Хокей для розумних жінок
Вже у 2018 році жіноча хокейна збірна має заграти повноцінно, а далі – участь у чемпіонаті світу серед жіночих команд
Лонгрід 27.12.2017 14:00

…Коли життя видається прісним, і від чоловіків заждешся допомоги, жінки збираються у коло, вдягають ковзани, шоломи й щитки, беруть у руки ключки – й виходять на лід.

Може, все відбувається саме так. А, може, інакше, і цей талант, відчуття сили, жага перемоги – живуть у душі з дитинства чи від Бога.

Так чи інакше, це дуже красиво й дуже стильно – коли жінки грають у хокей.

Це почалося 1892 року в канадському місті Баррі провінції Онтаріо – коли відбувся перший хокейний матч серед жінок. Але, більш як сто років потому, у багатьох, насамперед у чоловіків, дівчата в цьому виді спорту викликають подив. Принаймні, в Україні.

У США хокеєм займаються більш як 70 тисяч жінок. У нас – все тільки починається. У 2015 році в Києві з’явилася жіноча хокейна команда «Україночка», а у Дніпрі – «Дніпровські білки». Вони були єдиними на всю країну. Та вже в 2016/17 рр. відбувся перший чемпіонат з хокею серед жінок. На лід вийшли вже 5 команд. У жовтні цього року відбувся другий чемпіонат.

Зробити перший крок нелегко. Лякає, що не сприймуть – друзі, рідні, діти. Та всім відомо – боягуз у хокей не грає, а отже – треба мати ще й сміливість. І це не все. Дівчата-хокеїстки з команди «Україночка» вважають: у хокей грають розумні жінки. Тож ті, кого ви бачите на світлинах, поєднують і розум, і сміливість.

Гра у хокей – це сплав великого бажання й виснажливих тренувань. Коли він є – ніщо не може стати перепоною. І хоч жінки тут різного віку, – і є серед них такі, хто навчається, працює, у кого є діти, і хто має багато інших захоплень, окрім спорту – але хокей об'єднав їх в одну родину.

Близько сьомої вечора. Дівчата з громіздкими баулами їдуть на тренування – хто просто з офісу, хто з університету, одні в кросівках, інші – на підборах. Жартують: без баула ніяк не обійтися – це елемент хокейної субкультури.

Починаються тренування з розминки на вулиці. Від неї часто крепатура важча, аніж після вправ на льоду. Елен (яку ви бачите на фото) на запитання – як потрапила в хокей, відповідає скромно: батько привів. І лише потім з`совується, що батько – відомий хокеїст, а нині – тренер Євген Аліпов. І у команді вона грає разом із сестрою-близнючкою Лізою. А працює Елен тренером з плавання.

Марина вчиться в університеті на бухгалтера. До гри долучилася завдяки вчителю фізкультури. Володимир Бабинець, батько відомого хокеїста, запропонував спробувати – з першого ж тренування зрозуміла, що це – її.

Манікюр, макіяж, блискучі сережки ховаються під рукавицями й масивними шоломами – дівчата вдягають амуніцію. Це як лицарські шати – важать кілограмів зо двадцять. Але – не гублять усмішки. Наочний приклад – жіночність не рівнозначна слабкості.

«Чи дивилися зверхньо на нас у спортивному середовищі? Було раніше. Питали: навіщо воно вам треба? Зараз ставлення змінилося. А ще – спочатку грали проти хлопців. Ті, бувало, нас навмисне зіб’ють з ніг, а потім джентльменский жест – допомогти піднятися», – зі сміхом згадують дівчата.

«Я ніколи не займалася професійним спортом. Побачила в інтернеті оголошення, що збирають першу в Україні жіночу хокейну команду, і вирішила спробувати. Тепер не уявляю своє життя без хокею», – каже Маша.

«Спочатку ми привели на хокей дітей, потім вони нас», – жартують дорослі жінки.

«Ну, набридло просто стояти за трибунами, розумієте? Тепер грає вся родина: спочатку захопилися тато з сином, тепер і ми з донькою. Що для мене хокей? Емоційне піднесення яке додає тонусу життю», – розмірковує найстарший гравець у команді – Марина.

«Син 6 років у хокеї. А коли спілкуєшся у цьому середовищі, звикаєш до нього. Запросили – спробувала і залишилася», – посміхається з під шолома Елеонора. Поза спортивним життям вона – директор дитсадочка.

Колись тут звичною картиною було: мами чекали дітей з тренувань. Тепер все навпаки: чекають діти і міряють знічев`я мамину хокейну амуніцію.

Є у команді й професійна хокеїстка – Тетяна. На ковзанах – з 4 років. До 12-ти грала з хлопцями. Та через те, що в Україні не було жіночого хокею, поїхала за кордон.

«Нічого особливого, спорт як спорт», – повторюють дівчата. Воно то так – країні до хокею не звикати, а от дівчата у хокеї – це досі щось незвичне.

«На роботі, буває, підсміюються: невже іншого виду спорту не знайшлося? А якого іншого? Хокею на траві? Так я на ковзанах люблю кататися».

Проза тренувань. Раз по раз дівчата відпрацьовують елементи катання, кидки, боротьбу. І так – три-чотири рази на тиждень.

«У чоловіків силова боротьба вітається, бо за цю видовищність хокей і люблять. У жіночому хокеї силові прийоми заборонені, тож боремося витримкою і хитрістю. Де чоловіки ідуть напролом, нариваються на сутичку, ми намагаємося обійти суперника», – розкривають дівчата особливості тактики.

За силові прийоми в жіночому хокеї карають штрафними хвилинами. Але в запалі гри тих, хто лізе в бійку, частенько доводиться рознімати. А іноді доходить і до травм.

«До першого вкидання – мандраж, а потім біжиш – і уже повна концентрація. Та все ж поки що в нас більше адреналіну, ніж концентрації. Біжиш стрімголов та раптом згадуєш – ще ж шайбу треба… Нічого: впали, піднялися, побігли далі», – так хокеїстки описують свої відчуття на льоду.

Для Наталії хокей – це ніша, яка заповнилася, коли підросли діти. Тепер її син, який грав за професійну команду в Кременчуці, приходить на кожну гру повболівати за маму.

«Заняття в тренажерному залі не дають таких результатів, як хокей. А тут ти в тонусі, маєш чудові форми – і ніякої дієти».

«Ми прагнемо досягти високих результатів, ми працюємо над цим. Про що мріємо? Щоб у нас була національна команда, яку ми представлятимемо на світовому рівні», – так ці дівчата описують свої надії.

Що ж, за прогнозами, вже у 2018 році можна очікувати змін. Ось-ось заграє повноцінно жіноча збірна, а далі – участь у чемпіонаті світу серед жіночих команд.

Олена Худякова. Київ

Фото: Олена Худякова, Юлія Овсяннікова

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-