Каунаський «Жальгіріс», улюблений багатьма
Ну що, здавалося б, Україні і українцям до баскетболу однієї з балтійських країн і одного з литовських міст. Але неодноразово бачив, як при згадці слів «баскетбол Литви», «каунаський Жальгіріс», очі в моїх українських співрозмовників, що цікавляться спортом, загоряються. Залежно від віку і ступеня захопленості саме баскетболом спогади бувають різні. Але найчастіші – про каунаський «Жальгіріс» 80-х років.
Працюючи в Каунасі на чемпіонаті світу з хокею в Дивізіоні IB, я отримав чудову можливість долучитися і до баскетбольної життя міста, трохи ближче познайомитися з тим, що відбувається в нинішньому «Жальгірісі», як у місті ставляться до нього і до баскетболу в цілому. Так вийшло завдяки тому, що у два вихідні дні хокейної першості проводилися вирішальні чвертьфінальні матчі баскетбольної Євроліги.
Звісно ж, це не можна було пропустити.
ЄВРОЛІГА. «ОЛІМПІАКОС». ПРЕЛЮДІЯ
Змагання найсильніших баскетбольних клубів Європи – комерційна подія. Останні роки вона перебуває під патронажем «Турецьких авіаліній», тому офіційна назва турніру – TurkishAirlinesEuroLeague. І останній його власник на даний момент – стамбульський «Фенербахче» (раніше виграти Євролігу турецьким клубам не вдавалося).
У каунаського «Жальгіріса» останні роки була досить бурхлива історія з безліччю злетів і падінь. Було і гучне банкрутство власника клубу. Зокрема, литовський бізнесмен російського походження Володимир Романов до 2013 року володів 75% акцій клубу. Але після того як його Ūkiobankas збанкрутував, литовські правоохоронні органи запідозрили банкіра в розтраті цінних активів і 4 липня 2013 року оголосили в міжнародний розшук. Однак Романов встиг таємно втекти в Росію. Щоправда, 7 квітня наступного року таки був заарештований співробітниками московської поліції, але того ж дня його і відпустили.
На щастя, після цього у улюбленого мільйонами литовського клубу з'явилися відповідальні, дбайливі власники. У сезоні Євроліги 2017-2018 років за бюджетом клуб мав друге місце з кінця. І все ж домігся успіху. У регулярному сезоні Євроліги «Жальгіріс» посів шосте місце з 16 команд, тобто увійшов до вісімки плей-офф.
І тут каунасцям пощастило з суперником. За традиційним «дзеркальним» принципом плей-офф ним стала команда, яка опинилася в підсумку на третьому місці. Це був грецький «Олімпіакос» (Пірей). Команда сама по собі дуже сильна, давній гранд грецького баскетболу. Справа, однак, у тому, що впродовж сезону «Жальгіріс» двічі обіграв греків 74:68 вдома і 86:85 на виїзді (що важливо, друга з названих ігор була останньою в регулярній першості Євроліги). Тому каунасці ставилися до майбутнього суперника, звичайно, серйозно, з повагою, але без особливого трепету: досвід двох перемог вже є. До того ж напередодні плей-офф кілька гравців пірейського клубу отримали травму. І хоч у грандів на зразок «Олімпіакоса», лава за визначенням має бути довгою, але настрою грекам напередодні вирішальних ігор це не поліпшувало.
Натомість у «Жальгіріса» зі складом (спочатку більш скромним, бюджетним) все було гаразд. Більш того, у вікні між закінченням регулярного сезону Євроліги і початком плей-офф клуб продовжив до 2020 року контракт з, мабуть, головною на даний момент своєю зіркою – американським важким форвардом Брендоном Девісом. (Забігаючи вперед, можна сказати, що це було мудре рішення).
