Рональд Вендлінг, німецький активіст
Буду пікетувати посольство Росії в Берліні, допоки Кремль не відпустить українців
27.09.2017 15:47 857

І в холод, і в спеку, і під дощем, і під поривами вітру стоїть щочетверга перед посольством РФ у Берліні Людина. Її ім'я – Рональд Вендлінг. Він вимагає звільнення з російського полону українських заручників.

Побувавши у катівнях STASI (служби держбезпеки НДР), 58-річний Вендлинг сьогодні хоче підтримати тих, хто опинився в схожій ситуації. На те, що його протест подіє на людей у фундаментальній будівлі сталінської архітектури і далі, в Москві, він не сильно сподівається. Але, як кажуть, вода камінь точить.

Щоразу, починаючи з 13.00, на лавці і деревах він терпляче розвішує, щоб зібрати за 2 години, свій «наочний матеріал»: український і кримськотатарський прапори, наручники, важкий ланцюг, з яким час від часу він ходить уздовж бульвару Унтер-ден-Лінден; заламіновані, щоб не розмокли, фотографії політв'язнів.

Серед них – фотографія журналіста Укрінформу Романа Сущенка. Минулого понеділка суд в черговий раз продовжив йому на 2 місяці перебування у Лефортово.

Напередодні річниці незаконного затримання Романа у Москві ми розмовляємо з Вендлінгом. Там само, на бульварі перед колишнім посольством СРСР у Східній Німеччині, а зараз дипломатичним представництвом РФ, за кілька кроків від Бранденбурзьких воріт.

550 ГОДИН ПЕРЕД ПОСОЛЬСТВОМ

- Рональде, вже багато місяців ви стоїте тут, перед російським посольством у ФРН, зі своїми пікетами. Адже все почалося з викрадення Росією Надії Савченко, так?

- Так, все почалося з Надії Савченко (Вендлінг незмінно називає її на український манер – Надія).

У жовтні 2014-го я вперше прочитав щось про Надію Савченко та її викрадення. В той момент вона вже 4 місяці була заручницею Росії. Я розпитав у українців, які живуть тут, чи можна щось зробити для цієї жінки з Берліна? І отримав одну-єдину відповідь: «Наскільки я знаю, ні», – написала Ольга Ранкель.

Сам я вирішив, що акції на публіці, перед посольством Російської Федерації, будуть важливими. У Берліні багато туристів, багато хто проходить повз посольство у центрі міста. Майже щодня тут проїжджають автомобілі інших дипломатичних представництв. Високі зарубіжні гості, приїжджаючи в Берлін, зупиняються в готелі Adlon на Паризькій площі, вони також проходять повз російське посольство. Тому я організовую пікети біля посольства Російської Федерації в Берліні.

Вперше в Росії люди вийшли на вулиці на підтримку Надії Савченко 25 жовтня 2014 року. Через солідарність з людьми в Росії і Надією Савченко я теж вийшов цього дня разом з трьома українцями до посольства Російської Федерації. Це був мій перший пікет на захист українських громадян, які перебували у російському полоні.

- Скільки за цей час було організовано таких пікетів? Скільки годин простояли ви перед посольством?

- До цього часу я приходив сюди 151 день. Загалом 552,5 години протесту.

- Я помітила, що нерідко ви стоїте тут зовсім один або з кількома своїми німецькими товаришами... Чому, з вашої точки зору, українські громадяни, яких дуже багато у Берліні, настільки неактивні у цьому питанні?

- Хоча дійсно більшість днів або, принаймні, переважну частину часу в такі дні я один стояв біля російського посольства, я хотів би назвати деякі імена німецьких друзів: Пітер Лізеганг, Андреас Роттлеб-Шелльхазе, Хайке Айхенмюллер. Вони також провели дуже багато часу тут. Не можу не назвати також українку Таню Семашкіну.

Стосовно українців, які мешкають у Берліні, мені відомо, що деякі з них активно зайняті в інших заходах і завданнях. Тим не менш, зрозуміти, чому вони так рідко приходять до російського посольства, щоб підтримати своїх співвітчизників, які перебувають у російському полоні, я не можу.

ФРН «ВИКУПИЛА» У НДР 33 ТИСЯЧІ ПОЛІТЗЕКІВ

- Надію Савченко вдалося визволити з полону, але ви не припинили приходити на вулицю Унтер-ден-Лінден і тепер підтримуєте всіх ув'язнених Кремля, у тому числі мого колегу і друга, кореспондента Укрінформу Романа Сущенка. Чому ви це робите?

- Цей пікет був задуманий не тільки заради Надії Савченко. Просто спочатку у мене не було імен та інформації про інших кремлівських заручників. І тільки коли Марія Сайко (вона українка) вперше приєдналася до пікету, це змінилося. Марія прийшла і запитала, як вона могла б підтримати цю акцію. І за кілька тижнів у мене були фотографії всіх, хто на той час перебував у російському полоні. Думаю, це було 30 осіб. Ще через короткий час у мене вже були листівки від LetMyPeopleGo. Правда, лише англійською. Мальті Лерх зробив переклад німецькою.

Ті листівки вже більше не актуальні, тому що зараз потрібно говорити вже не менш ніж про 49 заручників.

Кожну людину, яка знаходиться в російському полоні, треба підтримати. Кожен із цих людей має знати, що інші люди стараються заради них. Чим більше вони про це будуть знати, тим легше їм буде перенести своє ув'язнення, своє перебування у заручниках.

Я теж був політичним в'язнем. У 1984 році в НДР. Федеральний уряд ФРН викупив до 1989 року близько 33 тисяч політв'язнів. Я був одним із них. І ось тепер я передаю цю підтримку далі.

