Сергій Онищенко. Подорож - відкриття нових меж своєї творчості

- Який головний посил Make like a Tree? Що цим проектом Ви хочете донести суспільству?

- Я навіть і не знаю. Я роблю те, що мені подобається. Музика завжди для мене щось особливе. Вона найбільше надихає серед усіх мистецтв. Коли я слухаю музику, всередині мене резонує щось неймовірне. Мені завжди хотілося створювати подібне. Швидше, це і є головний посил – роби те, що тобі хочеться і подобається. Можливо, мої концерти надихнуть когось займатися саме цим. Адже життя дуже коротке...

Make like a Tree – це англійський фразеологізм, який означає «забирайся», «йди геть», «скидай листя». Автор пояснив, що, в першу чергу, значення назви у буквальному сенсі – «будь як дерево», тобто тягнися до сонця, будь ближче до природи, не роби зла. А вже потім – рух. «У якийсь певний момент я сам собі сказав «забирайся», і відправився у довгий шлях», - говорить Сергій.

- Як взагалі прийшла ідея роздавати музичні інструменти і запрошувати на сцену всіх охочих? Адже це ж почасти й ризиковано, а раптом зіпсують пісню.

- Ну, у мене такі інструменти, якими складно зіпсувати пісню, навіть якщо дуже захотіти. Вони мінімалістичні, у них немає певної варіації тональності. У моїй валізі є вібрафон, калімба, сансула, оушен-драм, ще є, наприклад, велосипедний дзвінок. (Посміхається, - авт.) Такі собі маленькі синтезатори. Під час подорожей я завжди заходжу в музичні магазини і купую щось таке цікаве, маленьке і компактне.

Я роздаю інструменти тільки для тих пісень, де знаю, що їм підійде саме цей інструмент. Мені ніколи не подобалося на виступах, чи це спектакль або концерт, бар'єр між глядачем і артистом. Мені завжди хотілося його прибрати. Цікавіше, коли мої концерти залежать від тих людей, які приходять. Це взаємна творчість.

- Як Ви знайомитесь з музикантами в інших країнах, на вулиці, по Інтернету, або за яким принципом?

- Воно якось все само собою виходить. Я завжди пишу своїм улюбленим групам з тих країн, в які їду, і запрошую їх на концерти, щоб вони зіграли зі мною. Це чудова можливість познайомитися з ними. У більшості випадків погоджуються і приходять, бо їм це приємно і цікаво. Такі зустрічі надихають подвійно. Це прекрасно, коли люди з різних країн роблять щось спільне. Відбувається обмін музичного досвіду і цікавим звучанням.

Але буває так, що люди десь якось самі з'являються.... Наприклад, на минулий мій київський концерт до мене прийшов флейтист і запропонував відіграти концерт разом, на що я із задоволенням погодився. Моя музика побудована на імпровізації, там є якийсь певний кістяк, але вливати туди можна що завгодно.

- Після спілкування і записів спільних треків з багатьма іноземними музикантами, що можете сказати про їхню культуру музики? Чи відрізняється вона від нашої, можливо, сприйняттям, поглядами на те, якою вона повинна бути, звучанням? Почерпнули для себе щось нове?

- Музика – така мова інтернаціональна, що, в принципі, скрізь чимось між собою схожа. Ну, по-перше, сім нот ніхто не відміняв. А от різні підходи до створення музики – це так. Мені здається, музика однакова і різнопланова одночасно. У поїздках мені завжди вдається навчитися чомусь новому, підглядаючи, що роблять інші музиканти, я намагаюся привнести це у свою музику. Не можу сказати, що десь краще, десь гірше. Усе залежить індивідуально від людини, наскільки він глибоко це відчуває. Усі люди, з якими маю спільні записи, мене надихають і зараз.

- А якщо порівнювати з українським продуктом, взяти групи, які тільки починають підкорювати музичний олімп, з такими ж групами зарубіжжя, де якісніше?

- Меня здається, у нас рівень музики трохи нижчий. Україна має величезний музичний потенціал, але мені здається, наша головна проблема – брак часу. У нас тут така соціальна система, яка говорить: «музика не важлива, гроші – ось, що важливо». І це настільки пропагується скрізь...

В інших країнах, якщо розглядати ситуацію за психологією піраміди Маслоу, у людей задоволені базові потреби, у них є час подумати про щось абстрактне. Адже музика – це не першочергова потреба людини. А у нас ще багато чого не задоволено і не так багато людей можуть перескочити через усі проблеми, щоб щось створювати. Там простіше бути музикантом, ніж тут, там – музикантом можна заробляти гроші. Там є багато вільного часу, чого і вимагає в першу чергу музика.

Загалом, у кожній країні є щось першокласне. Але наша проблема – це пріоритети матеріальні, а не духовні. Це те, що я зрозумів під час подорожей.

- Що кажуть іноземці про український музичний продукт? Знайомі вони за кордоном взагалі з ним? Чи для всіх він у новинку?