З 2016 року «Жальгіріс» тренує, мабуть, головна литовська зірка «нульових» років Шарунас Ясікявічюс. Він був лідером збірної Литви на переможному для неї Євро-2003. Ясікявічюса тоді визнали MVP турніру (найціннішим гравцем). У складі його команди – оптимальне поєднання зарубіжних зірок і сильних доморощених гравців. Капітан команди – другий важкий форвард Паулюс Янкунас.
І ось почався плей-офф. Оскільки «Олімпіакос» у регулярній першості посів більш високе місце, то перші дві гри проходили на його майданчику. Першу гостьову гру «Жальгіріс» знову виграв 87:78 (18 квітня), другу – програв (20 квітня). Тобто до двох домашніх матчів серії каунасці зробили хороший запас: тепер перемагай удома – і ти проходиш далі.
І ось настав день першого матчу (24 квітня).
«ЖАЛЬГІРІС АРЕНА» ЯК СВЯТО
Цей палац спорту був побудований спеціально до Євробаскету-2011. І це єдина будівля на острові Нямунас (довжиною трохи більше кілометра) на однойменній річці в центрі міста. Для цього в районі будівництва довелося значно зміцнити берегову лінію острова. Паркова зона та сучасний ошатний Палац спорту – вийшло якось дуже симпатично і символічно.
До речі, в тому Євро брала участь і збірна України, але до Каунаса дістатися не подужала. Попередні матчі проходили по всій Литві – Україна, наприклад, грала в Клайпеді. А на «Жальгіріс Арені» проходили лише матчі плей-офф, починаючи з чвертьфіналів. Для господарів той турнір теж не був вдалим – вони програли вже в чвертьфіналі.
В день матчу на «Арені» стікаються людські струмочки. Дуже багато – в клубних зелених кольорах («Жальгіріс», як і «Грюнвальд», означає «зелений ліс». Саме це слово таке популярне на шану про велику Грюнвальдську битву 1410 року, коли об'єднане слов'янсько-балтійсько-татарське військо завдало нищівної поразки хрестоносцям). Серед уболівальників – багато сімей. Вболівати за «Жальгіріс» – традиція, закладена від самого дитинства.
«Жальгіріс Арена» побудована з розумом. Тут є велика зручна автостоянка, де паркуються не тільки приватні автомобілі, а й великі автобуси. На такі матчі глядачі приїжджають з різних міст Литви. Гучна музика, клубні прапори, виряджені аніматори зустрічають глядачів біля входу. По суті, якщо замислитися, адже це все відтворення в новому вигляді середньовічної традиції міських свят, ярмарків.
Великий зал (15552 місця) заповнений вщерть. Для кожного, хто прийшов на матч, на спинці стільця вже приготовлена зелена клубна футболка. Всі одягають їх поверх свого одягу. І так вся «Жальгіріс Арена» справді перетворюється на людський «зелений ліс».
Потім – представлення команд, кольоро-світлові ефекти. Багатометрові спалахи вогню (після катастрофи в російському Кемерові на це, зізнатися, дивишся з легким побоюванням, однак, чомусь є впевненість: у Євролізі як і у всьому Євросоюзі протипожежна ситуація під контролем). А під час виконання національного гімну на відео-кубі його текст дублюється азбукою глухонімих. Так вже вийшло, що я його слухав, і дивився, перебуваючи поруч зі спеціальним сектором, виділеним для інвалідних колясок. Теж гармонійно вийшло.
Почався матч. Рівна гра була тільки в перші хвилини. Лише тоді «Олімпіакосу» вдалося повести в рахунку. Але незабаром «Жальгіріс» нагнав гостей і вийшов вперед. Після цього він тільки нарощував розрив в рахунку, не дозволяючи наближатися супернику ближче, ніж на 10-12 очок. Організувати погоню наприкінці гри грекам не вдалося, і в результаті склалася велика перемога – 80:60.
