Держтренер епохи Путіна, команда Pussy Riot і чи потрібен Україні матч з РФ

Минув другий тиждень Чемпіонату Європи з футболу, закінчилися групові турніри і визначилися учасники плей-офф. Футбольні аналітики по кісточках розібрали зіграні матчі Євро-2020 і разом із букмекерами дають тепер прогнози на майбутні вісім ігор 1/8 фіналу.

А ми продовжимо щотижневий розгляд неспортивних підсумків першості, який розпочали 18 червня у матеріалі «Роспроп в полоні «ефекту Стрейзанд» і зв'язка Газпромз-УЄФА».

ЧЕРЧЕСОВ ЯК КРАЩИЙ ДЕРЖТРЕНЕР ЕПОХИ ПУТІНА

Відразу ж після другої великої поразки на Євро збірної Росії в інформаційному полі цієї країни головним стало питання - чи подасть головний тренер збірної Станіслав Черчесов у відставку? Рішення буде ухвалено найближчим часом на виконкомі РФС, при цьому результат розгляду поки невідомий.

Головна якість Черчесова-тренера, колишнього воротаря московського "Спартака", невеликого стратега і тактика, – в тому, що він уміє психологічно "накачувати" гравців у дусі старих, добрих надихаючих міфів про "спартаківський характер". На домашньому ЧС-2018 це взагалі спрацювало, і Росія увійшла до вісімки найкращих. Але тоді цьому успіху надали занадто великого узагальнюючого сенсу. Заодно тренер зловив зоряну хворобу, увірувавши у власну велич. Після цього почали прогресувати закритість, жорсткість, грубе ставлення до преси. Втім, це ідеально відповідає нинішньому державному стилю РФ і не може не імпонувати російським верхам. Можливо, ще й тому за зарплатою Черчесов входить до п'ятірки найбільш високооплачуваних тренерів Євро-2020 – 2,5 млн євро. Що вдвічі більше за зарплату тренера бельгійців і значно більше – за заробіток наставника данців. Обидві ці команди, нагадаю, перемогли Росію з розгромним рахунком.

Загальна ж думка в Росії зараз все більше схиляється до того, що коуча залишать. (Тим більше, що сам він йти зі своєї посади і зарплати наміру не має, заявивши, що гра Данія–Росія 4:1 була найкращим матчем його команди на Євро-2020). І це, напевно, правильно, бо, як дотепно зауважив один російський політолог: «Черчесов – прекрасный гостренер эпохи Путина. Умеет приложить максимальные усилия, чтобы добиться среднего результата». Правда, це було сказано у 2018 році, і друга частина твердження застаріла, зате перша – актуальності не втратила.

КОМАНДА PUSSY RIOT НЕЙТРАЛІЗОВАНА. ТЕПЕР ВСЕ ОК?

Вибігання на футбольне поле людей, спраглих до слави, - справа звична, вона засуджується ФІФА і УЄФА загалом справедливо. Все ж, коли йдеться про авторитарні країни, поліцейські режими, такі осмислені акції мають право на життя. Наприклад, фінал ЧС-2018 у Москві запам'ятався ще й тим, що група політичних акціоністів Pussy Riot (три дівчини і засновник правозахисного порталу «Медиазона» Пьотр Верзілов) вибігли на поле в міліцейських костюмах у рамках протестного перформенсу «Милиционер вступает в игру».

Російські силовики про це не забули. І з огляду на те, що у Петербурзі були призначені відразу сім матчів Євро, вжили профілактичних заходів, тобто провели профілактичні арешти учасників Pussy Riot. І ось їх коротка хронологія.

16 червня в Москві затримали, а потім заарештували на 15 діб Вероніку Нікульшину.

У ніч на 22 червня затримали учасника Pussy Riot Алєксандра Софеєва і його друга, фотографа Дмітрія Воронцова.

22 червня. Вдень - взяли муніципальну депутатку Люсю Штейн. Згодом затримали ще одну учасницю групи, режисерку Анну Кузьміних, а також Марію Альохіну (учасниця акції в Храмі Христа Спасителя у 2012 році, відсиділа за це один рік і дев'ять місяців).

Загалом п'ять осіб із Pussy Riot і ще один фотограф, який міг би знімати гіпотетичну акцію. Цікаво зазначити - під час арешту Нікульшиної прямо говорилося, що її затримують через інформацію, що нібито вона «собирается сорвать мероприятия Чемпионата Европы по футболу в Петербурге». Але потім вирішили, що це надто просто і чесно. Тоді почали з'являтися більш оригінальні пояснення: «распитие спиртных напитков», «планирование и проведение акции, приуроченной к годовщине начала Великой Отечественной войны».

На сьогодні в Петербурзі залишився ще один матч, досить високого статусу - чвертьфінал, 2 липня. Там гратимуть переможці пар Франція-Швейцарія, Хорватія-Іспанія, тож нудьгувати не доведеться. Але все ж, чорт його бери, не менш цікаво - чи вдасться і російським акціоністам щось приготувати до цього матчу?

