Полювання на мавпу: дайджест російської пропаганди за 26 травня
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 26 травня.
- Ціна «захисту звільнених українців»
- Україна чекає на лаоські Т-34
- «Гарматному м’ясу» не вистачає крові
- Банка з херсонськими помідорами
Ціна «захисту звільнених українців»
26 травня ватажок так званої «ДНР» Пушилін пояснив відмову від планів «дійти до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей» потребою в їх обороні.
НАСПРАВДІ, однією з декларативних цілей «спецоперації» був захист «російськомовних жителів України». Розглянемо соціально-економічний показник цього «захисту». Станом на останній довоєнний 2013 рік, підприємства регіону продукували близько 15% ВВП України або 240 млрд грн на рік. На Луганську і Донецьку області припадала чверть всього українського експорту- $17 мільярдів на рік. Продукція понад 80 металургійних підприємств на Донбасі постачалась у 50 країн світу.
А, наприклад, прибуток «Луганськтепловозу» у 2013-му склав понад 150 млн грн. 2015 рік підприємство підсумувало із чистим збитком у 260 млн грн.
Все це, звісно, позначилось на житті пересічних мешканців. Особливо у порівнянні з жителями решти України. До війни у Донецьку середній рівень зарплат був одним із найвищих по Україні – $400-500. Зараз він складає $115. На окупованій частині Донецької області окупаційна влада зараз виплачує пенсію, яка у перерахунку складає 1220 грн.
Ось такий «соціально-економічний захист» несуть з собою окупанти жителям тимчасово окупованих українських територій. І якщо хтось з них думає, що це тимчасово, і життя буде «як в Росії», то помиляється.
Жодних ознак, що окупанти якось збираються налагодити там економічне життя, немає. РосЗМІ вже радісно повідомляють, що перші 3 тисячі тонн металопродукції відправлять кораблем з Маріуполя до Ростова-на-Дону вже найближчим часом. Далі – буде. І значно у більших масштабах.
Усе це повністю калькує історію, коли з «Л/ДНР» до Росії у промислових масштабах вивозились різноманітні підприємства та обладнання. І все це в черговий раз доводить, що економічний стан окупованих регіонів – останнє, чим переймається Кремль. Тому ні в кого жодних ілюзій не має бути: Путіну потрібні лише території, де люди отримуватимуть $115 зарплати і 1220 грн пенсії. І при цьому будуть йому покірні. І чим далі кордони цієї покорності, тим краще. Путін – не оригінальний. Усі імперії так починали. І однаково закінчили.
Україна чекає на лаоські Т-34
Саме для цього він і облаштовує захист «своїх» кордонів. Вздовж них вже прокопують третю лінію оборони. З Росії до тимчасово окупованого Мелітополя прибув і необхідний броньований мотлох.
Також повідомляється про відправку Т-80. Ці танки вже збиралися знімати з озброєння російської армії, оскільки вони абсолютно непридатні для ведення бойових дій, що засвідчила перша чеченська кампанія. Бо у Т-80 газотурбінний двигун, що працює на авіаційному паливі, яке дуже добре горить.
НАСПРАВДІ, розконсервація саме цих типів танків вказує, що їх дійсно збираються використовувати для війни в Україні, але навряд чи пустять у бій. У наступі вони не братимуть участі, а для обладнання захисних позицій двигун можна і не запускати. Отже, цілком вірогідно, що ешелонована оборона, яку Путін влаштовує навколо «своїх нових територій» потребує в тому числі й таких вогневих позицій.
А про те, чого вартує «проривна броня» російських танків в Україні, ми вже писали. Станом на 26 травня, за даними Генштабу ЗСУ, їх знищено вже 1315. Хоча, з огляду на такі втрати, цілком може статися, що Путін кине у наступ і цей броньований мотлох. Доведеться і на них витрачати снаряди.