«Я – УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛІСТ» ЯК СПОСІБ ЗНАЙОМСТВА
Походив залом Поспілкувався з уболівальниками. Забавно, що першими на кого натрапив, були естонці. Вони спеціально приїхали з Таллінна – повболівати за «Жальгіріс» в Євролізі. Пішов далі до одного кафе, які ще годину після матчу продовжувало працювати. До речі, кафе на «Жальгіріс Арені» в деяких секторах розташовані у внутрішній частині залу. Тобто можна брати пиво, закуску, каву, чай і водночас продовжувати стежити за матчем.
Але я зайшов в кафе ззовні. Тут уже святкування було дуже жвавим і радісним, але, скажу відразу – в рамках пристойності. Розговорився з двома літніми вболівальниками. Слід зауважити, що слова «Я – український журналіст» – кращий спосіб знайомства з литовцями. Після цього відношення виключно тепле. І через кілька фраз співрозмовники говорять про те, як переживають за нас у сформованих обставинах і бажають нам перемоги, не тільки в спорті.
Коротко пробіглися по всій історії баскетбольного «Жальгіріса». Коли я згадав українського баскетболіста Волкова, то вони тут же з гіркотою похитали головами, згадуючи, як той своїм суперкидком у 3-му матчі серії 1987-го перевів гру ЦСКА–«Жальгіріс» в овертайм (але каунасці в тому році все одно стали чемпіонами): «О, як Волков тоді нам попсував нерви».
Що цікаво, при цьому ніяких гірких спогадів про те, як київський «Будівельник» з Волковим і Білостінним в 1989 році зумів вирвати чемпіонство Союзу у каунасців, не було. Особливо вразило, що литовські співрозмовники при цьому чудово знали і пам'ятали, що Олександр Білостінний – одесит, а Олександр Волков – з Києва.
І ось я підійшов до найважливішого для мене питання. З класичної стартової п'ятірки «Жальгіріса» я добре пам'ятаю чотири імені: Сабоніс, Хомичюс, Куртинайтіс, Йовайша. Але ніяк не можу згадати п'ятого. Мої співрозмовники наморщили лоби. Але сходу теж згадати не могли. А напружуватися особливо не хотілося. Свято все ж!
ЗІРКОЮ МОЖЕ СТАТИ БУДЬ-ЯКИЙ
У другому матчі «Жальгіріс» переконливо показав, що гра Брендона Девіса є для нього важливою, але не визначальною. Гра у нього не пішла. Ну тобто, як не пішла. Якісь очки набирав, показники були великі, але не кращі. Проте в цих умовах розкрилися зовсім інші, так би мовити приховані можливості зірок «Жальгіріса». І Едгарас Улановас, який у попередньому матчі не набрав жодного очка, тут накидав аж 20.
До середини другого матчу каунасці знову створили собі комфортну перевагу в 14-20 очок. Але цього разу «Олімпіакос» в кінцівці зробив відчайдушну спробу врятувати матч. І «Жальгіріс» не те щоб здригнувся, але все ж занервував. Кілька помилок, втрат - і ось розрив скоротився до десяти очок. А час, щоб врятувати матч, ще є. Почалися «гойдалки», звичайні для кінцівки вирішальних матчів. Зал встав і додивлявся фінал гри вже стоячи.
Тактика в таких випадках зрозуміла. Футболісти фолять на тих, у кого сьогодні не йдуть штрафні кидки. У цих умовах кожне очко видобувається кожною з команд з великим трудом. Через часті затримки час гри розтягнувся. І «Жальгіріс» зумів перевалити за сотню. Що у зустрічах рівних команд (і не в НБА), буває не так часто. 101:91!
І тут почалося святкування. На центральну вулицю – Лайсвесаллею (алею Свободи) – вийшли фанати з піснями і кричалками. Пестила слух звична мелодія «Ла-ла-ла-ла-ла». Але тут в ходу не звичний в Україні текст, а свій, який прославляє улюблений клуб. Також містом почали роз'їжджати машини з сиренами і вигуками: «Жальгіріс!».
