Він прийшов у великий футбол із заводської команди

Він прийшов у великий футбол із заводської команди

Блоги
Укрінформ
Не стало легендарного захисника київського «Динамо» сімдесятих років Володимира Трошкіна

У сім’ї Трошкіних спорт – й особливо футбол – були в особливій пошані. Микола Трошкін, глава сім’ї, у якій росло семеро дітей, працював заступником начальника цеху єнакіївського «Коксохіму», а за сумісництвом, на громадських засадах, очолював заводське спортивне товариство «Авангард». Матеріальна скрута змусила Володимира Трошкіна рано піти на роботу: слюсарював на «Коксохімі», а по вечорах відвідував школу робітничої молоді.

На кожному підприємстві була своя футбольна команда, але все місто вболівало за «Шахтар» (Єнакієве), який тоді грав у Класі «Б». Невдовзі Трошкін-молодший став його гравцем, розпрощавшись з рідним «Коксохімом». Потім, після призову в армію, потрапив у київський СКА. Там його запримітили селекціонери Віктора Маслова і показали самому Діду (так з повагою називали в київському «Динамо» Віктора Олександровича). Дуже вчасно показали, бо Трошкіним уже зацікавились емісари московського ЦСКА.

Уже в 1972 році Володимир став гравцем основного складу «Динамо», провівши того сезону 32 матчі. Маслова змінив Севидов, Севидова – Лобановський і Базилевич, а Трошкін залишався незамінним у захисті, «утюжачи» від своїх до чужих воріт правий динамівський фланг. Ось як згадував про роки, коли в «Динамо» прийшли Валерій Лобановський і Олег Базилевич, сам Трошкін в одному з інтерв’ю: «Нам постійно «вбивали» в голови, що ми чогось досягнемо. Та ми й самі розуміли, що такий величезний обсяг роботи повинен принести плоди. У 1974-ому виграли союзний чемпіонат і привезли в Київ Кубок країни. Команда могла вже вирішувати завдання і на міжнародному рівні… Лобановський привив нам психологію переможців. Мовляв, під час війни люди і в снігу спали, але грипом не хворіли. Напевне, ми вже були готові до сходження. Кожна гра – як остання. На своєму полі ми мало кому дарували очки. Не знаю, як для інших динамівців, а для мене нічия в Києві дорівнювала катастрофі. Не кажучи вже про поразку…»

Один із голів Володимира Трошкіна
Один із голів Володимира Трошкіна

Як й іншим динамівцям, Володимиру Трошкіну не раз пропонували переїхати до Москви. Особливо наполягав на цьому Костянтин Бєсков, який у ті роки тренував московський «Спартак» і був головним опонентом Валерія Лобановського. Згадуючи про ці наполегливі запрошення, Трошкін зізнавався, що у «Спартак» не перейшов би за жодних обставин та й загалом Москву не сприймав.

Але настав час, коли Трошкіна все частіше почали замінювати молодим Володимиром Лозинським. У «Динамо» роками, а, передусім, при Лобановському, практикувалась підготовка надійного «дублера» на кожну позицію. Резервний гравець, з одного боку, мав по можливості зберегти здобутки і стиль гри старшого колеги, а з іншого – розвинути й удосконалити їх. На позицію Трошкіна поступово готували Лозинського.

У 1977 році ця заміна відбулась остаточно. Після цього Трошкін ще пограв один сезон у «Дніпрі» і у 1979-ому повісив бутси на гвіздок. У трьох командах – СКА (Київ), «Динамо» (Київ) та «Дніпро» – він провів 284 матчі, у яких, будучи захисником, забив 44 м’ячі – видатний результат для гравця його амплуа.

Від Ади Роговцевої
Квіти від Ади Роговцевої

Певна річ, головна команда його великого життя в футболі – київське «Динамо» (205 матчів, 21 гол). У ній він чотири рази ставав чемпіоном всесоюзної першості, виграв Кубок СРСР (1974 р.), почесні європейські трофеї – Кубок володарів кубків і Суперкубок, тричі входив до списку найкращих гравців тодішнього Союзу. З «Динамо» його запрошували до національної і олімпійської збірних країни, у складі яких він провів десятки матчів, вигравши срібну медаль чемпіонату Європи 1972 року і бронзу Олімпіади в Монреалі.

Небезуспішо пробував Володимир Трошкін свої сили і в тренерському ремеслі, очолюючи в різні роки рівненський «Авангард», юнацьку і молодіжну збірні України.

У сімдесяті роки, коли у Європі зароджувався тотальний футбол, Володимир Трошкін став одним з перших і найяскравіших його представників.

Спостерігаючи за його самовідданою грою «від воріт до воріт», за постійною зарядженістю на боротьбу, непоступливістю в ній перед будь-яким, навіть найбільш титулованим суперником, кожному з нас, уболівальників, здавалося, що він двожильний, що в нього, мабуть, два серця. Звісно, в нього було одне серце, і воно було сповнене відданістю футболу, любов’ю до цієї гри з малих літ.

Тепер це серце зупинилося. Але пам’ять про цього видатного в історії динамівського, всього українського футболу гравця і тренера збережеться в серцях мільйонів його прихильників.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-