Чому Хрещатик не Копакабана

Після розірвання контракту із захисником Данило Сілвою в київському «Динамо» вперше за 15 років не залишилось жодного бразильця. Так, формально ще є Жуніор Мораес, який на правах оренди грає в Китаї, але і він вже не потрібен «Динамо». В нападі кияни награють власних вихованців Бєсєдіна і Яремчука. Від’їзд Данило Сілви – це чергове свідчення зламу епох в українському клубному футболі. Час бездумних витрат і гучних трансферів минув, попереду розбудова власних академій та робота на експорт.

Щодо бразильців в «Динамо», то варто нагадати, що першим був форвард «Інтернасіоналя» Леандро Машаду. Пограв він у Києві небагато, забив 2 м’ячі і швидко перебрався в Португалію. Слідом за Леандро пішли інші. Амбітні, вищі класом, з гарним апетитом до динамівських грошей. Загалом, за 15 років в «Динамо» грало 17 бразильських легіонерів. Менше половини з них спромоглися стати гравцями основного складу і залишили по собі в клубі позитивні спогади.

Нижче свого рівня не опустилися атакуючий півзахисник Діого Рінкон, захисники Данило Сілва, Бетао, Родолфо, Леандро Алмейда, хавбек Карлос Корреа і форвард Клебер. З них найбільшого прогресу в Києві досяг Діого Рінкон (129 матчів, 46 голів), який потенційно міг грати за бразильську збірну. Втім, травми і лінощі швидко перетворили його на посміховисько. Достатньо класних матчів відіграли за «Динамо» Корреа і вищезгадані захисники. А 28 голів Клебера зробили його найкращим бразильським нападником в історії столичного клубу.

Діого Рінкон

Більшого чекали від захисника Родріго, нападника Жуніора Мораеса, хавбеків Дуди та Жерсона Маграо. Скажімо, Дуда за рівнем таланту топ-гравець, але безліч обставин зіграли в Україні проти нього. Неймовірний потенціал мав і Родріго. На жаль, головний спогад про нього – ганебна бійка під час матчу з одноклубником Алієвим за право пробити штрафний удар.

Вистачило і величезних розчарувань. Тут і розрекламовані нападники Андре та Гільєрме, і атакуючі півзахисники Раффаел та Майкл. Андре їхав до Києва ледь не суперзіркою, а по факту виявився переляканою дитиною. Швидко втратив інтерес до команди Гільєрме, якого Ігор Суркіс намагався привести до тями орендою в московський ЦСКА. А про те як валяв дурня в Києві добре знаний  грою в Бундеслізі Раффаел і розповідати не хочеться. Прийде час і Олег Блохін ще згадає його у своїх мемуарах.

Раффаел

Після таких невеселих спогадів виникає питання: чому на відміну від бразильців «Шахтаря» їх земляки в «Динамо» так і не заграли? Називають дві головні причин. Перша, це стильовий дисонанс. Якщо в «Шахтарі» Мірчи Луческу на бразильцях будувалась фундаментально уся атакуюча гра, то в Києві вони були лише доповненням чи до динамівського футболу Сабо, Михайличенко, Блохіна, Реброва, чи до московських моделей Сьоміна і Газзаєва.

Після готових зірок Матузалема та Елано Луческу переключився виключно на талановиту молодь і за кілька років румунський фахівець зумів поступово виплекати до статусних футболістів цілу плеяду бразильців – Фернандіньо, Вілліана, Дугласа Косту, Алекса Тейшейру, Луїса Адріано, Фреда, Тайсона. У «Динамо» ніхто з бразильців не зробив кар’єрного стрибка. Мегаталановиті Корреа, Клебер, Дуду залишились на власному рівні, не менш обдаровані Майкл і Андре пішли до низу.  

Андре

Причина друга - на відміну від «Шахтаря» у «Динамо» не було системності в селекції. Численні агенти Луческу чітко знали кого і навіщо вони переглядають і запрошують. Процес відбору тривав роками і шліфувався. В столиці ж хотіли усе й відразу. При цьому складалось враження, що президенту «Динамо» просто хотіли «впарити» футболіста за великі гроші. Тренери потім думали куди ставити дорого бразильського новачка, а партнери в черговий раз підлаштовувались під нового месію нападу – Клебера, Гільєрме, Андре, Раффаела.

Чи скоро тепер приїдуть до нас бразильці? Справжні не скоро, а перефарбованих нашим стрімко збіднілим клубам і задурно не треба. Звичайно, можуть бути винятки, коли за копійки «Динамо» зможе запросити вундеркінда з Копакабани. Втім, це нагадуватиме випадкову вдачу. Реалії ж такі, що майбутнє «Динамо» і всього нашого футболу у скеруванні усіх сил, коштів та кадрових ресурсів в розбудову власних шкіл. Якщо постаратись, то зірку можна знайти і на Хрещатику.

Святослав Василик, Київ