Але все це, як би сказати... Не безмежно. Зняти куртку і футболку, щоб на +10 опинитися з голим торсом – так, можливо. Акуратно, без членоушкодження підірвати петарду – будь ласка. Але шум – категорично без розбитих пляшок і перевернутих урн чи іншого засмічення території.
«ЧУДОВИЙ БУВ ГРАВЕЦЬ...»
У четвертому турі визначилися всі учасники «Фіналу 4-х», який пройде 18-20 травня в Белграді. Суперником «Жальгіріса» у півфіналі буде нинішній володар Кубка Євроліги «Фенербахче» а далі... далі загадувати не будемо: степ бай степ.
Блискуча гра каунасців у чвертьфіналі була відзначена організаторами Євроліги. Едгараса Улановаса оголошено найціннішим гравцем вирішального 4-го туру. А Брендон Девіс, у якого четвертий тур не дуже вдався, тим не менше став MVP усього квітня в Євролізі.
Розповідь про нинішній «Жальгіріс» буде неповною, якщо не сказати, що вже в неділю команду чекав черговий матч баскетбольного чемпіонату Литви. Цього разу каунасці приймали географічних сусідів – команду «Невежіс» з Кедайняя, що за 20 кілометрів від Каунаса.
Оскільки «Жальгіріс Арена» відпочивала від напруженого хокейно-баскетбольного тижня, зустріч провели у Kaunosportohalė. Ця арена на п'ять тисяч глядачів має найбільш славну історію. Це перший в Європі зал, побудований спеціально для баскетболу – 1939 року. Тоді ж тут пройшов чемпіонат Європи з баскетболу, на якому Литва обіграла Латвію і так закріпила свій статус провідної європейської баскетбольної країни. (До того в 1935 році в Женеві перемогла Латвія, у 1937-му в Ризі виграла Литва).
Перевага «Жальгіріса» у матчі було очевидною, але його суперник з містечка в 24 тисячі мешканців бився гідно. Підсумковий рахунок – 91:72...
На прощання я пройшовся по музеях Каунаса. У Міському музеї вахтер, літній чоловік, виявився дуже обізнаним у баскетбольних справах (що для Каунаса справа цілком звичайна). Він розповів багато про майбутній белградський «Фінал 4-х», про те, скільки коштують квитки (до речі, найдешевші квитки на Євролігу в Каунасі – 24-26 євро). Про те, що найближчим часом головному тренеру «Жальгіріса» Шарунасу Ясікявічюсу дадуть звання почесного громадянина міста Каунаса.
Але тут я поставив те саме запитання, яке мучило мене: хто був п'ятим гравцем класичної стартової п'ятірки «Жальгіріса» у 80-ті роки. Ось Сабоніса, Хомичюса, Куртинайтіса, Йовайшу добре пам'ятаю. Пам'ятаю деяких з тих, хто виходили в ході матчу – Бразіс, Крапікас. А хто був п'ятим у стартовій п'ятірці? Сторож музею замислився... І теж не зміг згадати.
- Чивіліс! – швидко сказав, проходячи по фойє музею, молодий чоловік років 25.
- Чивіліс!!! – вигукнув сторож.
- Чивіліс, – підтвердив я, одразу зрозумівши, чому забув це прізвище.
І сторож, ніби підслухавши мої думки, почав говорити про те саме.
- Раймундас Чивіліс. Чудовий був гравець. Але його одного з усієї стартової п'ятірки «Жальгіріса» не брали в збірну СРСР. На цій позиції у Гомельського грав Анатолій Мишкін. А потім... Помер Чивіліс так рано (у грудні 2000 року, – О.К.). Але все одно – не можна нам про нього забувати.
Ось на цьому, мабуть, і варто завершити розповідь про Каунас і каунаський «Жальгіріс», як про щось нерозривне ціле.
Та клуб, улюблений багатьма, в тому числі, в Україні.
Олег Кудрін, Каунас
