Хуан Антоніо Самаранч. Він дав олімпійському руху нове потужне прискорення

Досі в моїй пам’яті один із днів Олімпіади 2000-го року в Сіднеї. У її головному медіа центрі було п’ять залів для пресконференцій. Одним із них, в якому дуже рідко відбувалися зустрічі з журналістами, я час від часу користувався як зручним і тихим місцем для роботи – підготовки оперативних звітів про перебіг подій на Іграх (секюріті проти цього не заперечували). Але того дня моя робота була перервана появою в залі представницької делегації, супроводжуваної великою групою моїх колег. Двох із членів делегації, яка зайняла місце за столом президії, я впізнав одразу: президента Міжнародного олімпійського комітету Хуана Антоніо Самаранча і нашого уславленого легкоатлета Сергія Бубку.

Відкриваючи прес-конференцію, президент МОК привернув увагу до нової ініціативи в олімпійському русі – допомоги відомих усьому спортивному світу олімпійських чемпіонів знедоленим дітям бідних регіонів планети. Організація, яку вони створили, вибрала гаслом слова: «Кожна дитина має право на ігри і спорт». Реальним наповненням цих слів стала фінансова і матеріальна допомога, в тому числі й шляхом передачі спортивного інвентаря, дітям найзлиденніших районів Еритреї, Афганістану, Сараєво та ряду інших. Допомога дітям, які її гостро потребують, поступово склала десятки мільйонів доларів.

НЕОЧІКУВАНИЙ КОМЕНТАР

Хуан Антоніо Самаранч не відмовляв журналістам в інтерв’ю й коментарях, але, звісно, домовитися з ним про це було непросто, адже він був людиною зайнятою, особливо в дні Олімпіади. А тут президент МОК виявився в «зоні моєї безпосередньої досяжності», чим я, певна річ, не міг не скористатися. Після завершення прес-конференції він, на моє прохання, прокоментував ситуацію в олімпійському русі, зокрема, рішення щойно завершеної сесії Міжнародного олімпійського комітету.

- Це була успішна сесія, – сказав він. – Вибори нових членів Міжнародного олімпійського комітету стали якісно новим кроком на шляху реформування його діяльності. З особливою приємністю я хочу повідомити про зростання кількості й ролі жінок у керівництві МОК. Віце-президентом МОК обрана Аніта Дефранц, членом виконкому стала Гунілла Ліндберг. МОК сповнений рішучості ще більше посилити допінговий контроль, що й підтвердили останні події. Протягом тижня ми отримали велику кількість рапортів щодо результатів цього контролю. Атлети мають бути готовими до тестування в будь-який час і в будь-якому місці. Хочу також повідомити про три новини. По-перше, дві корейські команди – Республіки Корея і КНДР – виступлять у Сіднеї як одна збірна. По-друге, на Олімпіаді змагатиметься команда Боснії і Герцеговини. По-третє, в олімпійських змаганнях візьмуть участь окремі атлети із Східного Тімору. А щодо ініціативи провідних спортсменів-олімпійців світу допомогти знедоленим дітям планети, то її можна лише вітати і всіляко підтримувати, адже це благородна, свята справа. Я дуже радий, що серед ініціаторів є й учасник нашої прес-конференції, видатний спортсмен сучасності українець Сергій Бубка.

РЕФОРМАТОР ОЛІМПІЗМУ

Хуану Антоніо Самаранчу випало очолювати МОК у непрості для олімпійського руху два останні десятиріччя минулого століття. Він народився у заможній сім’ї в Барселоні. З дитячих літ любив спорт: грав у футбол, займався боксом, хокеєм на траві. Але батьки орієнтували й спрямовували його на бізнесову кар’єру: не без їхнього впливу він закінчив бізнес-школу Університету Наварри, престижну, одну з найкращих в Іспанії. Минуть роки, і Самаранчу вдасться блискуче поєднати захоплення спортом і базову бізнесову освіту. Власне, це проявилося ще в 1951 році, коли він виступив організатором у Барселоні чемпіонату Європи з хокею з м’ячем на роликових ковзанах. 

Його талант умілого організатора, спортивного менеджера не залишився непоміченим. Самаранча призначають спочатку радником по спорту в міській адміністрації Барселони, згодом –керівником спортивного напряму в парламенті Іспанії, очільником делегацій країни на різноманітних спортивних, у тому числі й олімпійських змаганнях і заходах. У 1966-ому він очолює Національний олімпійський комітет Іспанії і стає членом МОК, а ще через вісім років – віце-президентом цієї найголовнішої у світовому спорті організації. 

