Інновації як «золотий ключик» до дверей майбутнього. Інакше - повний нуль

У кожній країні є свій домінуючий бренд. Відомі на увесь світ українські чорноземи – це скоріше дар Божий, а не витвір рук людських, отже тут нам нічим хвалитися. А тому брендом України можна було б назвати, не претендуючи на істину в останній інстанції, такі підприємства: завод Південмаш як центр українського ракетобудування, Конструкторське бюро Антонова з літакобудування та ще Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона. І дуже шкода, що успадкувавши від СРСР потужний потенціал науково-освітніх кадрів, ми їх пустили по вітру. А в підсумку, згідно з даними Bloomberg Innovation Index, станом на 2016 рік Україна посіла 42-е місце в рейтингу країн з найбільш інноваційною економікою, опустившись на один щабель нижче порівняно з минулим роком.

А очолює рейтинг інновацій Південна Корея. Друге місце за нею посіла Швеція, а третє – Німеччина (в 2015-му – Японія була другою, а Німеччина – третьою). Цей рейтинг Республіка Корея очолює  завдяки: великій питомій вазі витрат на наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки; своїй патентній активності; ефективному виробництву з доданою вартістю та існуючому рівню вищої освіти.

Оглядаючи позиції України, важко не згадати відомий вислів екс-прем’єра Арсенія Яценюка: «Віддача від науки – нуль!». Звісно, при нинішньому рівні фінансування освіти і науки в Україні ми раз-по-раз будемо згадувати народну мудрість: «дешева рибка – погана юшка». Росія теж мала можливість пересвідчитись у цьому, зіткнувшись із фінансовою скрутою після уведення проти неї санкцій за анексію Криму й порушення територіальної цілісності України. Відплата прийшла без затримки – то ж у 2016 році Росія опустилася в рейтингу інновацій відразу на 14 рядків і посіла в ньому аж 26-те місце. Це падіння виявилося більшим, ніж у будь-кого іншого. Досить зримо це продемонстрував  відомий екс-міністр фінансів Росії Олексій Кудрін: щорічно в Південній Кореї уводяться до ладу 478 нових роботів на 10 тисяч співробітників; в Китаї – 36; однак у Росії – всього два. І це при тому, що технологічне відставання є, за словами Кудріна, найбільшим викликом для Росії, далеко більш серйозним, ніж воєнні й геополітичні проблеми.

Який висновок ми можемо зробити із цих спостережень? Найголовніший: Південна Корея досягла успіхів у створенні унікальної інноваційної системи саме завдяки великим і безперервним інвестиціям у розвиток людських ресурсів та науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Тобто, курс на індустріалізацію, коли мова йде про введення сучасних засобів виробництва, відразу ж було поєднано з курсом на модернізацію людських ресурсів.   

Європейське розуміння модернізації суспільства акцентує увагу на переході від практики родинних відносин всередині общин сімейного типу до соціальних відносин, заснованих на приватній власності й товарному обміні. І коли на Заході відбувається зміщення акцентів від цінностей колективізму до цінностей індивідуалізму, то на Сході відбувається синергетичне поєднання індивідуалізму і колективізму. Як на нашу думку, у цьому процесі свою позитивну роль відіграло як традиційне конфуціанство, так і запозичена із Заходу протестантська етика. В рамках останньої успішність трудової, професіональної чи підприємницької діяльності оцінюється як свідчення вибраності індивіда й дарування йому благодаті, а удосконалення ним своєї майстерності – як моральний обов’язок перед Богом. Тут трудова дисципліна підноситься в ранг сакральної цінності. У підсумку індустріалізація (коли йдеться про «залізо») й модернізація (коли йдеться про «людину») являють собою дві сторони становлення індустріального модерного суспільства, зрозумілого лише у його комплексній повноті й цілісності.

