Європейська оборона: чи настав час збирати каміння? (9.04.2016)

Європейська оборона: чи настав час збирати каміння? (9.04.2016)

Статті Романа Сущенка
1513
Ukrinform
Які публікації Романа Сущенка могли роздратувати Кремль? Укрінформ дає ретроспективу статей нашого журналіста, незаконно кинутого за грати у Лефортово

Ми впевнені, що саме журналістська діяльність Романа Сущенка у Франції, країні, позиція якої зовсім не байдужа Кремлю, його гострі судження, його спілкування з французькими й загалом європейськими політиками й політологами, друзями України, його застереження у розмовах із ними: не вірити Путіну - і роздратували Кремль. Роздратували настільки, що там не зупинилися перед вчиненням зухвалої провокації й сміховинними (як для нас, колег Романа по Укрінформу) звинуваченнями у шпигунстві.

Тож, ми вирішили нагадати читачам і колегам з інших видань, про що і як писав Роман Сущенко останнім часом. Публікуємо черговий матеріал з ретроспективи журналістських дописів Сущенка на сайті Укрінформу.

Читайте, оцінюйте самі: 

Ескалація ситуації на сході Європи, міграційна криза, теракти та нестабільність на півночі Африки засвідчили - Маастрихтська угода застаріла

Поки докери східного узбережжя Америки вантажили на кораблі новенькі «Абрамси» та «Бредлі» (бронетехніка) 1-ї танкової бригади ЗС США, призначені для розгортання «Європейського оперативного підрозділу» (EAS) і стримування російської агресії на сході Європи, у Парижі зібралися провідні європейські експерти з оборони. На конференції, організованій Інститутом стратегічних та міжнародних відносин (IRIS), обговорювалося майбутнє Європейської політики безпеки і оборони (ESDP).

РЕТРОСПЕКТИВА ПОЛІТИКИ ОБОРОНИ ЄС

Спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС передбачає поетапне становлення Європейської політики безпеки і оборони (ESDP). Спільна оборона мала б розширити можливості Євросоюзу у сферах кризового управління і запобігання конфліктів на міжнародному рівні. Але ESDP не передбачає створення європейської армії, тому розвивається за погодженням із НАТО. 

Вперше на законодавчому рівні відповідальність ЄС у галузі політики безпеки і можливості ведення спільної політики безпеки було ухвалено Маастрихтським договором (1992 р). Після набуття чинності Амстердамського договору (1999 р.) до Договору про Європейський Союз (глава V) були включені нові завдання. Вони, зокрема, охоплюють гуманітарну допомогу і рятувальні операції, заходи зі збереження миру і застосування військової сили для подолання криз, включно з миротворчими операціями. 

З метою реалізації незалежної й оперативної оборонної політики європейської спільноти були створені довгострокові політичні та військові об'єднання: Комітет з політики і безпеки, Військовий комітет ЄС і Військовий штаб ЄС. 17 років тому Європейська Рада в Гельсінкі ухвалила рішення, за яким ЄС повинен у разі необхідності бути в змозі протягом 60 діб мобілізувати збройні сили чисельністю до 60 тис. осіб і підтримувати їхню бойову готовність мінімум упродовж 1 року. Усе це було викладено на папері та скріплено кількома десятками підписів і, схоже, покладено до шухляди. 

Статус-кво зберігався б і надалі, якби не Москва. Анексія Росією Криму, захоплення території на сході України проросійськими сепаратистами та регулярними військами РФ другий рік поспіль тримають «у тонусі» Захід. Непомірні амбіції та провокації Москви на сході Європи, зокрема і в країнах Балтії, що є членами НАТО та Євросоюзу, вже змусили відреагувати Вашингтон. США заявили про намір до 2017 року збільшити у понад чотири рази - з нинішніх $789 млн до $3,4 млрд - бюджетні асигнування на розміщення озброєнь і військової техніки у Східній і Центральній Європі. Американські танки після 20-річної паузи знову постійно будуть присутні в Європі у якості «засобу стримування Росії». 

Москва, у свою чергу, пообіцяла відреагувати на «нарощування військового потенціалу НАТО в Європі» і вже цього року на західних кордонах розгорнути 1,1 тис. одиниць нової військової техніки.

Ескалація ситуації на сході Європи, міграційна криза, теракти та нестабільність на півночі Африки засвідчили - Маастрихтська угода застаріла. 

НОВА ДОРОЖНЯ КАРТА 

«Європа визріла для синергії оборонних можливостей, якими має керувати стратегічна структура, але це питання політичної волі», - заявила у ході колоквіуму колишній міністр оборони Франції, депутат Європарламенту Мішель Альо-Марі. На її думку, ЄС опинився перед новими загрозами на своїх кордонах. 

«Нові конфлікти в Україні, Лівії, Сирії та Малі, терористичні атаки з боку ІДІЛ, АКМІ (Аль-Каїда в країнах ісламського Магрибу), Аль-Каїди, міграційна криза, енергетичні та демографічні загрози, мають підштовхнути європейських очільників до вольового політичного рішення», - підкреслила вона. 

При цьому французький екс-міністр звернула увагу, що Європа з населенням трохи більше 500 млн осіб суттєво поступається мільярдним демографічним показникам Азії та Африки, тому для відстоювання життєвих інтересів їй потрібні людські ресурси, інновації та спільна оборона. «Ми не зможемо далі розвиватися, не матимемо нових можливостей, якщо ми не спроможні забезпечити безпеку наших громадян. Оборона - це наша свобода», - наголосила вона, додавши, що ЄС для цього гостро потребує відповідної «дорожньої карти».

У свою чергу, професор Європейської бізнес-школи ESCP, ветеран німецької дипломатії Йоахім Біттерліх назвав, якими могли б бути п'ять головних елементів такої «Дорожньої карти». Це - аналіз стратегічних даних і потужна розвідка; адаптація та сумісність європейських армій; політична підтримка військової промисловості; багатофункціональність і спеціалізація всіх галузей оборони; стратегічне командування та фінансування цього усього. Ключовими країнами для реалізації експерт назвав Німеччину, Францію, Велику Британію та Польщу. 

Посол Великої Британії у Франції Джуліан Кінг нагадав присутнім, що Лондон у цьому контексті вже тривалий час співпрацює з Парижем. Обидві країни розбудовують спільно флот, створюють новітні ракети, тренують 10-тисячний експедиційний корпус і беруть участь у десятках спільних операцій за кордоном. Водночас, на думку дипломата, провідна роль в європейській обороні залишатиметься за НАТО, а відтак багато важливих рішень залежатимуть від саміту Альянсу влітку цього року у Варшаві. Що ж стосується участі у будь-яких інтеграційних структурах з європейської оборони самого Об'єднаного Королівства, то вона залежатиме від результатів британського референдума щодо членства в ЄС у червні, нагадав Джуліан Кінг.

Президент аналітичного центру Real Instituto Elcano (Мадрид) Еміліо Ламо Де Еспіноза назвав європейську політику безпеки «наївною рефлексією». На думку іспанського експерта, до такого стану речей багато в чому призвела зовнішня політика президента Обами, який переорієнтувався з Європи на Азію. Він прогнозує, що європейська оборона багато в чому залежатиме від майбутнього президента США. 

Експерти визнали, що від експансії з півдня Європу захищає Середземне море, а зі сходу стримуючим фактором російської агресії лишається Україна, при цьому як врегулювати конфлікт ніхто не знає. «Ані європейські керманичі, ані пересічні європейці взагалі не усвідомлюють глибини психологічної, економічної та політичної ситуації в Україні», - зауважив Йоахім Біттерліх. Проте ЄС продовжує розглядати як арсенал лише санкції та переговори. 

При цьому посол Джуліан Кінг зауважив, що на жорстку санкційну політику Великої Британії щодо Росії не вплине навіть можливий Brexit. 

А, на думку Мішель Альо-Марі, Росія залишатиметься сусідом Європи, якого «неможливо ігнорувати», тому європейці повинні вести з Москвою твердий діалог. 

Підсумував дискусію колишній французький міністр, а нині спеціальний радник з питань європейської оборонної політики та безпеки президента Європейської Комісії Мішель Барньє. Експерт закликав не чекати на «експорт стабільності», а внести конкретні пропозиції до «дорожньої карти» європейської оборони. На його переконання, її реалізація залежатиме не лише від політичної волі, а й від трьох чинників, зокрема, від Brexit, Варшавського саміту НАТО та наслідків краху «культу фінансів», спричиненого скандалом «Panama Papers». «Європа повинна знайти колективне рішення на основі протекціонізму та компромісу», - завершив обговорення Барньє.