У нього танків купа. Наприклад, є 30 одиниць Т-34 епохи Другої світової, які ще три роки тому Лаос пригнав у справному стані в Росію. З цього навіть зробили цілу пропагандистську виставу за участі дітей.
Тому можна очікувати в Україні і появи «танків перемоги». І навіть не з символічною метою.
«Гарматному м’ясу» не вистачає крові
А ось робити вигляд, що «спецоперація йде за планом», як глибокодумно каже її керманич, все важче. «Збірна команда визволителів» явно не може впоратись із поставленими їй завданнями. «Гарматному м’ясу» вже просто не вистачає крові.
Навіть у офіційних росЗМІ це визнали. Щоправда, звинуватили в цьому чомусь Червоний Хрест.
НАСПРАВДІ, ситуація з особовим складом у окупантів дійсно важка. Нестачу людей вони зараз компенсують виключно перевагою у техніці. А чим компенсувати нестачу мотивації? 25 травня Путін пообіцяв чергові «плюшки» у вигляді додаткових виплат. Але реальність така, що, наприклад, батькам матросів з крейсера «Москва» пропонували добровільно визнати синів померлими внаслідок навіть не спецоперації, а «катастрофи», при цьому, звісно, не зараховуючи їх до учасників бойових дій зі всіма необхідними виплатами.
Таким чином, вчергове підтверджується, що Кремль заощаджує навіть на мертвих. Станом на 7 травня сума заощаджень дорівнювала $4,3 млрд. На цей час вона, звісно, більше. Отже, війна в Україні, з точки зору людського ресурсу, для Путіна фактично беззалишкове виробництво.
Наприклад, на Кавказі одних росгвардійців з Кабардино-Балкарії звільняють зі служби за відмову воювати в Україні.В цей же час у Чечні викрадають чоловіків і змушують їх підписати контракт із армією під загрозою ув’язнення та подальших тортур. Далі їх відправляють воювати до України.
Банка з херсонськими помідорами
І наостанок про «денацифікацію і демілітаризацію України». На цю тему висловився генерал Шаманов. Той самий, який наприкінці березня повідомив, що російський спецназ захопив українців, які брали участь у «тортурах наших солдатів», а потім усім росЗМІ довелось це спростовувати.
У висловлюванні Шаманова – власне все, що зараз коїться в головах тих, хто вважав, що максимум 29 лютого росгвардійці вже мають охороняти вулиці Києва. Станом на 27 травня в їх головах розпач і два «проклятих питання»: Хто винен? і Що робити?
НАСПРАВДІ, єдине чого усі ці «шаманови» досягли станом на 26 травня так це показника 92.
Саме стільки відсотків громадян України негативно ставиться до Росії. У КМІС, який отримав такі результати дослідження, для чистоти експерименту вирішили повторно опитати таку ж кількість респондентів, які брали участь у аналогічному опитуванні у лютому. І тоді лише 50% опитаних негативно ставилися до Росії.
Ще один жахливий показник для РФ – 85. Саме такий відсоток негативного ставлення до РФ на сході України. Але ж за всіма кремлівськими розкладами, саме місцеві «малороси», які понад 30 років потерпали від «нацистів», мріяли про повернення пам’ятників Леніну, хороводи навколо нього під пісні Газманова і замітки про все це в «Комсомольской правде» за авторством Коца. А нічого цього немає.
Отже, перед Путіним зараз стоїть питання: «Що робити далі в Україні?». Адже з’їсти її немає сил, а те, що понадкушував – проковтнути важко.
Те, що зараз відбувається, більш за все нагадує полювання на мавпу за допомогою банки. Наприклад, з помідорами. Вона вже сунула в нього руку і не може витягнути. Розуму не вистачає, щоб кинути ці помідори і втекти. А мисливці за нею вже йдуть. Обережно, але йдуть. Бо в іншій лапі у «мавпи» – граната. Тому просто треба перетерпіти цей важкий час. Ми на цю мавпу ще в зоопарку дивитись будемо. І помідори кидати скрізь клітку. Херсонські.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