Наприкінці сімдесятих років олімпійський рух переживає гостру кризу. Американське місто Денвер через фінансові проблеми відмовляється від проведення зимової Олімпіади 1976 року, і в останній момент ситуацію рятує Інсбрук, який погодився її прийняти. Введення радянських військ у грудні 1979-го в Афганістан призводить до розколу в олімпійському русі. Велика кількість НОКів, зокрема, й провідних у світовому спорті країн, бойкотують Московську Олімпіаду. Крім того, МОК потрапляє на «фінансову мілину» – на його рахунку лише півмільйона доларів… Ірландець Майкл Кілланін, який з 1972 року був президентом МОК, незадовго до Ігор у Москві подає у відставку. Хуан Антоніо Самаранч приймає рішення виставити на цей пост свою кандидатуру і перемагає свого конкурента Віллі Даума з ФРН.

Перед Самаранчем – руїни, безліч великих і малих проблем. Зокрема, стає реальністю «бойкот у відповідь» – соціалістичні країни, за винятком Румунії, Югослаії й Китаю, відмовляються взяти участь в Олімпіаді 1984 року в Лос-Анджелесі під надуманим приводом «небезпеки для життя їхніх спортсменів» (правда, це не завадило поїздкам на Олімпіаду в Лос-Анджелес багатьом «соціалістичним» функціонерам і начальникам) . 

І в цій ситуації Хуан Антоніо Самаранч демонструє не тільки організаторський хист і бізнесові здібності, а й твердість характеру. Він навіть переходить у наступ: у 1981 році на конгресі МОК у Баден-Бадені оголошує про п’ять своїх цілей – зміцнити єдність олімпійського руху, оголосити війну допінгу, збільшити роль жінок в олімпійському спорті, викоренити расову дискримінацію, відкрити Олімпійські Ігри для всіх спортсменів, включаючи професіоналів. 

У тих кризових умовах, на тих руїнах не бракувало скептиків і навіть опонентів, які передрікали провал планів Самаранча. А тут ще наближалася Олімпіада 1988 року в Сеулі, столиці країни, яка упереджено сприймалася в соціалістичному світі. Однак на диво саме Сеульська Олімпіада пройшла спокійно, в атмосфері доброзичливості, толерантності й чесного суперництва. І значною мірою завдяки великим зусиллям і тонкій дипломатії президента МОК. 

Самаранч взяв курс на прибутковість Олімпійських Ігор, що викликало на його адресу нові звинувачення – в комерціалізації олімпізму. Але президент МОК твердо йшов обраним шляхом. Він особисто брав участь у багатьох переговорах з питань реклами олімпійських змагань. Йому належить ідея заснування компанії ISL, яка безпосередньо зайнялася продажем прав на ексклюзивне використання олімпійської символіки. Якщо на початку вісімдесятих МОК отримував від цього щороку близько тридцяти мільйонів американських доларів, то у дев’яності – втричі більше. 

Іншим, ще більш прибутковим каналом доходів стали кошти за телетрансляції олімпійських змагань. Цьому сприяло зростання видовищності стартів на Олімпіадах, розширення програми Ігор (якщо у 1980-ому атлети змагалися у 21 виді спорту, то через 20 років у 28). Для порівняння: телетрансляція з Олімпіади 1980 року в Москві принесла МОКу 101 мільйон доларів, а з Ігор у Пекіні 2008-го – 1,6 мільярда. 

Уже як страшний сон згадувалася провальна у фінансовому плані Олімпіада 1976 року в Монреалі, яка принесла збитків майже на мільярд доларів США. Але вже перші Олімпійські Ігри при президентстві Самаранча – в Лос-Анджелесі – навіть при «соціалістичному бойкоті» дали 215 мільйонів доларів прибутку.

Самаранч домагався прозорості у використанні доходів, спрямовував їх на зміцнення єдності олімпійської сім’ї, на підтримку національних олімпійських комітетів, міжнародних спортивних федерацій і на стипендії видатним спортсменам з країн, що розвиваються. МОК, зокрема, на пропозицію Самаранча запровадив у 1984 році компенсацію частини витрат на поїздки атлетів і спортивних функціонерів на Олімпійські Ігри. «Якби не було олімпійських грошей, багато видів спорту перестали б розвиватися», – сказав згодом Хуан Антоніо Самаранч в одному з інтерв’ю. І це цілком відповідає дійсності.

