У ніч на 22 серпня дружина Романа Сущенка Анжеліка та його донька Юлія повернулися з Москви, де в слідчому ізоляторі “Лефортово” мали давно очікувану зустріч з українським бранцем. Власний кореспондент Укрінформу Роман Сущенко перебуває у полоні майже рік – після незаконного затримання під час приватної поїздки до Москви 30 вересня минулого року. Анжеліка Сущенко мала побачення з чоловіком у березні, також було кілька телефонних дзвінків – батькам та дружині.
Як почувається український журналіст, як пройшло побачення, що розповів рідним Роман Сущенко, як вдається йому бути морально стійким, перебуваючи у російському полоні, Анжеліка та Юлія Сущенко розповіли Укрінформу в ексклюзивній розмові.
РОМАН ПОСМІХАВСЯ, ЖАРТУВАВ, ДУЖЕ ЗРАДІВ
- Анжеліко, Юліє, перше питання, безперечно – як там Роман? Як він почувається? Як виглядає?
Ю.С. - Батько – надзвичайна людина, у важких ситуаціях він вміє акумулювати всі свої сили і триматися. Тому почувається нормально, дуже зрадів нашій зустрічі, як, власне, і ми. Виглядав бадьоро, з новою зачіскою. Як і минулого разу, не зрадив своїй журналістській звичці – підготував для нас цілу сторінку з питаннями.
- Адвокат Романа неодноразово повідомляв, що Роман Сущенко дуже стійко тримається. Який його моральний стан нині? Минулої вашої зустрічі він посміхався, а цього разу?
А.С. - Роман, як справжній чоловік, дійсно з гідністю приймає всі складнощі. Як голова родини, він не зміг стримувати емоцій та щастя в очах, коли побачив нас із донькою. Та це і не потрібно було. Одразу захотілося підбігти, обійняти та не відпускати, щоправда, доторкнутися одне до одного нам не дозволили. Посміхався, шуткував, був дуже радий.
- Про що цього разу запитував Роман, що його цікавило найбільше?
Ю.С. - Я батька побачила вперше за 11 місяців. Емоції радості переповнювали всіх, хотілося говорити безперестанку, почути відповіді на всі запитання. Найбільше говорили про родину – про 10-річного брата Максима, стареньких батьків, про підтримку з України, про нього самого.
ВРАЖЕННЯ ВІД ЗУСТРІЧІ ПЕРЕКРИЛИ ВСІ ТРУДНОЩІ ПІДГОТОВКИ ДО НЕЇ
- Яке ваше загальне враження від поїздки і зустрічі? Чи відчували ви якусь протидію чи негативне ставлення до себе?
Ю.С. - Загалом враження від самої поїздки нормальні. Якісь труднощі, що мали місце бути, повністю перекрилися враженнями від довгоочікуваної зустрічі з батьком. Заради цього можна закрити очі на всі незручності, черги і т.д. В принципі, не можу сказати, що було якесь негативне ставлення іншої сторони – воно було нейтральне.
- Анжеліко, ви розповідали, що під час поїздки у березні був момент, коли вам здалося, що поїздка може ось-ось зірватися. Чи були цього разу такі моменти, які примусили вас похвилюватися?
А.С. - Враховуючи всі обставини поїздки, вона апріорі викликає хвилювання. До останнього прокручуєш у голові різні можливі ситуації і як потрібно в них діяти. Але той факт, що ми летіли побачити Романа разом з донькою, дуже підбадьорював.
- Знаю, що організація вашої поїздки була тривалою. Завдяки кому чи чому все ж таки вдалося домовитися про зустріч?
А.С. - Так, підготовка зайняла певний час, але чого не зробиш заради Романа. Наша родина надзвичайно вдячна Міністерству інформаційної політики України, і особисто міністру Юрію Стецю, Міністерству закордонних справ України, Посольству України в РФ, консулу Геннадію Брескаленку, нашому адвокату Марку Фейгіну за можливість відвідати мого чоловіка.
ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ ОБІЙНЯТИСЯ, АЛЕ НАС РОЗДІЛЯЛО СКЛО
- Анжеліко, чи була цього разу процедура перевірки у Лефортово настільки ж суворою, як минулого разу?
А.С. - Процедура перевірки у Лефортово не змінилася. Ми з донькою пройшли всі її етапи – здачу особистих речей, металошукач, перевірка того, що взяли з собою і хотіли показати Роману. Іншого ми і не очікували. Але в принципі, персонал спілкувався з нами більш-менш привітно.
- Минулого разу вам вдалося передати Романові невелику передачу. Чи вдалося цього разу також порадувати Романа?
Ю.С. - Так, звісно, ми скористалися цією можливістю і привезли з собою невеличку передачу з деякими речами та продуктами – українського сала з м’ясом, солодощі, каву. Була б можливість, ми з мамою щось із домашніх страв привезли б, однак там суворі правила в цьому плані. Та й ліміт на передачі існує. Також передали деякі листи від колег з Укрінформу.
- Анжеліко, минулого разу вам дозволили показати Романові фотографії. Чи вдалося це зробити цього разу?