25 ТИСЯЧ ЄВРО ЗА ТЕ, ЩОБ ЗНИК

- Я знаю, що візуальні матеріали для своїх пікетів ви виготовляєте за свої гроші. Чи хтось допомагає?

- Матеріал для пікетів фінансується на 100% з приватних пожертвувань. Я отримав від друзів щось близько 1050 євро. Витратив же тим часом майже 1 450 євро.

Весь матеріал, який виставляється перед російським посольством на пікетах, роблю я сам. Це стало можливим завдяки фінансовій підтримці, зокрема, Гетца Гоене і Андреаса Роттлеб-Шелльхазе. З українців можу назвати Таню Семашкіну. Ви ось допомагаєте іноді...

- Політики, українські або німецькі, виявляють якийсь інтерес до вашої діяльності?

- Ні. У всякому разі, я поки нічого такого не помічав.

- А поліція як ставиться до ваших акцій? Поруч з місцем проведення незмінно стоїть поліцейський автомобіль...

- Поліція завжди дуже дружелюбна і навіть проявляє інтерес до теми.

До сьогодні я мав проблеми лише через кількох активістів, які хотіли перетворити пікет на «захід-дебош», не виявивши при цьому ніякого інтересу до реального співробітництва.

Пікет, по-моєму, це скоріше щось тихе, за допомогою чого треба звернути увагу на проблему, на певну тематику.

- Ви якось мені розповідали, що вам навіть пропонували гроші, тільки щоб не бачити вас більше по четвергах перед посольством. Це правда?

- Так, дійсно. У листопаді і грудні 2015 року, коли я повертався з пікету, по дорозі додому до мене підходили тричі. Пропозиція, яка прозвучала німецькою мовою, але з виразним російським акцентом, мала такий зміст: «Ми були б дуже вдячні, якби ви змогли припинити свої заходи перед посольством». І щоразу мені простягали при цьому конверти. На третій раз сказали, що всередині 25 тисяч євро. Зрозуміло, я відмовився.

Пан Путін міг би просто звільнити всіх заручників, тоді і пікети б більше не знадобилися.

- Та ви зовсім не боїтеся?

- Ні, страху у мене немає. Також я не вважаю великою мужністю або сміливістю, коли люди приходять сюди, до російського посольства в Берліні. У Росії люди теж виходять з проукраїнськими акціями на вулицю. Ось там якраз треба рахуватися з можливістю бути заарештованим або іншими утисками. Але не тут, не в Берліні.

МОЇ ПІКЕТИ ПРОДОВЖУВАТИМУТЬСЯ

- Ви вже згадали, що самі були політв'язнем за часів комуністичного режиму НДР. Розкажіть про це.

- До 1984 року я жив у колишній НДР. Моя критика політичної, а також економічної системи принесла мені, як і багатьом іншим, кінець кінцем проблеми з державною безпекою.

Влада НДР зовсім не були зацікавлена у змінах в країні. Тому з 1980-го року я хотів виїхати з НДР. Я офіційно подав заяву на отримання дозволу на виїзд. 27 березня 1984 року, після чергової невиразної відмови, коли мені знову не змогли відповісти на питання, коли ж буде відповідь на мою заяву, я «пригрозив» влаштувати демонстрацію перед Бранденбурзькими воротами (практично поруч з тим місцем, де Рональд Вендлінг стоїть і зараз – ред.) на знак протесту проти того, що моє прохання не досить ретельно опрацювали. Мене тут, на місці, заарештували. 29 серпня 1984 року я був відпущений безпосередньо в ФРН. Проданий.

- Як довго ви ще плануєте приходити по четвергах під посольство РФ? І чи знають про ваші акції ті, кого ви захищаєте?

- Враховуючи деякі мої проблеми зі здоров'ям, які мають відношення у тому числі і до періоду мого політичного ув'язнення, я не можу давати конкретних прогнозів.

Але в російському полоні все ще перебувають українські громадяни. Тому і пікети продовжуватимуться. Кінця цьому поки не видно, а тому я не планую припиняти свою діяльність.

Про те, чи знають заручники Кремля про те, що я тут роблю, мені невідомо. Але деякі з родичів знають про мої пікети.

- Рональде, у вас є мрія?

- Щоб ми колись всі разом з тими, хто був політичними в'язнями в Росії, зібралися тут, у центрі Берліна, поруч з посольством РФ.

Напередодні річниці затримання і арешту журналіста Укрінформу Рональд Вендлінг виступив із закликом вийти з протестами на вулиці міст по всьому світу проти дій Росії: ув'язнення Сущенка, інших політв'язнів, проти війни. Відеозвернення активіста знято німецькою мовою. Нижче ми наводимо його переклад.

«Український журналіст Роман Сущенко – це сьогодні найважливіша тема. Оскільки він і взагалі журналісти відіграють дуже важливу роль у суспільному житті, це люди, які повинні нести правду в маси. Роман Сущенко не раз висловлювався дуже критично на адресу Путіна, критично з питання захоплення Криму і з приводу війни в Україні. І тому для Путіна як більмо на оці. Поїздка Романа до Москви, під час якої він був заарештований, стала знахідкою для Путіна. Зараз дуже важливо, щоб у Берліні та в інших містах по всьому світу – у Києві, в Америці, в Австралії, в Європі – на вулиці виходило все більше людей. І якщо буде показана хоча б одна фотографія, названо хоча б одне ім'я цієї людини та інших, світ буде знати про те, що робить Росія з людьми, які не хочуть війни, які борються лише словами, які не беруть в руки зброю, які лише хочуть розповісти про те, що насправді відбувається в світі».

Ольга Танасійчук, Берлін

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-