Усик–Брієдіс. Післясмак ризького бою

Усик–Брієдіс. Післясмак ризького бою

2225
Ukrinform
Супербокс сьогодні і можливі скандали завтра

Як завжди буває після великої спортивної події, після закінчення бою Усик–Брієдіс залишилося відчуття легкого смутку. Ще недавно очікування свята було попереду, а тепер залишився тільки післясмак, смакування відео-трансляції.

Тому зараз корисно згадати, що було, а також і заглянути у найближче майбутнє.

ТУРНІР ОЧЕЙ?.. ВІЙНА ЗІНИЦЬ?.. ДУЕЛЬ ПОГЛЯДІВ!

Порядки та традиції сучасного професійного боксу формувалися в Америці. Це за визначенням означає, що те, що відбувається, оформлене за законами шоу. Пік, фокус всього – 12-раундове протистояння. Це супер-шоу, а все, що передує тому, перетворюється на просто шоу: відкрите тренування, прес-конференція, зважування.

Відкрите тренування Усика та Брієдіса пройшла в одному з найбільших торгових центрів Риги. Це безкоштовний, що важливо (враховуючи ціни на квитки – від 50 євро на гальорці) показ кумирів публіки цій самій публіці. На тренування прийшло багато батьків з дітьми, у тому числі з дошкільнятами. І тут вже справа не тільки в грошах. Адже бій починається близько опівночі. А тут діти вдень могли подивитися на улюбленців-зірок.

Але, на жаль, не тільки діти. На тренування прийшов і вів безперервну зйомку один відомий прокремлівський ризький блогер. У повітрі запахло очікуванням провокації – якщо не на цьому заході, то на одному з наступних. На щастя, побоювання не виправдалися. Чому, сказати важко. Можливо, що й російські куратори веліли не розкручувати тему.

Потім була прес-конференція у конференц-залі одного з центральних готелів Риги. Причому пропускна система, враховуючи рівень події, була досить м'якою. Що найбільше запам'яталося на тій події? Вважалося, що Брієдіс програв «дуель поглядів». Але це у нашому, українському, гарячо-степовому, південному розумінні. А Брієдіс – просто людина іншої ментальності. Латвійські журналісти після «пресухи» і «дуелі» говорили, що Майріс спокійний, дуже спокійний, навіть спокійніше, ніж зазвичай. І за цим розумілося: він вважає цей факт показником його відмінної готовності до бою і небезпеки для суперника. Тут у мене, до речі, трапилася творча удача – вдалося зробити кадр з широко усміхненим латвійським боксером. Як це буває у людей, які рідко сміються, посмішка у нього чарівна і чудова.

Ну, а Усик був як Усик – іскрив, був відкритий, заповнював залу собою, своїм випромінюванням за Станіславським (але не акторськими, а абсолютно щирим). У розмові з Усиком найбільше вразили його слова, що він дивиться усі бої свого друга Ломаченка. І деколи знаходить там щось корисне для себе, що можна перейняти... У професійного боксера за визначенням має бути велике его. І те, що титулованалюдина так спокійно і щиро говорить про те, що готова переймати краще не у корифеїв минулого, а у свого друга, ровесника, виглядає дуже симпатично.

Цікава деталь, на яку, здається, не дуже звернули увагу. Зовні взаємовідносини учасників бою були дуже коректними. Але були в ньому й свої глибинні інтриги. Латиською мовою Briedis – олень. Майріс зробив стилізоване зображення оленячої голови символом своєї команди. У відповідь Усик прийшов на прес-конференцію у футболці з мордою вовка анфас. Метафора зрозуміла, хоча насправді не настільки безперечна. Олень – теж грізна тварина, і підсумок його сутички з вовком один на один зовсім не очевидний.

Ну і останнє. Після висвітлення у пресі прес-конференції доводилося чути такого роду розмову в колі ризьких дам: «Ви уявляєте, виявляється у боксі є... як це... турнір очей... ні, війна зіниць, ні... А-а-а, ось – дуель поглядів! Треба ж, ніколи б не подумала».

«БІЙ БУВ РІВНИЙ, АЛЕ СУДДЯМ ВИДНІШЕ»

Про те, що Брієдіс – улюбленець Латвії, вже говорилося і не раз. Але наведу більш свіже та специфічне підтвердження. Про що говорити, якщо навіть деякі представники патріотичної української діаспори напередодні чесно сказали мені, що «будуть вболівати за обох». А це, як ми розуміємо, означає нейтралітет за принципом «Нехай переможе найсильніший».

При всьому тому латвійська преса оцінювала шанси свого боксера спокійно і холоднокровно. Узагальнено це можна висловити таким заголовком з місцевих медіа: «Чому Усик повинен перемогти. Чому Брієдіс може виграти».

...І ось почався бій. Якщо у когось із уболівальників напередодні були шапкозакидальницькі настрої, то вони після перших раундів зникли. У перерві спеціально підходив подивитися на самопочуття сімейних уболівальників Олександра.

Надія Петрівна, звичайно, хвилювалася більше за всіх – взагалі важко уявити, як дивитися матері такий жорсткий та рівний бій своєї двометрової кровиночки (якщо точно – 1,9 м). Стривоженими були також обличчя дружини Катерини і кума Василя (Ломаченка).

Але після кількох вдалих атак суперника Олександр розлютився. У його випадку це означає не «втратив голову», а швидше – щось на зразок «турбо-режиму» в гаджетах. А далі – телетрансляція телетрансляцією, там все ближче, чіткіше, видніше – але у залі бій виглядав абсолютно приголомшливо. Чисте зіткнення пристрастей та енергій. Клінчів взагалі практично не було. Усе за Мохаммедом Алі (не дарма ж турнір його пам'яті – Ali Trophy): пурхали по рингу, як метелики, і жалили, як оси. І так – до останнього раунду. А вже у ньому була просто феєрія – кожен з бійців, відчуваючи рівність поєдинку, боксував так, ніби не було 11 попередніх раундів, а втоми як поняття взагалі не існує.

Короткий відступ. Україна багато років дивилася бої братів Кличко – справжній шаховий бокс. Ми ж, і до того виховані на науково прорахованому футболі Лобановського, встигли полюбити такий бокс. Тим більше, що у кваліфікованих коментаторів був час пояснити технічні та психологічні тонкощі поєдинків, підвищити боксерську кваліфікацію уболівальників і навіть їхніх дружин, які давно вже не плутають джеб з джемом і хук з хеком. Крім того, брати Клички виступали у важкій ваговій категорії, яка має особливу ауру – найсильніші люди планети. А ось тепер Усик – трохи легше, але зате такий вогняний і голодний до перемог. Боюся, з такими поєдинками він нас розбалує – розучимося цінувати шаховий бокс...

Правду сказати, перемогу Усика зал сприйняв з образою, точніше – не сприйняв. І посвистів, навіть коли Саша говорив добрі слова про Майріса. Що робити, уболівання така штука – завжди здається, що твого улюбленця образили. А сам Брієдіс на прес-конференції прийняв програш з гідністю: «Бій був рівний, але суддям видніше».

ЩО БУДЕ, ЧИМ СЕРЦЕ (НЕ) ЗАСПОКОЇТЬСЯ

Досі текст був скоріше милостивий. А найгостріше, найреальніше і потенційно скандальне, якось само собою накопичилося до фіналу.

В українському інформполі і від окремих медіа триває тролінг Усика запитанням «Крим – це Україна?». Мені здається, він на це запитання вже відповідав, роз'їжджаючи окупованим Сімферополем у авто з українським прапорцем на лобовому склі і розгулюючи ним у жовто-синій формі збірної України.

Проте Російська Федерація прийняла такі драконівські закони про територіальну цілісність, що чесна відповідь на запитання «Крим – це Україна?» загрожує кримінальним переслідуванням. Відповідаючи так, Олександр закриває собі дорогу в місто його дитинства – Сімферополь. І ті, хто регулярно ставлять це запитання, чудово це знають.

Далі... Усик – боксер, а не політолог. І, починаючи щось говорити на цю тему, він не завжди спритний і точний у формулюваннях, що, звичайно, відразу ж підхоплюється і поширюється роспропом. Ось і після бою у Ризі російські ЗМІ радісно повідомили, що Усик відмовився відповідати на запитання українського медіа – того самого, що регулярно ставить одне й те саме запитання про Крим.

Якщо ж зазирнути ще далі: 3 лютого Усик приїде до російського Сочі, щоб подивитися у півфіналі Мурат Гассієв – Юнієр Дортікос на те, хто стане його майбутнім суперником у фіналі турніру WBSS. Можу передбачити вправну роботу російських журналістів, спортивних і неспортивних, які вже зараз роздумують, як вправніше розвести українського боксера на незручне і двозначне висловлювання.

Хочу, щоб мене правильно зрозуміли – я не проти критики, як такої. Так, мені теж не подобається, що Олександр, налаштовуючись на бій, дивиться російський середнього рівня історико-патріотичний фільм «Олександр. Невська битва», а не «Тіні забутих предків»; він дарує боксерські рукавички, отримуючи у відповідь благословення і книгу про афонських старців, Онуфрію, а не Філарету чи Святославу; що він записує кліп зі Світланою Лободою, а не Анастасією Приходько. Але це його життя, його рішення і його право.

При всьому тому Усик все ж – справжній патріот України. І коли Олександр нагадує, що виступає під українським прапором, прославляє його, він не лукавить. Потрібно просто бачити, як Усик загортається у жовто-синій стяг під час важливих подій, з якими очима він співає гімн України. Це не акторство і не позерство, це щиро, від серця. А ось ті, хто високо патріотично тролять Усика, як мені здається, роблять це «з холодним носом», спокійно, прораховано – для рейтингу.

І друга тема. Про суто джентльменські взаємини Усика та Брієдіса, а також їхніх команд. Майріс вже сказав, що хотів би отримати матч-реванш. Про це заявив його тренер. Усику та його команді зараз, звичайно ж, не до цього. Попереду – фінальний бій, який відбудеться 11 травня у Джидді (Саудівська Аравія). У Олександра є шанс зібрати всі чотири головні чемпіонські пояси світу (повертаючись до минулої теми – можна також передбачити новий спалах навколополітичних пристрастей зі всіх сторін, якщо суперником Усика після бою в Сочі стане росіянин Гассієв).

Зараз неможливо сказати, чи погодитися Усик на матч-реванш з Брієдісом. Але можна точно передбачити, що якщо не погодитися, то команда Майріса буде говорити, що у таких випадках завжди говорять: суперник злякався, він не впевнений у своїх силах тощо. Неважко здогадатися, чим відповість команда Усика...

Втім, я занадто далеко зайшов у своїх припущеннях. Не будемо бігти попереду потяга. Поки наші реперні точки – другий півфінал 3 лютого і фінал 11 травня. А там – подивимося.

Олег Кудрін, Рига

Фото автора


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-