В тих же випадках, коли  паралелізм цих складових – індустріалізація/модернізація – порушується в силу тих чи інших історичних причин, постає внутрішня суперечність технологічно неблагополучного і соціально нестабільного суспільства, де носій фактично патріархальної свідомості входить у зіткнення з високими технологіями, що вимагають від нього принципово вищої міри дисципліни й відповідальності. Класичним прикладом може бути СРСР, де програма індустріалізації як промислового технологічного переозброєння не була підкріплена соціокультурною модернізацією людини-творця. Оця непідготовленість індивідуальної свідомості до технічних перетворень й призвела до деформації радянської стратегії модернізації. Цей феномен дається взнаки на пострадянському культурному просторі й до цього дня – йдеться про «низьку якість населення» (Л.Абалкін). Це призводить до ризику вибухового (як в метафоричному, так і прямому смислі) виробництва, на якому лежить печать «синдрому Чорнобиля» – індустріального суспільства з не модернізованою масовою свідомістю. Така характеристика, зрозуміла річ, в певній мірі відповідає й сучасній Україні.

Саме тому для нас так важливо вивчати й запозичувати досвід Південної Кореї, яка посіла перше місце у світі з інноваційного рейтингу. А до того ж не зайвим було б звернути увагу на те, що демократія в Кореї, як і в Україні, теж прижилася не за одне десятиріччя.  

Так, відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН у листопаді 1947 року була сформована міжнародна робоча група з підготовки проведення загальних демократичних виборів на всій території Корейського півострова. Однак радянська окупаційна адміністрація не пустила цю групу на частину території Корейського півострова, розміщену північніше 38 паралелі. Тоді, за рішенням ООН, було проведено вибори на півдні півострова, що й привело до створення 15 серпня 1948 р. Республіки Корея. Вільні вибори на північній частині резолюцією ООН відкладалися до кращих часів. Згодом під контролем радянської адміністрації 9 вересня 1948 р. було проголошено створення Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР). (Знову ж таки історичні аналогії із спробами Росії організувати нині свої «республіки» на Донбасі).  

Перехід від колоніального минулого до демократії в Південній Кореї відбувся не так просто. В історії країни періоди демократії перемежалися авторитарним правлінням. Так було від Першої до Шостої Республіки. Перша Республіка (1948-1960 ), спочатку більш демократична, ставала все більш авторитарною аж до свого закінчення в 1960 р. Друга Республіка (1960-1961) поклала в основу демократичні засади, але уряд було повалено менш ніж за рік, після чого в країні владу взяли військові. Третя (1961-1972), Четверта (1972-1979) й П’ята (1979-1987) Республіки  номінально вважалися демократичними, однак, на думку дослідників, вони були продовженням воєнного управління. І лише з встановлення Шостої Республіки у 1987 р. та обранням у 1992 р. першого громадянського президента  управління країною знову перейшло на демократичні рейки.

Слід зазначити ще одну особливість Південної Кореї – попри всі політичні пертурбації, економіка країни продовжувала бурхливо розвиватися, запозичуючи передові інновації з усього світу. І зримий  початок цьому шляху було покладено в далекі 1960-ті роки. На той час це була типова країна що розвивається, – із вкрай обмеженими ресурсами, благенькою виробничою базою, нерозвинутим внутрішнім ринком. В  секторі науки і технологій ситуація була ще гіршою – в Кореї існувало лише два державних науково-технічних заклади: Національний оборонний науково-дослідницький інститут, створений відразу ж після закінчення Корейської війни (1950-1953 рр.), а також Корейський дослідницький інститут атомної енергії, заснований у 1959 році.   

Однак, всупереч всьому, маючи навіть такі незавидні вихідні позиції, у 1964 році Південна Корея інвестувала 5 млн. дол. (на той час значна сума) на науково-дослідницькі й дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). Це дозволило працевлаштувати понад 5 000 вчених й інженерів. З цього моменту науково-технічний комплекс (НТК) став і залишається пріоритетним напрямом у розвитку південнокорейської держави.

