом, перевіряючи рівень танзанійської злочинності, на нас чекали цікавіші випробування.

Вранці гід зустрів нас біля готелю і відвіз до Національного Парку Кіліманджаро - відправної точки (висота 1800 метрів), де ми зареєструвались - власноруч  записали себе в журнал: ім'я, країна, професія, вік. Подібну процедуру потрібно проходити на всіх визначених точках маршруту.

Далі знайомство з командою, яка супроводжувала нас до самого піку: два провідника, кухар, офіціант і портери. 

Ми були попереджені про необхідність мати повне екіпірування й поставились до цього дуже серйозно. Насправді, все виявилося простіше, на місці напрокат пропонувалось майже все необхідне, аж до теплих костюмів, взуття, фляжок і балаклав. Цього добра у нас було свого з лихвою, але ми взяли в користування спальні мішки і трекінгові палиці. По спальникам сумнівів не було ніяких, зрозуміло, що ночі в горах теплими не будуть, а от, з приводу палиць коливались, проте вони дуже стали у пригоді, рекомендую.

Рюкзаки за вказівкою гіда перепакувались таким чином, що нам залишилось нести на собі лише вантаж з денним запасом води (2 літри), фотоапаратом і особистими дрібничками. Вся основна вага перекочувала до портерів, котрі разом з кухарем стартували набагато раніше нас, щоб підготувати зустріч на черговому відрізку шляху. Кожен ранок перед виходом нам видавали свіжу воду і ланч-бокс. Іноді, крім іншого похідного харчу, ми знаходили в паперовому боксі навіть суші, несподівано, однак.

Перший перехід здолали приблизно за п'ять годин. Йшли повільно - це обов'язкова умова вдалого підйому і провідники дуже слідкують, щоб туристи не надто прискорювались, повторюючи: "полі-полі" ("тихесенько" - в перекладі з суахілі). Перша ночівля - в таборі Mandara на висоті 2720 метрів. Десяток дерев'яних "вігвамів" з розміщенням по чотири людини. Освітлення є, але розеток немає. Мобільного зв'язку - також. Тільки шум лісу і крик мавп, які стрибають по дахам. Абсолютне єднання з природою. Не дивлячись на фізичну втому, через перепад тиску, заснути було дуже важко і добряча половина наших сусідів не спала по кілька діб, тому бажано взяти з собою щось заспокійливе та не зловживати кавою/чаєм, котрими нас щедро поїли всю дорогу.

До організації харчування ніяких зауважень - кожного вечора нас чекала гаряча смачна вечеря, обов'язково суп, м'ясо або риба, смажена картопля, спагеті, фрукти. Сніданок також - свіжоприготовлений і максимально європейський.

Другу ніч ми провели у таборі Horombo на висоті 3720 метрів. Забігаючи наперед, скажу, що прогулянки крутими стежками по тропічному лісу, відкритій гірській місцевості та альпійським лукам і схилам, виявились квіточками, ягідки чекали на нас вище. А поки було просто цікаво спостерігати швидкісні зміни ландшафту, і відповідно погодних умов на шляху нашого просування. Адже ми тихою сапою здолали більшу частину кліматичних зон Землі, пішечки перетнули лісний і альпійський пояс, і навіть злегка потоптали її сніжну шапку.

На вечір третього дня вся рослинність залишилась далеко позаду, нависли чорні хмари, посипав град, навкруги - тільки скелі і уламки застиглої лави.

Табір Kibo (висота 4720 метрів). Саме звідси вночі починається вирішальне сходження. Рівень кисню в крові стрімко падає. Людей, вразливих до гірської хвороби (а про це ніхто не може дізнатися наперед), починає косити. Ще нещодавно жвавий португалець доповз до ліжка і вже нікуди не йде, у рожевощокої голландки носова кровотеча, вона вагається чи варто підніматися далі, моєму чоловікові дуже зле, зависокий пульс і погана координація, але його від сходження ніхто не відмовить, бажання підкорити Кіліманджаро непохитне і він дійде до вершини, хоч каміння з неба.

Штурм піка Ухуру (висота 5895 метрів) починався опівночі в промерзлій моторошній темряві й тривав до самого ранку.

У перші години підйому навпомацки по сипучій майже вертикальній поверхні, здавалося, що стежка веде у нескінченність і день вже ніколи не настане. Над нами - неосяжне чорнильне небо з величезними зірками, але дивитись треба було під ноги, тому така краса особливої втіхи не додавала. Через шість годин, майже на самій вершині, в реальність існування якої вже слабо вірилось, нас зустрів світанок і відкрив те, заради чого майже півмільйона людей з різних куточків землі пройшли цей жорстокий африканський шлях-подолання. Космічний рельєф, сяючі льодовики, сиві величні шапки гір, неймовірне танзанітове небо, паріння над біло-рожевими хмарами - скарби, які дарує своїм підкорювачам Кіліманджаро.

Спуск до підніжжя зайняв всього півтори доби. Внизу гід урочисто вручив нам номерні сертифікати з зазначенням висоти та точного часу сходження.

Всі описані труднощі зараз згадую з посмішкою і ностальгією. Так, це було важке випробовування, але тепер я точно знаю, що той, хто знаходиться на самій вершині гори - не впав туди з неба.

Любов Базів, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-