Роман Сущенко, власкор Укрінформу, політв'язень в РФ
Через рік, грішу стриманим оптимізмом: настане день Д - і двері відчиняться
29.09.2017 12:37 7449

Коли береш інтерв'ю у побратима-журналіста, та ще колеги по роботі, то відчуваєш деяку незручність. Ну, це як показувати фокуси іншому фокуснику. Але тут обставини такі, що це не здається чимось дивним.

Відповідаючи на запитання, Роман то саркастичний, то мудрий; десь злий, десь добрий. І коли з'являється можливість – дотепний. Тобто відчувається, що людина з задоволенням повернулася до звичної справи. Просто так вже вийшло, що він тимчасово опинився по інший бік лінії інтерв'юер-інтерв'юйований...

Запитання для інтерв'ю я віддав адвокатові. Назад отримав аркуші, списані його ж майже креслярським, легко читаним почерком. І юридична приписка «Зі слів записав Марк Фейгін». Що ще цікаво, Роман так відповідає на громіздкі довгі запитання, природні при таких заочних інтерв'ю, що їх потім зручно ділити на детальнішу розмову. Ну, ніби ми сидимо поруч і розмовляємо під диктофон. Дякую, колего!

ПРОКИНУВСЯ ПІД МЕЛОДІЮ ГІМНУ СРСР

- Ви вже майже рік перебуваєте в ув'язненні. Який день з цього часу запам'ятався найбільше?

- Добре пам'ятаю ранок першого жовтня минулого року, яке зустрів в ІТТ (ізолятор тимчасового тримання, - ред.) №1 ГУ МВС Москви. Вимушено ночував у цьому поліцейському ізоляторі, потрапивши до нього о третій годині ранку. Незважаючи на хропіння сусідів, від надлишку вражень миттєво провалився в сон без видінь. Пробудження було блискавичним – рівно о шостій під мелодію гімну СРСР. Хор на повній гучності заспівав куплет про Росію. З першими звуками прийшла думка: «Ось воно – дно». Через рік грішу стриманим оптимізмом. Навчився вірити в те, що все мине, настане день Д, двері відчиняться і я зроблю крок назовні...

- Як вам вдається (не вдається) відзначити в Лефортово сімейні свята, Різдво, Великдень, День незалежності України?

- Особисті, сімейні, національні чи релігійні свята відзначати тут не прийнято. Голова не зайнята турботами про підготовку святкового столу, списками купівель, складанням меню, рецептами десертами, винною картою, розсадженням запрошених і непроханих гостей. Хоча за стаканчиком соку і складанням телеграм (йдуть з величезним запізненням) дні народження рідних і інші свята, звичайно, згадував. Зауважу, що кілька разів патріарх (в миру Гундяєв) вітав арештантів набором з зошитів, ручки, пари шкарпеток і шоколадки «Алёнушка» з церковними святами.

ФРАНЦУЗЬКУ ПОЧАВ ВЧИТИ ЗАВДЯКИ КЛАСНІЙ

- Чому ви з іноземних мов обрали французьку, а не світову мову спілкування англійську?

- Вибирати іноземну мову не довелося. За мене це зробила класний керівник – згідно зі списком класу. Однокласники з непарними номерами взялися за англійський алфавіт, а парним дістався французький. Світову англійську мову сів вчити пізніше, в зрілому віці.

- Хто з французької літератури, класичної, сучасної, вам найбільше цікавий?

- Згадуючи речі французької літературної спадщини, особливо відзначаю Віктора Гюго і Еміля Золя. Планую прочитати таємні спогади особистого камердинера Наполеона Першого – Констана Вері. Цікаве чтиво.

- В ув'язненні ви зробили вражаючі зображення Парижа, Женеви, причому в незвичайній, «тюремній» техніці (кулькова ручка плюс лушпиння від цибулі).

- Вибирати техніку малюнка довелося не довго. В ув'язненні заборонені фарби, фломастери, пастель, кольорові олівці і гумка. З дозволеного – лише кулькова ручка чорного, синього кольорів, простий олівець. Правити грифельні начерки (стирати) довелося з допомогою взуття на гумовій підошві. Цибулиння – винахід власний (задумався про патент). Воно навіяне спогадами дитинства. Так з бабусею міняли колір крашанок.

- Чи продовжите цю серію, які міста ще будуть?

- Серія міських пейзажів триває. У дорозі до вас – Сен-Мало, Перуджа, Чикаго і Парма. На черзі – Ліссабон. День, коли ви побачите роботи, залежить від "Роспочты" і цензури. Сен-Мало віддав для відправки в травні.

НАША ЗЕМЛЯ БАГАТА НА ТАЛАНТИ

- Чи є у Вас улюблені художники? Які? Чому?

- Улюбленців серед живописців у мене багато. Замолоду обожнював і копіював короля сюрреалізму Сальвадора Далі. Кілька робіт подарував друзям, одну виконав на замовлення... Трепет викликають шедеври французьких імпресіоністів. Роботи Моне, Мане, Гогена, Сіньяка, Ренуара, Тулуз-Лотрека захоплюють. Мав шанс побачити оригінали в Музеї Орсе, поруч з нашим бюро в Парижі. Гюстав Курбе загіпнотизував. Відвідував музей-садибу, сад Клода Моне у Живерні. Мій друг – француз, колишній одесит, колекціонер Марк Івасилевич відкрив мені одного з творців так званої «ліанозівської школи» Оскара Рабіна. З сучасників обожнюю роботи співвітчизників – Сергія Вільгановського і Дмитра Севрюкова. Усі вони вирізняються технікою, виразною манерою, палітрою, образами і сюжетами. Їх роботи приваблюють магнетизмом, енергетикою; життя – яскравістю і драматизмом. А взагалі, наша земля багата на таланти. Захоплююся творчістю основоположниці українського примітивізму Марії Примаченко, окремими роботами нашого земляка Андрія Варголи, відомого як Енді Уорхол, фотографією Васильєва.

- Ви є людиною української культури. Про чию творчість з діячів українського мистецтва зараз згадується найчастіше – з якої сфери (література, живопис, кіно, театр, архітектура, музика), класиків, сучасників?

- По-новому в ув'язненні відкрив Франка. Сумую за «Енеїдою» Котляревського. Своєю музичною і сольною майстерністю полонили диригент Кирило Карабиць, співаки Володимир Ємець і загиблий Василь Сліпак. Безумовні авторитети театральних підмостків – Анатолій Хостікоєв, Бенюк Богдан і сестри Сумські. Пластикою вразив «український Мікеланджело» – Іоанн Пінзель. Його скульптури вперше в історії України експонувалися в Луврі.

- З ким би з діячів української культури, мистецтва хотілося б зробити інтерв'ю, які б запитання поставили?

- Із задоволенням взяв би інтерв'ю у Котляревського. Запитав би: яким жінкам і винам віддавав перевагу автор, створюючи геніальний епічний шедевр.

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО «ШАНТАРАМ» ҐРЕҐА РОБЕРТСА

- Коли ви сказали про популярність у СІЗО культового роману Ґреґорі Робертса «Шантарам», письменник прокоментував ваші слова. Можете трохи детальніше розповісти про тріумф цієї книги у в'язниці?

- Популярність «Шантарама» тут переоцінити складно. Мені книгу нахвалював перший сусід, який прожив у Лефортово рік, вивчаючи літературні уподобання, Я спочатку поставився скептично. А за книгою стояла черга. Але мені її передав друг – збіг. Читати не квапився. Товста. Інтерес зріс після невдалої спроби відправити її додому, здійсненої моїм наступним сусідом... Мені здається, книга зачаровує читачів яскравістю викладу, щирістю, правдивістю прожитого, глибиною і одночасно наївною простотою філософських роздумів, банальних істин і почуттів. Зачепили рядки про тих, хто визначає світову політику, розв'язує війни. Сентенції Робертса сьогодні актуальні, як ніколи. Прислухався до поради автора: єдина перемога, яку ти можеш здобути у в'язниці – це вижити. Не просто продовжити своє життя, а й зберегти силу духу, волю і серце. Окремий респект Григорію за таємницю капелюха Борсаліно (італійська фірма, що випускає капелюхи з середини XIX століття. – Ред.).

- Може, ви хотіли б щось ще сказати письменнику, про щось запитати у нього?

- Якщо зможете, передайте йому, що він не просто писав про те, що знав, а знав, про що пише. Браво!

МИ ЖИВЕМО, БО ЛЮБИМО, А ЛЮБИМО, БО ВМІЄМО ПРОБАЧАТИ

- Ви заявили про себе як про віруючого християнина, парафіянина УПЦ КП? Чи є у вас якісь найбільш пам'ятні рядки в Біблії, Євангелії?

- Відносини з Богом вважаю справою інтимною. В окремі моменти буття прошу сил перенести втому дня, що настає, та події впродовж його, в хвилини відчаю – керувати волею і навчити віри, надії, терпіння, прощення і любові.

- Чи вмієте ви, як вчить цьому християнство, пробачати?

- Думаю, якби людство не вміло пробачати, воно б швидко винищило себе в безперервній вендетті. Вміння пробачати – дар. Без нього не було б історії, мистецтва і любові. Багато історичних подій, шедеври мистецтва, акти любові – в якомусь сенсі, заклики пробачити. Ми живемо, бо вміємо любити, а любимо, бо вміємо пробачати.

- Ви журналіст, вимушено позбавлений улюбленої професії. Які запитання могли б поставити собі самі?

- Думаю, що журналіст Сущенко запитав би у політв'язня Сущенка про розмову з самим собою... Немає в цьому ознак шизофренії? Відповідаю. Фахівці інституту Сербського вважають другого цілком здоровим (підслідних піддають психолого-психіатричній експертизі. – Ред.).

Олег Кудрін, Рига.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>