Збірна виграє, але її все одно критикують
Матчі збірної України вкотре розігнали хвилю шаленої критики. Нашим спортивним ЗМІ рішуче нічного не подобалось – ні вибір суперників і місця спарингів, ні сама гра команди Андрія Шевченка.
Для кого грає збірна?
Збірна ще не встигла зіграти контрольні матчі, а її вже зацькували. Вірніше, федерацію. Навіщо грати на порожніх стадіонах у Швейцарії (проти Марокко) і Франції (проти Албанії), якщо можна організувати ці ж поєдинки вдома. Перед власними вболівальниками і заповненими трибунами. Претензія логічна, але за логікою ФФУ, якщо є можливість зекономити – то краще зекономити. Проти Марокко і Албанії ми грали як гості, тобто за організацію матчів заплатили номінальні господарі. Витрачатись на поєдинок в Харкові чи Дніпрі федерація не захотіла.
Окрім бажання ФФУ зекономити, деяким ЗМІ вкрай не сподобався сам збір. Мовляв, він вийшов занадто розслабленим. Гравці прибували і відбували коли хотіли. Навіть сам Шевченко половину збору пропустив, бо грав у виставкових матчах і був запрошеною зіркою фіналу ЛЧ у Києві. Навіщо взагалі збірній збиратися та грати, якщо ніхто серйозно до цього не ставиться?
Насправді, критика трохи надумана. Раз на три місяці збірна зобов’язана збиратися. Діалог між гравцями та тренерським штабом має тривати, як і має тривати селекційна і тактична робота. Проти Марокко (між іншим, учасник ЧС-2018) і Албанії ми набрали 4 очки, а це плюс у рейтинг. У збірній дебютували Бурда і Шапаренко – це також позитив.
Дійсно, хочеться аби ФФУ зробила свято нашим вболівальникам і привезла збірну до Чернігова, Тернополя чи Івано-Франківська. Організаційно це ніби й складно, зважаючи на вимоги до міжнародних матчів. Але той же стадіон у Тернополі нічим не гірший ніж у Евіані, на якому ми грали проти Албанії. Як показує практика, на збірну вболівальник готовий йти завжди, готовий купувати квитки за 200 гривень і на таку ж суму – атрибутику. У підсумку на цьому федерація здатна навіть заробити. Але чи хоче ФФУ цим займатися?
В нападі нова зв’язка Марлос – Ярмоленко
Другий напрям критики – власне гра команди Андрія Шевченка. Нічию 0:0 з міцною збірною Марокко журналісти назвали «відскоком». Тобто нам пощастило: і Пятов зіграв надійно, і африканці свої шанси втратили. Крім цього, «синьо-жовті» помітно поступалися марокканцям не лише у техніці (що не здивувало), але й у тактичних моментах. Скажімо, колективний пресинг команди Шевченка провалився, як і позиційний напад.
Щодо останнього компоненту, то Марлосу, Зінченку і Малиновському дуже важко знайти спільну мову з фланговими атакуючими півзахисниками Ярмоленком і Коноплянкою. Хоча в матчі проти Албанії (9 ударів у площину воріт, 4 голи) несподівано засяяв тандем Марлос – Ярмоленко, який згодом може стати козирем у руках Шевченка.
А от козирів серед нападників у Шевченка й досі немає. Ні Селезньов, ні Бесєдін у ролі чистого центрфорварда збірній нічим не допомогли. Той таки Бесєдін приносив користь лише тоді, коли грав як в «Динамо» відтягнутого нападника і займався, за великим рахунком, руйнуванням атак суперника. До старту в Лізі націй у Шевченка майже три місяці і проблем у нього не меншає. Зокрема, як і критики.
Святослав Василик, Київ
