По гриби – всією файтою
«Шо таке зробити, коли нема роботи?» – була така геніальна пісня в моїй так сказати молодості :)) авторства ВВ...
Так от, коли нема роботи, а є діти і порівняно недалеко з домом ліс – вам однозначно туди! Ну, нам – так точно. По-перше, цьогоріч через дощ не сезон на садовину, бо її якщо не травити, жеруть грибки й інші гадості, але однозначно сезон на гриби! Отож, ми весь робочий тиждень спостерігали, як із ліса тягають гриби сусіди й односельчани, а сьогодні таки вибралися самі – усією файтою.
Мої козаки нарешті вже доросли до того, що з ними можна йти (у прямому значенні слова) до лісу. (Бо досі для нас актуальними були кінні прогулянки, де ми з чоловіком – у ролі коней (після таких прогулянок, що й казати, шия моя влаштовувала акції протесту ще кілька днів), а хтось із двох на моїй шиї – вершник).
Ну але гриби збирати – тобто, зігнутися буквою «зю» й ходити попід кущами із дітьми все одно не можна – бо їм це просто нудно, тому шукали у нас старші по званню – й знайшли таки, буде мачанка:)
А ми із дітьми гриби у лісі… вивчали. Як на те, нам траплялися усілякі екземпляри – отак-о, просто на дорозі, без особливих зусиль. Навіть суперцінна королиця, яка тільки вилізла зі свого яйця. Особливо хлопці радіють голубінкам (сироїжки), вони ж бо різнокольорові – фіолетові, рожеві, зелені (на них кажуть у нас «жабки»), коричневі (на ці – «дубові голубінки», бо ростуть у дубовому лісі), навіть червоні, які до кошика не беруть, бо гірчать, як їсти.
Вчилися розрізняти «дурні» гриби – й їстівні: за кольором під шапочкою, за товщиною ніжки, за запахом. Ви навіть не уявляєте, скільки у цьому сенсі емоцій викликає бліда поганка ( знають ж бо, що це – найотрутніший гриб!) Одна біда – мухоморів не знайшли, але заспокоїла знову ж таки королиця – бо це ж царський мухомор чи мухомор Цезаря, по-книжковому.
Ще випробували магічну практику отримати те, що дуже хочеш, уявляючи: уявляли боровика – й таки знайшли його під кущем при дорозі (чи справді подіяло, чи просто нам пощастило!)
Ще ми слухали Батька лісового шума – це персонаж однієї із улюблених карпатських казок, ходили на Скали – у нас є місце у лісі, де багато валунів утворюють маленький каскад водопадів (щоправда, струмок слабкий вже зараз), пили лісову водицю, вивчали п’явок і навіть бачили рака. Коротше кажучи, грибів як таких ми не назбирали. Зате скільки емоцій і нових знань! А ті двадцять штук різнокольорових і різновидових грибів їсти – ні-ні! Ми їх будемо далі вивчати – хлопці, за прикладом британських :) вчених із док. фільму про гриби, повикладали їх шапочками на білий листок і чекають, поки всохнуть, аби побачити, які будуть відбитки грибів. Мають у кожно бути свої ще й різного кольору.
Ну, улов нашої старшини детально виставляти не будемо – по-перше, білі гриби, як кажуть, викликають чорну заздрість, :-) а по-друге, ми тільки свої фоткали :) То от дивіться, і якщо ви маєте дітей і ліс поряд – бігом туди! Гриби вивчати :)
Тетяна Когутич
FB (а головна світлина - то для краси)
реклама