Ще одна особливість «корейського дива» - принципове поєднання взаємодії «невидимої руки ринку» із регулюючим впливом державних органів. Насамперед йдеться про систему впровадження в життя п’ятирічних планів соціально-економічного розвитку країни, про які ми вже забули, або ж сприймаємо їх з долею іронії й скептицизму А між тим, без державного регулювання ринкові відносини вироджуються, з одного боку, в базар, а з другого – в монополію  олігархів.

Відмітною рисою «корейського дива» якраз і стало те, що науково-технічна політика Республіки Корея із середини 1960-х рр. стала формуватися як продовження і складова частина  промислової політики. Як тільки в 1962 р. був прийнятий перший п’ятирічний план економічного розвитку, уже в 1967 р. було створено Міністерство науки й технологій Кореї та ухвалено закон про підтримку науки і техніки. Наочною ілюстрацією нової технологічної політики було створення в 1966 р. першого фінансованого державою дослідницького інституту – Корейського інституту науки й технологій, покликаного сприяти промисловості у застосуванні, вивченні, адаптації й поліпшення іноземних технологій.  

Із середини 1970-х рр. розпочався наступний етап у розвитку промислової й науково-технічної політики. Було покладено початок цільової підтримки стратегічних галузей промисловості. Поряд з цим на базі Корейського інституту науки і технологій створювалися нові (фінансовані державою!) дослідницькі інститути, що спеціалізувалися на дослідженнях у стратегічних галузях, націлених на асиміляцію й поліпшення зарубіжних технологій для внутрішнього застосування. Розвивалася також державна система підготовки дослідницьких й інженерних кадрів.

На початку 1980-х рр.  розпочався третій етап у розвитку й реалізації наукової політики. Вона була зорієнтована на виправлення диспропорцій, що виникли в результаті переважної концентрації інвестицій у обраних стратегічних галузях. Відтак була проведена лібералізація в сфері фінансування, інвестування й митного регулювання, будувалися нові дослідницькі центри. У 1982 р. стартувала Перша національна програма в галузі досліджень і розробок. Державні пріоритети були зміщені від промислової й прикладної науки у фундаментальну сферу. Дослідницькі інститути були реструктуровані з урахуванням розв’язання нових  завдань. Виросла роль державного фінансування науки.  Отримала розвиток система підготовки висококваліфікованих дослідників й інженерів, заснована на залученні іноземних викладачів і спеціалістів, а також на навчанні за рубежем.

Одночасно було створено наукове містечко Даедеок. Його особливість – фінансування як з боку держави, так і приватних високотехнологічних і венчурних фірм, сприяння їхнім спільним дослідженням. Більше того – значне внутрішнє інвестування компаній у дослідження і розробки стає помітною особливістю цього етапу. Перед економікою країни було поставлено завдання увійти в групу технологічно розвинутих держав. Задля цього Міністерством науки і технологій було ініційовано прийняття спеціального закону про наукові й технологічні інновації, сформовано п’ятирічний план наукових і технологічних інновацій (на 1997-2002 рр.), який передбачав створення багатьох цільових програм. Саме вони й стали інструментами реалізації державної політики в науково-технічній сфері. Її наслідком став розвиток малого й середнього бізнесу: в країні нараховувалося близько 3 млн. малих і середніх підприємств (МСП), що складало станом на 2005 р. 99,5% від усіх компаній.

Економічним успіхам держави на переломі ХХ і ХХІ тисячоліть  сприяла державна підтримка малих і середніх підприємств (МСП), опрацьована «Президентською комісією із МСП», у яку входять заступники міністрів профільних міністерств і експерти. Характерною рисою цієї політики є забезпечення низьких процентних ставок з позикового капіталу і розширення програм банківського кредитування МСП. Крім того, в країні приділяється велике значення щорічним зарубіжним стажуванням підприємців (терміном на 4-6 місяців) з метою ознайомлення їх з особливостями комерційної і виробничої діяльності у країнах, які передбачаються у якості сфери розширення експансії корейських товарів та послуг.

Василь Ткаченко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства