Четверта українська золота вершина Білих Олімпіад підкорена! - 19.02.2018 15:30 — Новини Укрінформ
Четверта українська золота вершина Білих Олімпіад підкорена!

Четверта українська золота вершина Білих Олімпіад підкорена!

Блоги
1482
Ukrinform
На неї «злетів» лижний акробат з Миколаєва Олександр Абраменко

Коли ми нещодавно розповідали про три золоті вершини, підкорені українськими спортсменами за всю історію зимових Олімпіад, то висловили обережне припущення, що на медаль у південнокорейському Пхьончхані, крім біатлону, Україна може розраховувати ще й у фристайлі. Притому мали на увазі цілком конкретного атлета і реального претендента – Олександра Абраменка.

Як приємно констатувати, що літаючий лижник з Миколаєва виправдав наші сподівання, очікування всієї України! Особливо на фоні далеких від призових місць результатів наших олімпійців у інших видах змагань на трасах і аренах Пхьончхана.

Чому раптом виділився фристайл і, зокрема, Абраменко? Лижна акробатика утвердилася в Україні на початку вісімдесятих років минулого століття. І відразу виділився її центр. Причому не де-небудь, а в південноукраїнському рівнинному місті корабелів. Там з’явилися ентузіасти цього виду спорту. А де є ентузіазм, там і справа рухається. За відсутності у Миколаєві гір прихильники цього виду спорту збудували трамплін, який обривався над водами Південного Бугу. Отже, літаючі лижники успішно і безболісно «приводнювалися» прямо в річку.

На той час, коли сюди прийшов на своє перше тренування п’ятирічний Саша Абраменко, Миколаїв був визнаним центром української лижної акробатики. Його вихованці вже почали завойовувати для міста і всієї України нагороди престижних міжнародних змагань. Приміром, Алла Цупер стала у 1996 році переможницею юніорського  чемпіонату світу. Саме та Алла Цупер, яка чотири роки тому стала чемпіонкою Сочинської Олімпіади. Правда, тоді вона вже була громадянкою Білорусі і золоту медаль виграла під її прапором… Відома у спортивному світі і вихованка миколаївської школи фристайлу Ольга Волкова. Вона здобула для України першу нагороду «дорослого» чемпіонату світу, зайнявши третю сходинку п’єдесталу.

З Миколаєвом в Україні конкурувало свого часу хіба що Закарпаття. Його тривалий час успішно представляли на Олімпійських Іграх, першостях і кубках світу Станіслав Кравчук і Енвер Аблаєв. Мабуть, багато хто з любителів спорту пам’ятає, якою провальною для українського зимового спорту була Олімпіада 2002 року в Солт-Лейк-Сіті. Жодної медалі. Найвищим досягненням наших олімпійців виявилося п’яте місце студента Мукачівського технологічного інституту Станіслава Кравчука. На той час він не був новачком у лижній акробатиці. Ще у 1996-ому став чемпіоном світу серед юніорів. Через рік повторив це досягнення. Виступав Станіслав і на Олімпіаді 1998 року в Нагано, де посів дев’яте місце. Високі місця, в тому числі й призові, виборював він і на етапах Кубка світу.

Енвер Аблаєв, український спортсмен кримськотатарського походження, зацікавився фристайлом ще в Узбекистані, де жила його сім’я. Але професійними тренуваннями зайнявся в 16 років у Береговому, куди переїхали його батьки. Займаючись спортом, одночасно навчався в Мукачівському технологічному інституті, а згодом – в Ужгородському університеті. Був неодноразовим срібним і бронзовим призером, а в 2005-ому – переможцем Кубка світу. Триразовий учасник зимових Олімпійських Ігор: у Солт-Лейк-Сіті, Турині і Ванкувері. Найвище досягнення на Олімпіадах – 11-е місце на Туринській 2006 року. На Сочинській Енвер Аблаєв виступав уже в ролі старшого тренера. А нині він – головний тренер збірної України з фристайлу, тож у золотому злеті Олександра Абраменка є і його  заслуга.