До речі, у попередньому матеріалі вже говорилося, що Петербургу віддали три матчі, які планувалося проводити в Дубліні. Але там хотіли жорстких антиковідних заходів безпеки, тоді як російська влада, Пітер казали, що у них все гаразд. І що ж тепер? У Росії - новий сплеск COVID-19, найбільш тривожна ситуація – в столицях. Петербург останніми днями взагалі лідер російських регіонів за смертністю від ковіду (за даними на четвер – 99 померлих пацієнтів).

І ось вам результат. Фінляндія протягом останніх місяців вкрай ретельно охоронялася від коронавірусу. Але чотири тисячі громадян цієї країни придбали квитки на матчі Євро-2020, що проходили в Петербурзі. І?.. Вже зафіксовано як мінімум 79 інфікованих. Окрема проблема - в тому, що через аналізи виникла велика черга на кордоні. Тому близько 800 туристів пропустили через нього без тестування. Але пізніше, коли з'явилися тривожні результати, почали пошуки тих восьми сотень, щоб протестувати їх і постаратися уникнути нової хвилі зараження.

Пограли і програли. Когось дивують такі підсумки проведення Євро-2020 в Росії? Мене - ні.

ДИВИМОСЯ ЄВРО-2020, ЗГАДУЄМО ЄВРО-2016 І ЧС-2018

А тепер зробимо невеликий історичний екскурс, оскільки особливості нинішнього турніру краще видно, якщо порівняти його з двома попередніми.

Вони для РФ і російської пропаганди були помітними подіями. Євро-2016 проходило у Франції і вразило всіх давно забутими побоїщами фанатів. Тоді ж, по гарячих слідах, казали, що тут помітна "рука Москви". Побічно про те саме свідчили слова Путіна, сказані на ... Петербурзькому міжнародному економічному форумі-2016. Здавалося б, де цей пафосний захід, а де футбол. Але ні, Путін вважав за потрібне на пленарному засіданні окремо сказати: «Сейчас идет чемпионат Европы, но уже меньше внимания на футбол обращают, чем на драки болельщиков. Очень печально, и я сожалею об этом. Драка российских болельщиков с английскими – это безобразие полное (бійки в Марселі проходили до, під час і після матчу Англія-Росія, 11.06.2016, - авт.). Я, правда, не понимаю, как 200 наших болельщиков "отметелили" там несколько тысяч англичан». (Треба ще було бачити задоволену напів посмішку на цьому "отметелили"). Спроби системно розслідувати цю історію, дізнатися, чому і як серед російських фанатів виявилося так багато «бойовиків», незабаром заглохли. Але корисно згадати, як в стилістиці газети «Правда» роспроп пояснював ті масові побоїща на Євро-2016: «Ситуация в Европе: санкции, разделение на коалиции, потоки мигрантов, межрасовые конфликты, терроризм – провоцирует ненависть, и мир близок не только к дракам на футболе».

Але минуло два роки. На ЧС-2018 в Росії завдання роспропа була прямо протилежним: показати країну-агресора, що плює на міжнародні закони і правила поведінки, відкритою світу, усміхненою і добродушною господинею Мундіалю. Відповідно, тут все було тихо, мирно, без фанатських дурниць, з толерантною поліцією і в атмосфері дружньої сексуальної розкутості. Завдання, щоправда, ускладнювалося футбольними корупційними скандалами з російською участю, фоновим голодуванням Олега Сенцова. Але загалом все минуло успішно для роспропа. (Інша річ, що позитивний ефект від ЧС-2018 тривав недовго. З вересня стартувала чергова кампанія ненависті до України через початок процесу отримання незалежності ПЦУ. А у листопаді відбулося захоплення українських кораблів в районі Керченської протоки).

Минуло ще три роки. І на Євро-2020, яке відбувається у 2021 році, картина вже третя, не схожа на дві попередні.

«ВСЕ ВОСХИЩАЮТСЯ УКРАИНОЙ» ТАК? АЛЕ ЧОМУ?

Напередодні першості російська сторона надмірно бурхливо і на шкоду собі відреагувала на нову форму української збірної. Тому в подальшому вирішено було зменшити оберти і зіграти по-іншому – на контрасті негативного ставлення до російської збірної в Україні.

Так-так, тепер в Росії нашій команді підкреслено і централізовано бажають успіхів, радіють її успіхам, вітають з досягненнями. Все це - у виразах надмірно привітних, позитивних, які і пригадати важко (для спортивної журналістики взагалі властиві різкість і іронічність). І це схоже на спробу удушення в слинявих "братніх обіймах", яка була влітку 2019 року, коли з Москви організували телеміст «Нам надо поговорить/Нам треба поговорити».

Ось для прикладу - слова популярного футбольного оглядача «Спорт-Экспресса» Ігоря Рабінера: «Сейчас все восхищаются Украиной, говорят про нее – но они же действующие чемпионы мира среди молодежных сборных!». І це вже після поганого матчу з Австрією. Вам не здається, що подібна похвала, причому узагальнююча («все восхищаются»), є надмірною?