А.С. - Цього разу ми також привезли багато фотографій. Син Максим росте, змінюється, батьки стають старшими, хочеться, щоб Роман нічого не пропустив.
- Минулого разу ваша зустріч тривала близько двох годин, а цього разу?
Ю.С. - Нам сказали, що зустріч дозволили протягом трьох годин, однак вона тривала всього півтори години. Ніхто нікому нічого не пояснив, чому так мало вийшло. Тим більше, що ми з мамою були вдвох, і хотілося розповісти в два рази більше. Та головне, що ми побачилися, хоч і через скло та по телефону. Коли ми зайшли до приміщення для побачення, батько уже був там. Одразу дуже захотілося нарешті обійняти одне одного. Однак, нас розділяло скло. Натомість ми з двох сторін прикладали долоні, знаєте, як у фільмах, і ніби тримали одне одного. Це було дуже зворушливо і символічно.
Сиділи у невеликій кабіні, навкруги якої були камери спостереження та співробітник СІЗО, який теж фіксував розмову, слідкував за нашою мімікою та жестами. Однак всі ці нюанси відходять на другий план, коли бачиш батька. Наприкінці зайшов інший співробітник Лефортово та повідомив, що побачення закінчене, ось цей момент був найважчий. Розум все розуміє, а серце не хоче прощатися.
А.С. - Для нас було неочікувано, що побачення виявиться коротшим, за попереднє. Роман підготував нам список запитань – все чітко, одразу видно, що журналіст (посміхається – ред.) Ми точно не знали, скільки залишиться часу, оскільки з годинниками не можна заходити. Тому потрібно було швидко все обговорити, що хотілося, та й на радощах у голові всі питання перемішуються. Досі згадуємо, що ще не розповіли йому.
ОСТАННЯ ДОСТАВКА ПРЕСИ – КОНВЕРТ ІЗ СОТНЕЮ ЛИСТІВ ЗА РІЗНИЙ ПЕРІОД
- Чи казав Роман щось про листи, які йому пишуть, про пресу, на яку оформлена підписка. Чи доходять вони зараз, чи велика затримка?
Ю.С. - Листи приходять батьку із затримкою. Наприклад 21 липня йому віддали лист із привітанням до Великодня. Він пише багато, як власне, і йому. Починаючи з квітня батькам він надіслав 11 листів, а отримали вони десь тільки половину. Розповів, що востаннє йому принесли великий конверт, в якому було близько сотні листів за різний період часу від різних людей. Щодо преси – він періодично змінює підписки на газети та журнали.
- Чи розповідав Роман про побутові умови, чи все потрібне у нього є?
А.С. - Побутові умови більш-менш нормальні, є все необхідне – холодильник, телевізор. Передачі з їжею та речами йому надсилають регулярно.
- Хто зараз сусід по камері, як у них складаються відносини?
А.С. - Відносини нормальні. Роман неконфліктна людина. Сусід не палить, на відміну від попередніх, тому чоловікові не доводиться дихати просмаленим повітрям.
- Чи зустрічається Роман зі священиком?
Ю.С. - Ні, йому відмовлено у зустрічах зі священиком Української православної церкви Київського патріархату. Але від того віра меншою не стала. Тато читає молитви. Віра в Бога допомагає йому переживати цей складний період і труднощі.
РОМАН ПОСТІЙНО ТРИМАЄ МОЗОК ТА ТІЛО У ТОНУСІ
- Як колега по Укрінформу, пам’ятаю неймовірну енергійність Романа, його журналістську активність. Знаю, що за гратами він також не сидить склавши руки – малює, пише, багато читає. Чи розповідав він про те, чим займається, над чим працює зараз?
Ю.С. - Він таким і залишається. Постійно тримає мозок та тіло у тонусі настільки, наскільки це дозволяють умови. Наприклад, практикує французьку мову завдяки підручниками та словникам, читає дуже багато літератури, займається спортом, малює. Розповів, що готує три нових малюнки. Тому будемо чекати на ці шедеври.
- Логічне питання – що далі. Чи вдалося домовитися чи, може, йдуть перемовини про наступну зустріч чи телефонні дзвінки? Чи, можливо, є інформація про перспективи звільнення, обміну?
А.Ю. - Роману дозволили чотири нових дзвінки у найближчому майбутньому – сину, доньці, батькам та мені. Та поки що залишається не відомим, коли це станеться, оскільки у СІЗО є черги на дзвінки, і нам потрібно просто чекати щодня з 9 до 18.
Щодо перспектив – ми дуже розраховуємо на повернення Романа додому. Ми реалісти, ілюзій не маємо, тому обмін, напевно, єдиний можливий варіант. Нам хотілося б вірити, що Кремль почує заклики міжнародного співтовариства відпустити Романа без всяких умов, але надій на це немає. Тому ми розраховуємо на переговори і обмін.
- Дуже вірю, що Роман скоро повернеться і вже буде постійно з вами і нами. Дякую за відверту розмову.
Ольга Будник, Київ.