Орест Білоус, співзасновник туркомпанії “Я люблю Азію”
У Малайзії зареєструвати хостел - це всього півгодини
19.06.2017 18:39 1166

- Є щось спільне з українцями? 

- Я не знаю, не шукав. 

- Чого ти у них навчився?

- Я пробую навчитися спокою. Ніколи не бачив, щоб малайці сварилися, не бачив агресії. Я не розумію, як це відбувається. Якщо ми сидимо в поїзді чи автобусі, й автобус забитий місцевими людьми, вагітна жінка, діти… Автобус буде припарковуватися 7 хвилин, і ніхто не обурюватиметься, не сигналитиме. У тому автобусі нервувати буду тільки я. Можливо, ще китайці, але вони не проявляють цього.

За 5 років я навчився простіше дивитися на речі, не помічати чогось, але я мрію від них перейняти внутрішній спокій. Це просто неймовірно. Найгірший метод вирішення конфлікту – це агресія. Тут немає українського «синдрому вахтера». Напевно, він і в мене був: якщо ти не заборониш комусь щось протягом дня – ти його не прожив. А малайці стараються піти назустріч, навіть якщо це порушує правила. Для них дуже важливі людські стосунки.

- Чи численна українська діаспора в Малайзії?

- Десь 300 тисяч українців у Куала Лумпурі, зареєстрованих у посольстві. Навряд чи ще багато не зареєстрованих. Бо всі, хто там живе, мають візи – їх легко отримати. 

- Чи цікавий напрямок «Малайзія» для українського туриста?

- Дуже цікавий. Малайзія – не тільки екзотика. Це можливість побачити, як країна може швидко вирости, у щось перетворитися. 40 років тому це було болото. Тож Малайзія – приклад того, як можна швидко, дуже швидко, вирости. Вони зробили з нічого неймовірні речі. Потенціалу в нас було набагато більше. При тому, що в них нема світових запасів нафти.

- За яких обставин ти повернешся в Україну?

- Не знаю… Поки що таких планів нема.

- Як прийшла ідея створити туристичну компанію «Я люблю Азію»?

- Ми з другом Женею Іхельзоном (Євген Іхельзон – відомий український діяч, журналіст), який тоді жив в Україні, а я в Англії, час від часу їздили в Азію. Потім почали з собою брати знайомих, з якими протягом тижня чи двох проходили маршрут. За це вони нам купували квитки. А потім раз-два, і вже ми знайшли себе у тому, що всі кудись їздять, є якийсь рух. Поступово з цього вималювався бізнес, хоча він не робився як комерційний, тому досі залишається таким домашнім.

- Іноземні фірми звертаються до вас щодо співпраці?

- Ні. Вони навіть зі своїми не працюють. Такі туроператори як ми, не працюють з турагентами. У них є свої агенти. Це агенти, які продають такі тури. От у нас є один київський партнер, з яким ми працюємо. Агент, який перепродує тури.

Через кризу величезна частина людей навчилася подорожувати самостійно. До нас звертаються ті, хто хоче відпочивати сам, і ті, хто хоче насичених групових подорожей. Причому, ми в жодному разі не є конкурентами самостійним подорожам. Швидше за все, людина з першого разу не зможе так швидко проїхати задуманий маршрут. Бо є якісь дуже складні стиковки, через незнання яких людина витратить більше грошей, ніж за наш тур.

Плюс, є багато переваг у подорожах малими групами. Ми ж не збираємо групи з 20-25 людей, як інші. Тобто, коли в нас 14 — це вже катастрофа. Ми беремо другого гіда. А зазвичай у нас 8-10 чоловік. Вони всі сходяться за інтересами. 

У нас клієнти з Польщі, Литви, Казахстану, Білорусі, Грузії, Киргизстану. На Папуа були вже запити від європейців, навіть індонезійці записувалися на Індонезію, іранці.

- Які у тебе очікування від «Я люблю Азію»?

- Всі мої очікування вже підтвердилися, все працює. Зараз трохи пригальмувалося через кризу в Україні. Людей стало менше. Ми дуже сильно відчули падіння бізнесу. Але що цікаво, до кризи таких компаній на ринку було більше десяти. Зараз крім нас залишився ще хтось один. Зараз вони знову як гриби народжуються. Це стало модно – такий собі тренд. Хтось колись кудись з’їздив – і зразу він гід, у нього відразу турагентство. І це, до речі, погано, бо починаєш плутатися, що відбувається на ринку. Вони народжуються-відмирають. Ми за всіма слідкуємо. Є 2-3 фірми, які ще працюють, але є дуже багато одинаків. Вони мають 7 турів, можуть перерости у компанію, а можуть і зійти з дистанції. Ми ж завдяки кризі навчилися виходити й на інші ринки.

Альона Николаєвич, Львів

Фото надав автор

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-