- Там, де я був, ніхто нікого взагалі не знає з України. Поки що. Це і добре і погано. Тому що, коли я приїхав, усім було дуже цікаво: «Що це за людина з далекої країни приїхала грати музику? Такого ми не чули – треба піти». За рахунок цього можна просувати український продукт. Нікого не здивуєш новою групою з Англії, їх так багато і вони всі круті. Ще одна не дивує. А ось з України – відразу спалахує інтерес.

- Чи багато збираєте людей у концертних залах? Як Вас приймають іноземці, що говорять?

- Від одного до двохсот. Усе залежить від місця і часу. Давати концерти за кордоном - величезна лотерея. Так, люди приходять і після виступу говорять приємні слова. Для мене навіть слова не головне, коли я бачу, що людина уважно слухає і кайфує від почутого, - це навіть більше.

- Чому саме Indie-folk (Інді-культура – вільне вираження або художня складова творчості, запобігання становлення частиною індустрії розваг та шоу-бізнесу, - прим. ред.)? Тому що це зараз на піку популярності чи все-таки з цим пов'язана своя історія?

- «Інді» - це зараз таке слово, яке скрізь використовується. Мене просто запитують, яку музику ти граєш, а я взагалі насправді не знаю, що граю! (Сміється, – авт.) Я граю те, що мені подобається, те, що виходить писати. Я для себе особисто це ніяк не характеризую. Але коли у графі потрібно вказати жанр, пишу "інді-фольк" – це, напевне, найближче до того, що я роблю.

Особисто мені воно в цьому напрямку не звучить. Просто сама концепція «інді» полягає в незалежності. І я ні від кого не залежу і роблю що хочу. А фольк - тому що є якісь його мотиви. У моєї музики великий взаємозв'язок із природою, що, мені здається, має деякі корені з фольковою музикою.

- Ви влаштовуєте собі концерти самостійно, знаходите організаторів і домовляєтеся про захід. А як Ви знаходите цих організаторів? Мені здається, це не завжди просто зробити, не всі важливі контакти легко знайти за допомогою пошукової системи Інтернету.

- Немає поганих груп – є погані менеджери. Напевно, я просто проводжу більше часу в пошуках якихось унікальних місць, де можна виступати. Мені подобається самому планувати свій графік, місце заходу і з ким виступати. Це, правда, – дуже просто. В основному люди не знають, як це робиться. Усі думають, що музикант – людина, яка сидить удома і йому всі телефонують з проханням приїхати зіграти. На етапі, коли тебе всі знають, так і відбувається. Але не у моєму випадку. Можу сказати, що більшість за кордоном погоджувалася на мої концерти, оскільки, як я вже згадував, їм цікаво щось нове здалеку.

- Чому вибір припав саме на Monkey Records (новозеландський лейбл, - прим. ред.)? Чи платно Ви записувались у студії чи все Вам погодилися допомогти добровільно?

- Альбом записаний мною особисто з допомогою моїх друзів. Цей продукт створювався у процесі подорожей. Він уже був готовий. Три пісні - в Індонезії біля океану, три - у Новій Зеландії у студії друга, ще діві - в Україні і Росії в маленьких кімнатках на квартирі у друзів. Усе було безкоштовно і на взаємній допомозі. Коли я приїхав додому, то зрозумів, що вже можна і альбом випустити. Я почав шукати новозеландські лейбли, оскільки мені дуже сподобалося там записуватися (взагалі щось особливе є в тій країні), і скинув їм свою музику. Monkey Records сподобалося і вони погодилися зайнятися її розкруткою закордоном, що зараз і роблять.

«Подорож – це щастя. Щасливий той, кому потрібно мало». Сергій Онищенко

- З якою сумою вирушали у свої подорожі? Чи вистачало її? На що в основному витрачали?

- Після закінчення своєї першої подорожі по Росії, мені вдалося зібрати 1000 доларів. Я вирішив, що мені цієї суми вистачить для нового шляху, а як будь-що - я зможу заробити завдяки концертам. І Ви знаєте, на мій превеликий подив, виявилося, що за кордоном можна заробляти концертами! Хоч і отримував я не дуже багато, але мені вистачало. Я їздив автостопом, проживання знаходив по каучсерфінгу, були навіть люди, які кликали до себе. Я не витрачав на житло і пересування. За рахунок цього, можна було спокійно існувати і не думати про те, що потрібний підробіток. Просто щасливий той, кому треба мало. І, напевно, мені просто не так багато треба було.

Одного разу у Сергія поцупили багаж під час подорожі. Випадок стався на Сахаліні і швидко «розійшовся» місцевими ЗМІ. Жителі міста, дізнавшись про проблему, вирішили допомогти бідному мандрівникові. Так у Сергія з'явилися намет, спальник, їжа і навіть гітара. Щоб заробити грошей на дорогу додому, він почав давати свої, тепер знамениті, виступи на зворотньому шляху. З цього і почався проект Make like a Tree. «Цей випадок був величезним поштовхом нарешті почати робити те, що було давно задумано ще в Україні», - каже Сергій.

- Що Ви завжди берете з собою у подорож? Є перелік речей, які просто необхідні кожному мандрівникові в дорозі?

- Гарний настрій потрібно брати з собою. Це найважливіше! Якщо в тебе буде поганий настрій, то від жодної подорож і жодних краєвидів не радітимеш. Можна і без речей їздити спокійно. Це складно, але я прагну до цього. Так, у мене є якась «прив'язка»: мені потрібно брати з собою інструменти, фотоапарат і те, що я продаю на своїх концертах (на кожному виступі музиканта можна придбати його альбом, фото, а також стікери і магніти з цими фото, - прим. ред.). Я зустрічав людей, які подорожують узагалі без нічого. У них одна сумка через плече, а в ній – паспорт. Я такими людьми завжди захоплююся.

- Можете згадати себе до подорожей і після? Наскільки Ви змінилися і що конкретно у Вас змінилося?

- Я можу сказати, що я став більш щасливою людиною. Коли ти про щось мрієш, ти цього не робиш, а лише думаєш про це. У якійсь мірі це робить тебе нещасним. Ти це до кінця не усвідомлюєш, але воно так і є. Я коли поїхав у подорож, зрозумів це - що був нещасний. Мені ця подорож дала можливість повірити в себе і впевнено говорити, що я музикант, і не бояться цього.

Любов до подорожі дісталася Сергію від батька, який сам свого часу активно займався туризмом. Постійні думки про те, що все не на своїх місцях, жага змін і  пригод стали поштовхом до рішення відправитися у путь.

- Чи траплялися Вам на шляху недоброзичливці?

- Та ні, такого не було. Навпаки, коли ти їдеш, усі тобі намагаються допомогти і сприяти твоїй подорожі. Можливо, вони, якісь і не хороші всередині, але для мене вони відкривалися з найкращих сторін. (Посміхається, – авт.) Статус мандрівника відкриває багато дверей. Будучи незнайомцем в іншій країні, мені було, може, навіть комфортніше, ніж у своїй країні. Тому що люди доброзичливіше відносяться до мандрівників, ніж до своїх людей, чомусь.

- Ви побували в багатьох країнах (Росія, Лаос, В'єтнам, Камбоджа, Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Індонезія, Папуа Нова Гвінея, Австралія і Нова Зеландія). Розкажіть про автостоп у цих станах. Де він краще?

- Звичайно, все в першу чергу залежить від твоєї вдачі. Найбільше мені щастило у Новій Зеландії. Там розповсюджений автостоп. Люди впізнають мандрівників і без зайвих питань їх підвозять. В Азії тебе підбирають не тому, що вони знають, що ти автостопник, а тому що білий чоловік стоїть на дорозі і щось їм показує. Вони зупиняються дізнатися, що сталося і чому ти тут стоїш. Після пояснень вони доброзичливо погоджуються тебе підвезти.

Фото: Сергій Онищенко. "Звуки тиші"

- Я знаю, що у подорожах для Вас головне – спілкування з людьми. Але все ж таки, якщо згадати країни, в яких Ви були, що запам'яталося в них найбільше, в чому особливість кожної з них. Можливо, у Вас уже є певна асоціація з тією чи іншою країною?

- Тут можна книгу писати. (Сміється, – авт.). Наприклад, Папуа – Нова Гвінея. Рівень життя людей дуже низький там. Але ці люди, тим не менш, щасливі навіть з якимись мінімальними матеріальними благами. Вони усміхаються і радіють життю. Вони заразили мене якоюсь такою добротою, доброзичливістю і вмінням радіти тому, що в них так мало є: пальми, океан і бамбукова хатина... А у нас усі думки про покупку нової моделі телефону або кредит на квартиру. Країни і міста - це просто шматки землі, які хтось десь поділив і назвав якимись іменами. Це абсолютно безглуздо. Найголовніше – це люди. Вони роблять це місце.

- Відкрили Ви для себе якісь «лайфхаки» з виживання, якими можете поділитися?

- Та, знаєте, все від людини залежить. Я не можу дати чогось такого конкретного. У кожного своя зона комфорту. Комусь супер екстремальним здається ночівля в наметі, а комусь вийти з готелю – це вже подвиг. Мені не складно, наприклад, взяти і переночувати в парку на лавці, для мене це нормально, для мене не складно підібрати якусь їжу, якщо її хтось залишив у ресторані. Я дуже просто ставлюся до речей.

- Щоб Ви сказали людині, яка боїться піти у самостійну подорож або в якої недостатньо засобів, або просто багато сумнівів?

- Так класно! Нехай сумнівається далі і нічого не робить. Час прийде! Не потрібно поспішати. Я не за те, щоб усі їхали подорожувати. Комусь це потрібно, комусь – ні. Це не панацея від усього. Якщо ти сумніваєшся – сиди вдома. Якщо ні – ти вже береш і їдеш, без питань. Я не пропагую подорожі.

Усі фото були взяті з офіційної сторінки Сергія Онищенка в соціальних мережах.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.