Сало з яблуками і женихи з гарбузами: Отакий він сільський карнавал

Потрапивши на Миколаївський ярмарок у містечко з рибною назвою Короп, що на Чернігівщині, ви ніколи його не забудете. Тому що це не просто ярмарок з усіма його атрибутами - торгівлею, розвагами, піснями і танцями, а явище, яке пробуджує в пам'яті історію, допомагає зберегти національні традиції, фантазію, гумор, відтворює і зберігає унікальну самобутність українського народу. Головною подією ярмарку є велика театралізована карнавальна хода. Подивитися її приходять-приїжджають тисячі людей. Вона триває довго - з півтори години і залишає по собі море позитивних емоцій. Під їх враженням кореспондент Укрінформу і розповість вам про побачене, почуте, відчуте, продегустоване.

Історія виникнення Миколаївського ярмарку у Коропі - незвичайна і пов'язана з особливим ставленням місцевих жителів до святого Миколая Чудотворця. За давнім переказом, саме його ікона, принесена в Короп із розташованого неподалік Рихлівського Свято-Миколаївського монастиря,  в 1848 році зупинила в місті епідемію холери. До того з нею тут боролися безуспішно. Коли ж люди поклонилися образу Миколая і з іконою обійшли місто хресним ходом, пошесть відступила. Ця історія залишилася в пам'яті поколінь, і тому до Чудотворця тут ставлення особливе.

На знак пошани і віри в покровительство св. Миколая перед початком ярмарку завжди проводиться хресний хід. І, уявіть, цього разу, старовинна ікона знову виявила свою дивовижну силу.

У суботу, за всіма прогнозами синоптиків, у Коропі цілий день мав іти дощ - як продовження нічної зливи зі шквальним вітром. Це, до речі, зупинило багатьох чернігівців (зокрема, художників і майстрів) від запланованої поїздки на ярмарок. Однак сталося протилежне: чорні хмари над міською площею постійно погримували, та дощем жодного разу не розродилися. Так і пішли собі геть, звільнивши місце для сонця. Відтак, день видався теплим, сухим і комфортним.

Торгові ряди вишикувались у центрі Коропа задовго до початку офіційного відкриття ярмарку. Свій крам і вироби ручної роботи сюди привезли підприємці та майстри з Ніжина, Чернігова, Кролевця і Шостки Сумської області. З-поміж них помічаю бондарів із дубовими діжками, діжечками, барильцями.

 - Я - потомственний бондар. Батько вчив мене робити діжки ще в 1933 році. А зараз мені 88. Півстоліття тому лікарі направили мене до Миколи Амосова. А він сказав: "Операція тобі не потрібна. Кидай пити й курити - і будеш жити довго, - охоче розповідає народний майстер України із Ніжина Іван Щербак.

 - А учні у вас є? - запитую.

 - Немає. Син біля мене навчився робити діжки, трохи мені помагає, але ж він - кандидат наук, працює в університеті. Онучки теж в інститутах і нікого це тепер не цікавить. Хоча і вчитися у мене неможливо, бо я - лівша, і всі мої  інструменти виготовлені для лівої руки.

- Здоров'ячка вам, - бажаю досить ще міцному чоловікові і йду торговими рядами далі.

Біля дегустаційної точки Корпського сирзаводу весь час людно, не протовпитись. Тут можна скуштувати різні й дешеві сьогодні сири та кисломолочні напої на основі сироватки. Нашвидкуруч купую шматочок бринзи з кмином і поспішаю на площу, адже на часі - карнавальна хода. Підмічаю, що охочих подивитися на неї зібралося значно більше, ніж торік.

Карнавал починається після коротких вітань офіційних осіб. Першим виступає уродженець Коропа, третій гетьман Лівобережної України Дем'ян Многогрішний з козацькою старшиною, за ним - градоначальник, давніх часів поштар і пожежники, бадьоро крокує символ району - баба Калачиха з бубликами на шиї.

Далі йдуть колони юних спортсменів і артистів. Тут увагу привертає місцевий духовий оркестр, у якому між юнаками та дорослими чоловіками проглядаються зовсім малі дівчатка (7-8 років) з велетенськими як для них трубами. Причому, вони там не для краси чи подивування,  вони - грають і разом з усім виконують дефіле!

Після проходження колективів починається найцікавіше - театралізовані презентації територіальних громад Коропського району. І тут уже - хто на що здатний: циганський табір, Попандопуло і баб'ячий батальйон із "Весілля в Малинівці", місцеві женихи з гарбузами  та "екранізація" народної пісні "Як поїхав мій старенький".

Мавки, Вакула і чорти, баби з варениками і наливкою та інші персонажі, які на ходу пригощають глядачів, грають на давніх пральних дошках чи каструлях, танцюють і співають. Словами цю барвисту, різношерсту, веселу картину не описати. Кожну громаду, кожне дійство зі сцени віршовано і з гумором коментують ведучі.

"Багато сотень тому літ козак місцину влюбував, і вздовж ріки серед боліт село Карильське заснував", - лунає з динаміка.

Жіночки з Карильського обвішані в'язанками цибулі. Вони з діда-прадіда, десь із середини 19-го століття, - "цибуляники". І все завдяки складу родючих грунтів, сприятливих для вирощування надзвичайно смачної цибулі. Її селяни ростили в промислових масштабах і возили продавати далеко за межі України. Заробляли добре, будували хати, особливо після Другої світової, пізніше купували машини. Щоправда, це було колись. Не так уже й давно, але, на жаль, минулося. Залишилися тільки давня слава, "бренд" і цибулина на гербі. Зараз, кажуть, якщо цибулю не обробляти хіміками, вона довго не зберігатиметься - хвороби не дадуть. Отож, вирощують її, переважно, лише для себе.

Ось іде село Риботин на Десні. На гербі - риба. Чоловіки обвішані таранькою.

 - В нашому селі споконвіку всі рибалили. І зараз у кожного - і молодого, і старого є риболовні снасті, вони їх самі плетуть, - розповіла пізніше вихователька місцевого дитсадка Світлана Цупко.

І так - громада за громадою, у кожної свої історичні корені й традиції. Село Верба славиться гончарами, Атюша - смачним хлібом за старовинними рецептами, які бабусі й досі передають своїм нащадкам, Оболоння, Радичів, Вишеньки та інші придеснянські села - неймовірної краси краєвидами. Вони входять до складу Мезинського національного природного парку, однією з цікавенних принад якого є всесвітньовідома Мезинська палеолітична стоянка первісної людини. Місцина тут настільки унікальна, що і зараз де-не-де після зливи можна натрапити на кістку мамонта чи іншої доісторичної тварини.

Після карнавальної ходи на сцені розпочинається концерт. Публіка його слухає, а ряжені розходяться по своїх стилізованих під селянські подвір'я куренях. А там уже - чого душа забажає: варенички, рибка, сальце-м'ясце,  шашлики і, звичайно, український самогон - як без нього на ярмарку! Жінки розсідаються на лавках і співають народних пісень. Козаки жонглюють шаблюками, а діти катаються на саморобній каруселі з березової колоди. Димно, гамірно, весело.

З цікавістю зазираю на подвір'я села Оболоння, якесь таке особливо тепле. Тут - вишивані рушники, піч і давнє домашнє начиння. На святково оформленому столі - млинці.

- Ми презентуємо свою "коронну страву" - налисники. Наготували їх різних форм і кольорів і з різною начинкою: м'ясом, маком, сиром і родзинками, крабовими паличками і часником, бананом, є шоколадні, а ті, що зеленого кольору - зі шпинатом, - розповідає художній керівник Оболонського будинку культури Наталія Рожок. Я рахую 9 видів млинців, дегустую шоколадні - з додаванням какао у тісто, обіцяю собі приготувати такі вдома і йду далі.

Вдихаючи аромати, згадую минулорічну ярмаркову рибну юшку з судаком, якою тут, у Коропі, пригощали мене хлопці з села Розльоти. Вони розповідали, що, завдяки появі Мезинського парку, риби у Десні в цих краях побільшало. А то було зникла зовсім - повибивали елекровудками. А тепер є сом, щука, навіть раки до 30 см завдовжки, видра з'явилася. Бобра розвелось - через кожні 20 метрів можна зустріти підточені ними й повалені дерева.

Цього разу юшки не бачу (чи, може, погано дивлюся), зате помічаю продукцію місцевих фермерів - виробників органічної продукції. Ними Коропщина особливо пишається, адже скрізь тепер хімія, а у них - натуральне!

Дегустую соки фермерського господарства "Золотий Пармен": яблучний, яблучно-бурячковий, березовий з імбиром, м'ятою та каркаде - справді натурпродукт. Директор ФГ Микола Мисник каже, що має свій сад, березовий гай і сировину ніде не купує, все тільки своє. Більшість продукції експортує, частину відправляє на внутрішній ринок і хоче цей сегмент розширювати.

- Ми в Коропі взяли курс на розвиток туризму, в тому числі, гастрономічного, і починаємо з себе. Тому що це тягне за собою розвиток підприємництва, інфраструктури та сфери послуг", - розповідає пан Микола, запрошуючи на дегустацію.

Накуштувавшись соків із великих трилітрових упаковок із кранчиком, купую додому незвичний чорносмородиновий оцет - цікаво, якими з ним будуть салати.

Напроти - ще один натурвиробник: органічна фірма "Тарасівка" зі своєю позитивною директоркою Світланою Карацюбою. Вона розповідає, що їхнє господарство - сімейне і вирощує всі овочі "борщового набору". Утім, головна спеціалізація - молочні продукти.

- Робимо масло з різними добавками - часником, зеленню, насінням льону, медом, базиліком і паприкою. А ще - шоколадне і топлене", - розповідає господиня, даючи все спробувати.

Серед ексклюзивів - дивовижна страва "Сало з яблуками". Куштую - подобається, жирне й водночас кисленьке таке.

- Сало з яблуками я називаю продуктом для парочки. Бо хлопці більше люблять сало, а дівчата - яблучка (це ж райський фрукт). Отож, ця закуска їх об'єднає. Не знаю, наскільки вона корисна, але, сподіваюся, що корисніша, ніж просто сало", - рекламує, посміхаючись, пані Світлана.

У неї купую шматочок домашнього масла. Вдома відчуваю призабутий давно смак і аромат натурального продукту, який на чернігівських ринках зазвичай продають замороженим, а відтак, знеціненим.

Господиня з Тарасівки каже, що в магазини продукцію не возить. Має певне коло клієнтів у Києві, яких і забезпечує.

Надегустувавшись і скупившись, іду в призначене журналістам місце для спілкування з головою Коропської об'єднаної територіальної громади. Там нас, окрім нього, зустрічають ще два очільники поки що існуючого району і народний депутат Анатолій Євлахов. Всі кажуть, що долучилися до організації ярмарку і раді, що він удався. Однак найбільше клопотів, усе ж, дісталося новоспеченій ОТГ. Вона виділила на нього 100 тис. грн., район - 30 тис., а решту грошей дали спонсори. Та суть у коштах не сьогоднішніх, а майбутніх.

 - Дійство, яке ви сьогодні побачили - це візитівка нашої Коропщини. Це те, що ми можемо показати для розвитку туризму і економіки. У нас немає великих підприємств, які б приносили дохід у місцевий бюджет, тож ми розраховуємо на такі ярмарки. Вони приваблюють туристів, а ми готуємося їх достойно зустрічати, приймати, розповідати про самобутність нашої культури, своє українське чуття", - сказав очільник ОТГ Віктор Журавель.

Задоволені спілкуванням, прощаємося. І нагадуємо тим, хто зацікавився, що Миколаївський ярмарок у Коропі проводиться він щорічно в останню суботу липня. Отож, гуртуймося, і все буде смачно!

Наталія Потапчук, Чернігів.