ПОКИ БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНЕ НАТО 

За кілька днів до дискусії в IRIS два французьких експерта у своїй статті проаналізували еволюцію відносин ЄС - НАТО і дійшли висновку, що, незважаючи на всі спроби оновити ESDP, НАТО залишатиметься в центрі уваги щоразу, коли йтиметься про боротьбу з Росією.

Науковий працівник Фундації стратегічних досліджень (FRS), професор політичної географії П'єр Верлюз нагадав, що після розпаду СРСР на Заході недовго точилися дискусії щодо необхідності існування НАТО, який створювався на противагу «імперії зла». Завдяки інерції, спроможності адаптуватися до нових політичних умов та закликам країн, які боялися Росії, Північноатлантичний Альянс втримався від розпаду. І попри протести Москви, НАТО відкрила двері для нових країн колишнього радянського блоку. Москва звинуватила Вашингтон у поверненні до холодної війни, але це не завадило Угорщині, Польщі та Чехії 12 березня 1999 року стати членами НАТО, і лише 1 травня 2004 року набути членства в ЄС. За місяць до цього, 29 березня 2004 року Альянс відкрив двері для Естонії, Латвії, Литви, Словаччини та Словенії (до ЄС вони також вступили 1 травня 2004 року) та Румунії і Болгарії (що увійшли до ЄС тільки 1 січня 2007 року). Отже з п'ятим розширенням НАТО сумарна площа територій, що опинилися під «парасолькою» Альянсу, збільшилася на 738,300 кв. км, а населення - на 74 млн жителів. 

П'єр Верлюз звернув увагу на те, що стратегічний контекст дозволив інтеграцію з НАТО не тільки колишніх сателітів СРСР, а й трьох колишніх радянських республік: Естонії, Латвії і Литви. Таким чином, на думку експерта, розширення НАТО і ЄС у період з 1999 по 2004 рік свідчить про майже однакові процеси для «новачків»: спочатку вступ до НАТО, а потім домашня робота над критеріями членства і приєднання до ЄС. Хорватія і Албанія стали членами НАТО 1 квітня 2009 року. Перша набула членства в ЄС у 2013 році, друга є потенційним кандидатом на вступ. До членства у НАТО цього року готується країна-кандидат на вступ в ЄС - Чорногорія. Сьогодні з 28 країн-членів ЄС 22 є країнами-учасницями Північноатлантичного альянсу. Відстежується закономірність: кожне розширення НАТО збільшує кількість країн-членів ЄС.

Професор університету Париж-Сорбонна Жерар-Франсуа Дюмон пояснює це: «Мешканці країн Балтії, Центральної та Східної Європи вже чули на їхніх вулицях гуркіт радянських танків. Вони в жодному разі не хочуть знову пережити цей кошмар. Тому їхня спрага безпеки грає на користь США і НАТО». За його словами, членство в НАТО залишається складним процесом, але політичний аспект доводить переваги. 

По-друге, на думку професора, привабливість НАТО лише послаблює загальну оборонну політику ЄС, передбачену Маастрихтським договором. «Це доведено конфліктом 1990-х років у колишній Югославії, який продемонстрував безсилля євроспільноти у миротворчих операціях», - зауважив Дюмон. Пам'ятаючи про це, країни Балтії, Центральної і Східної Європи не розраховують на ЄС, коли йдеться про безпеку і оборону. 

По-третє, стратегічний контекст процесу розширення НАТО за своєю природою є тимчасовим, вважає експерт. Іншими словами, процес тривав, допоки Росія була слабкою та не зачіпалися її чутливі інтереси. Натомість Кремль отримував символічну компенсацію в участі у формальних спільних з Альянсом структурах (на кшталт Ради Росія-НАТО). 

Таким чином, підсумовують обидва експерти, НАТО бере на себе відповідальність за безпеку, навіть де-факто послабляючи можливості спільної європейської оборонної політики, а ЄС натомість гарантує стратегічне управління економікою. Через залучення фондів, регіональну і аграрну політику Євросоюз надає логістичну підтримку. «І суть цих процесів полягає не лише в економічному зміцненні ЄС, а, передусім, у національних внесках заради загального рішення стратегічних питань спільноти, що опинилася у новій геополітичній конфігурації», - підкреслюють науковці. На їхню думку, хоча природа установ (ЄС і НАТО) й змінюється, аж через чверть століття після закінчення холодної війни, Євросоюзу досі не вдалося мобілізувати необхідні ресурси для боротьби з Росією. Зрештою, саме тому до континенту й прямують американські танки.

Роман Сущенко, Париж

Оригінал статті від 09.04.2016

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-