Абраменку випало виступати на  Олімпіадах ще разом із своїми кумирами і наставниками. Олімпійським дебютом для нього став Турин 2006 року. Пам’ятаю, як ми, група українських журналістів, акредитованих на цих Іграх, виокремлювали в олімпійській програмі саме чоловічий фристайл. Адже олімпійські ліцензії тоді вибороли четверо наших лижних акробатів – Енвер Аблаєв, Станіслав Кравчук, Ігор Ішутко і Олександр Абраменко. На жаль, кваліфікаційний етап зумів тоді подолати лише перший з них. Що ж до Абраменка, то він посів тільки 27-е місце. Через чотири роки у Ванкувері (Канада) Олександр виступив не набагато краще (24-е місце). А от у Сочі зумів зайняти високе шосте місце.

Отже, Південна Корея, Пхьончхан: четверта олімпійська спроба. До неї – це ми вже знаємо – Абраменко йшов важко, через випробування. Травма коліна змусила його по суті викреслити з підготовки 2016-й рік. Не додавав настрою і затяжний конфлікт навколо Миколаївської спортивної бази «Спартак» з єдиним в Україні унікальним трампліном для тренувань лижників-акробатів. Вона була продана, а по суті по-рейдерськи захоплена. Справу цю передали в суд. Судді спочатку підтримали рейдерів. Тяжба тривала майже два роки. І тільки торік базу повернули у державну власність, і старший тренер збірної України із фристайлу, наставник Олександра Абрамова Юрій Кобельник відновив тут тренувальні заняття.

Миколаївський трамплін після рейдерської атаки
Миколаївський трамплін після рейдерської атаки

Як було здобуте Олександром Абрамовим золото в лижній акробатиці, ми з вами бачили по телевізору. Переповідати хід змагань і рух по кваліфікаційних щаблях угору нашого атлета, мабуть, немає сенсу. Лише кілька деталей. Букмекери зовсім не ставили на перемогу українця. Йому вони  відвели тільки п’яту позицію. Фаворитами були два китайці – Ци Гуанпу і Цзя Цзунян. Варто зазначити, що українець у першій кваліфікації посів лише 9-е місце, а в повторній – четверте. З четвертого місця він стартував і у вирішальній спробі. Потрібно було ризикувати. І Олександр обрав для заключного стрибка найскладнішу програму. У нього не було перед Олімпіадою часу її вивчити і відшліфувати. Вже після щасливої розв’язки в інтерв’ю для Першого українського телеканалу він зізнався, що його перемога здається йому як казка, просто як сон: «До останньої секунди змагань була дуже напружена боротьба. Хвилини очікування останнього стрибка були дуже нервовими. Відзначу, що мій фінальний стрибок був найкращим у сезоні. Піти на його виконання – це був великий ризик, але я впорався й, думаю, виправдав очікування не тільки свої, а й усієї України».

Насамкінець хотілося б сказати ось про що. Так, ми, можливо, невдоволені тим, що на сьогодні в українських олімпійців лише одна медаль, що більшість наших спортсменів займають дуже далекі від олімпійських п’єдесталів місця, і нерідко хто з нас називає їх «туристами», а не бійцями за перемогу. Але задумаймось над феноменом Олександра Абраменка. Адже на перших двох своїх Олімпіадах він теж займав місця аж у третій десятці. Але ось набрався досвіду, відточив майстерність, ускладнив «програму польотів», виявив неабияку волю до перемоги  і став першим на Олімпіаді у Пхьончхані-2018. Дай Боже, і нинішні молоді дебютанти Олімпіади, пройшовши її виснажливі випробування, набувши досвіду, відгранивши свій талант, пройдуть такий же не встелений трояндами шлях до золотої олімпійської вершини і уславлять Україну, як це зробив минулої неділі уродженець рівнинного, малосніжного Миколаєва Олександр Абраменко.   

Михайло Сорока

 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>