А ось інтерв'ю у тому самому виданні популярного в недавньому минулому російського форварда Алєксандра Кержакова: «Нравится, что Шевченко не стесняется, дает молодым футболистам время. И они оправдывают доверие. Очень симпатичная команда. Хочется посмотреть на них в стадии плей-офф». А далі - ще цікавіше і показовіше: «Сейчас много сравнений России и Украины. Насколько это команды сопоставимого уровня? / – В политику я влезать не хочу, а что касается спорта, то именно со спортивной точки зрения мне сейчас было бы очень интересно посмотреть матч Россия–Украина».

Ось це «в политику я влезать не хочу, а что касается спорта», тобто все ж «спорт/футбол вне политики» протягом останніх двох тижнів стало загальноросійською мантрою, яку повторювали всі – від Соловйова до Кержакова. І про гіпотетичний матч Росія-Україна - теж, схоже, не випадково. Це стало в російському інформполі нав'язливою ідеєю. Вже доводилося чути такі самі мрії, пропозиції від таких різних людей, як "либерал", за це вигнаний з коментаторів, Васілій Уткін, як депутат Держдуми, один з найзатятіших борців проти нової української форми, Дмітрій Свіщєв. Так, до слова, корисно для порівняння послухати, як думець говорить на тему «вне политики»: «Мы их (збірну України, - ред.) поздравляем, как и поздравляем все команды, которые вышли из группы! Молодцы! Футбол – это игра, где не должно быть никакой политики».

У підсумку не випадково, а навпаки - дуже характерно вийшло, що найбільш критично налаштованим щодо збірної України, її виходу в плей-офф і майбутньої гри виявився український журналіст Артем Франков: "А якщо серйозно, то пишатися таким попаданням в плей-офф не можна! Після ганебного, провального матчу з Австрією, який не має жодних виправдань, - виправляйтеся!". І це зрозуміло, у Франкова немає темника, що хоче, те й каже, тому опиняється у такому дисонансі з централізовано благодушними росіянами.

ЧИ ПОТРІБЕН УКРАЇНІ ТОВАРИСЬКИЙ МАТЧ З АГРЕСОРОМ?

Втім, є й рідкісні приклади дудіння РФ в іншу дуду, також характерного для «свободы слова по-российски». Такі варіанти альтернативної думки узагальнено можна назвати «жириновскими».

Ось каже заступник голови Держдуми від ЛДПР, син Жириновського Ігор Лебедєв: «Мне плевать на сборную Украины. Мне плевать, что изображено на их форме. Мне плевать, вышли они в плей-офф Евро-2020 или нет. Не понимаю, почему такое пристальное внимание к этой сборной? Мы – не Украина, а Россия…».

А ось, так би мовити, футбольний «жириновец», Владімір Бистров, «златоуст» з раннього віку (коли був гравцем молодіжної збірної, його слова на адресу ірландського арбітра «судья-скандинав» стали мемом серед російських фанів). Ось Бистров коментує матч України проти Австрії: «А крику-то было! Форму с Крымом нарисовали… Совсем молодая команда. А может майка помешала с надписью». (Сказано в ефірі телеканалу "Матч ТВ", але підхопила і поширила жовтувата "Комсомольская правда").

Бистров і Лебедєв – дві перчинки, які додають гостроти в масово декларовану закоханість в збірну України (попри її жахливу форму з Кримом і «Слава Україні»).

Так, до речі, а що там з розмальовуванням перед матчем Данія-Росія пам'ятника Шевченку в Копенгагені в кольори російського триколора і пропагандистськими написами на постаменті? Російські медіа повідомляли про це, але дуже скупо, двома словами, більше акцентували на триколорі і, за можливості, проминали образливі підписи. Ну, зрозуміло, адже «спорт вне политики»…

І ще, повертаючись до вкидання різними російськими діячами ідеї матчу Росія-Україна, не здивуюся, якщо через якийсь час ми дізнаємося, що це питання на якомусь рівні вже опрацьовується. Адже між російськими та українськими футбольними функціонерами «старой школы» – давні і тісні дружні контакти.

Правда, незрозуміло, навіщо потрібна така акція Україні? Але це вже інше питання.

P. S. Але, слава Богу, все описане - другорядне, а, власне, футбол – головне. І з завтрашнього дня ми побачимо по два матчі 1/8 фіналу на день. Серед них вже будуть дві гри з тих, що прийнято називати «достроковим фіналом»: Бельгія–Португалія, Англія–Німеччина. Що ще чудово - жереб поставив гру України останньою в цьому переліку. Тобто, у нас до кінця залишиться надія, що і ми опинимося в колі найсильніших. А дивлячись на матч німців з англійцями, не зможемо не думати про те, що переможець цієї пари виходить на найсильнішого у нашому жовто-синьому дуеті Швеція–Україна.

Так що - насолодимося футболом!

Олег Кудрін, Рига

Перше фото: Getty Images