Він постійно проводив політику, спрямовану на забезпечення гендерної рівності в спорті, на збільшення кількості жіночих видів олімпійської програми. За його каденції зросло жіноче представництво в керівництві Міжнародним олімпійським комітетом та його організаціях.

Допінг став, мабуть, для Самаранча однією з найскладніших проблем, яку він за свого керівництва МОКом не зміг остаточно розв’язати. Але він доклав для цього зусиль, як ніхто з його попередників. Ось хоча б один з епізодів цієї боротьби. Фінал на високопрестижній у легкій атлетиці стометрівці в чоловіків виграє канадець Бен Джонсон. Але він рано торжествує: допінг-тест фіксує вживання ним забороненого препарату. «Вживають всі, а ловлять того, кого треба» – заявляє розчарований атлет. Немовби у відповідь на ці слова Хуан Антоніо Самаранч в інтерв’ю для АіФ зауважив: «Те, що всі спортсмени вживають допінг, я вам підтвердити не можу. А от що можу підтвердити – справді, допінгом користується багато хто, і при цьому ловлять не всіх. Ми виграли багато битв, але ніяк не можемо виграти війну, ось у чому проблема». До цих слів додамо, що саме при Самаранчі МОК у 1999 році створив ВАДА – Всесвітнє допінгове агентство і що, починаючи з вісімдесятих років, жодна Олімпіада не пройшла без допінгових скандалів. 

САМАРАНЧ БУВ ДОБРИМ ДРУГОМ УКРАЇНИ

Ще дві показові цифри хотілося б привести: у 1980-ому, коли Самаранч був обраний президентом МОК, під олімпійським прапором було 149 країн, а в 2001-ому, коли він залишив цей пост, олімпійська сім’я об’єднувала 199 країн. Цьому зростанню сприяв цілий ряд факторів. Але один з найістотніших – авторитет, організаторський і дипломатичний талант президента. Журналісти його називали одним з найбільш подорожуючих керівників світового спорту: він відвідав десятки країн, неформально цікавився станом розвитку олімпійських видів спорту в них , як міг, це підтримував.

Його увагу й реальну підтримку постійно відчувала й отримувала і Україна, олімпійський спорт нашої держави. Про це, зокрема, йдеться, у щирому слові на сайті НОК України до сторіччя з дня народження Хуана Антоніо Самаранча. Саме за часів його президентства в МОК були здійснені перші кроки українського олімпізму та відбулося офіційне визнання Незалежної України як повноправної країни-учасниці світового олімпійського руху, а його візити до нашої країни, а також до Українського Олімпійського дому під час літніх і зимових Олімпійських ігор були сповнені повагою та високою оцінкою здобутків українських спортсменів.

Хуан Антоніо Самаранч захоплювався спортивними досягненнями Сергія Бубки, вважаючи його найвидатнішим спортсменом ХХ століття. Повернуся подумки ще раз до Олімпіади 2000 року в Сіднеї. Перед її початком Самаранч ініціював створення Комісії атлетів Міжнародного олімпійського комітету. Вісімку членів Комісії мали визначити самі спортсмени, які брали участь у Сіднейській Олімпіаді, шляхом таємного голосування (урни для цього були встановлені в Олімпійському селищі та ряді інших місць, де збиралися спортсмени). Крім високих спортивних досягнень, майбутній член Комісії повинен був мати чисту репутацію і жодного разу за спортивну кар’єру не бути підозреним у вживанні стимуляторі. Так от найбільше голосів – 1506 – спортсмени-олімпійці світу віддали за українського легкоатлета, олімпійського чемпіона, багаторазового чемпіона і рекордсмена світу Сергія Бубку. Відтоді Сергій Назарович – незмінний член МОК і його Виконкому.

*  *  *

Через рік після Олімпіади в Сіднеї Хуан Антоніо Самаранч оголосив про свою відставку з поста президента МОК: «Я втомився. Життя є життя. Є початок і є кінець. Це кінець мого президентства. Я давно знав, що цей день прийде».

Враховуючи видатні заслуги Самаранча у розвитку сучасного олімпійського руху, його обрали тоді довічним почесним президентом Міжнародного олімпійського комітету, і ще до 2010-го, до відходу у вічність в одній з клінік його рідної Барселони, Хуан Антоніо Самаранч залишався активним діячем світового олімпійського спорту, демонструючи, як і впродовж усього свого життя в олімпійській сім’ї, на чолі її, пристрасну відданість зародженим ще в Стародавній Греції благородним ідеалам олімпійського руху, потужного прискорення якому він зумів надати у наші непрості часи.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства