Український футбол схожий на українське життя

Український футбол схожий на українське життя

Аналітика
Укрінформ
Кілька висновків – очевидних і не зовсім – після поразки, що вирішила проблему

Вам ніколи не спадало на думку, що український футбол схожий на українське життя? Успіхи (справжні реформи) даються нам тяжко, стрибнути вище голови і обіграти гранда (дійсно щось змінити на краще) ми можемо раз на кілька років, і поки, що називається з-під палки. Часто ми навіть не недооцінюємо, а заздалегідь, в своїй уяві, програємо супернику (проблемі) і створюємо собі додаткові труднощі на рівному місці. Важливі речі ми схильні відкладати на потім, як-то зіграти на початку турніру унічию з умовною Молдовою, а потім сподіватись на перемогу в останньому турі над Англією. Ми схильні перебільшувати роль зовнішніх факторів у наших невдачах (у футболі це судді, у житті – «зрада» різних кольорів і відтінків). Як в кожній зміні наше суспільство вишукує ознаки «змови», так і кожен гучний успіх наших футболістів ми сприймаємо через призму «це не ми такі сильні, це суперник просто не хотів грати, як міг би».

Правда? То чого ж, питається, ми хочемо від збірної? Яка нація – така в неї і національна збірна.

Хто хоче в Росію?

Хорвати вдруге не пустили нас на Чемпіонат світу, через двадцять років історія повторилась. З точки зору вболівальника – це боляче, у програші вдома з різницею у два м’яча приємного мало. Але хіба не відчувається і полегшення? Ми не їдемо на мундіаль до Росії і національного «срачу» з цього приводу не буде. І це гарна новина.

Андрій П'ятов, основний голкіпер збірної України
Андрій П'ятов, основний голкіпер збірної України

Незадовго до матчу з хорватами голкіпер української збірної Андрій П`ятов сказав, що треба їхати в Росію наступного літа, якщо команда пройде відбір. Андрію 33 роки, і є ймовірність, що через чотири роки на Чемпіонат світу він вже не потрапить, навіть якщо відбіркова компанія складеться для нас вдало. Для П`ятова, як і інших наших провідних футболістів, що нині перебувають на піці кар`єри, першість в Росії – останній шанс показати себе «у всій красі» на цьому рівні. Втім, не вони перші, не вони останні, і, до речі, не лише в Україні, Адже хто тільки не пролітав повз Мундіаль? Сама Бразилія в півфіналі домашнього (!) чемпіонату світу не ганебно, а ГАНЕБНО продула німцям 1:7 усього лише три роки тому. І нічого, пережили. Отже – і ми заспокоїлись.

Безперечно важливий і спонсорський фактор. Компанії, що підтримують збірну фінансово, також хочуть бути причетними до головного футбольного турніру планети. Їм потрібно, щоб їх бренди згадувались в контексті Мундіалю, вони й інвестують гроші у футбол. Ну то що поробиш? Треба уміти любити футбол в собі, а не себе у футболі. Перетерпить і бізнес.

А от хто точно виграє від відсутності нашої команди на «російському» чемпіонаті – це суспільство і, навіть, нормальні вболівальники. Інтернет сьогодні буквально забитий вщент гіркуватою радістю з цього приводу. І правильно! Красивіше було б, звичайно, пробитися у фінальну частину, а потім – гордо відмовитись, але зійде і так. Грати у футбол на території країни, з якою воюєш, м’яко кажучи, дивно. І просякнуто гарантованими скандалами та перспективою бійок.

"Не піддалися ганебній спокусі грати в РФ": соцмережі "пробачили" збірній поразку

Відомо, наприклад, як в Росії реагують на українські символи. У квітні цього року московська поліція ледь не заарештувала фанатів футбольного клубу «Ростов», прийняли за українську синьо-жовту символіку їхнього клубну. А в тому, як поводяться російські «ультрас» - ми могли пересвідчитись під час Євро-2016, де громадяни РФ були головними дійовими особами під час масових і звірячих бійок, буквально – з людськими жертвами. Так що коли випала можливість не вступати в одну відому субстанцію… треба щиро порадіти такому подарунку долі: суперник двома влучними ударами зняв цю проблему з порядку денного. Ми не їдемо, а значить і обговорювати, з політичної точки зору, нічого.

Про футбол, без політики

А от поговорити про гру команди варто. На жаль, на футбольному полі українці практично гарантовано не тримають удар. Коли результат матчу має принципово важливий характер, можна заздалегідь не мати сумніву: наша футбольна збірна його не досягне.

Після першого пропущеного голу команда не створила жодного моменту, хорвати контролювали гру, і всі наші намагання відігратися виглядали блякло. Щось подібне ми бачили у матчі з Ісландією. І в першому матчі з тими ж хорватами. Таких випадків у нашій футбольній історії більш ніж достатньо. Статистика промовиста: в останніх 15 матчах, коли Україна пропускала першою, 13 разів ми програли, 2 рази зіграли внічию. Останній наш «камбек» відбувся на домашньому Євро-2012, коли ми 2:1 здолали шведів.

Два голи Шеви на 55 та 61 хвилині і перша та єдина перемога України на Євро-2012 назавжди у пам'яті // Фото: УЕФА
Два голи Шеви на 55 та 61 хвилині і перша та єдина перемога України на Євро-2012 назавжди у пам'яті // Фото: УЄФА

Але, тим не менш, ми здатні на справжні дива, як футбольні, так і життєві: ми можемо обіграти «Барселону», завоювати Єврокубок і зберегти країну тоді, коли, здавалося б, для цього немає жодних можливостей. Ми можемо багато чого, все що треба - бути впевненішими в собі. Як у житті, так і на футбольному полі. І буде у нас справжнє життя, і збірна – така, що «впреться» перед будь-яким суперником, зубами вирве те, що потрібно.

Євген Коровай, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-