"Одноногому дисиденту" Борису Спаському - 80!

Укрінформ
Десятому чемпіону світу з шахів Борису Спаському виповнилося 80 років. Про його творчість, завоюванні корони, втрату її та незвичайний життєвий шлях читайте у нарисі міжнародного майстера, тренера ФІДЕ Петра Марусенка.

Обдарованість юного Бориса не викликала жодних сумнівів. У дев'ять років він уже виконав перший розряд. Час був важкий - йшов 1946 рік. І шахи для хлопчика означали все. Тим більше, що батько пішов із сім'ї. А вони з матір'ю та сестрою Іраїдою (майбутньою чемпіонкою країни з шашок) хіба  що не голодували. А що потрібно, аби грати в давню мудру гру? Нехитра дошка, дерев'яні фігурки - ось і все.

Спаський займався у пітерському Палаці піонерів у тренера Віктора Зака. Це був хороший педагог. Але рівень його гри дуже скоро виявився абсолютно недостатній для учня, який ріс не по днях, а по годинах. І у віці 15 років тренером Бориса став гросмейстер Толуш, не тільки сильний, але й вельми самобутній шахіст, з яскраво вираженою схильністю до атаки.

Втім, вперше вони побачилися ще за шість років до цього під час радіоматчу Ленінград - Владивосток.

Тоді Борі доручили передавати в цьому матчі ходи. "Я ревно виконував доручену справу, - згадував згодом Спаський, - кулею літав із кімнати, де був розташований телефонний вузол, до турнірний залу й назад. Толуш виглядав дуже імпозантно. У всій його зовнішності, у манері триматися було прямо щось величне. У якийсь момент Толуш мене запримітив і панським жестом поманив".

"А ну, шкет, - сказав він поблажливим тоном, - зроби мені послугу, збігай-но до буфету, купи пачку "Казбека".

Толуш був для Спаського не лише тренером. Борис став у родині Толушей (яка не мала дітей) сином. Успіхи прийшли до Спаського дуже швидко. Уже у 18 років він потрапив на турнір претендентів за звання чемпіона світу. І виступив там дуже гідно - розділив місця з третього по сьоме. Здавалося, шлях Спаського до шахового Олімпу буде усіяний трояндами.

Чемпіонат СРСР 1958 року був відбірковим до міжзонального турніру. Четвірка найсильніших отримувала право грати в ньому. Майже до самого кінця турніру шанси Спаського на вихід до міжзонального розцінювалися як стовідсоткові. Та й звання чемпіона країни було досить реальним - ленінградець упевнено лідирував. Але на фініші його залихоманило. З шести останніх партій він жодного разу не виграв, тричі здався і три рази зіграв унічию.

Особливо драматичним була його поразка в останньому турі від Михайла Таля. Справа в тому, що частина партії до відкладання Спаський провів дуже добре і досяг великої, можливо, навіть вирішальної, переваги. Інші учасники на той час закінчили свої партії, і стало ясно, що в разі перемоги Спаський разом із Талем та Бронштейном ділить друге-четверте місця і виходить до міжзонального. У разі нічиєї Борис наздоганяє Авербаха, і тоді вони в матчі визначають, хто ж стане четвертим. Третій варіант, за якого Спаський не потрапляв до міжзонального, практично ніким не розглядався. Але почалося догравання, і стала помітна нервозність та невпевненість Бориса.

Коли ж Таль загострив ситуацію, ленінградець несподівано тремтячим голосом запропонував нічию. У цей момент Михайло подивився супернику в очі - це були очі загнаної лані. І Таль вирішив продовжувати боротьбу. Спаський не витримав такого повороту подій і швидко програв.

Через три роки на гросмейстера чекало ще одне серйозне випробування. Знову у відбірковому чемпіонаті країни він повторив свій шлях трирічної давнини. Знову успішний старт, лідерство, знову вкрай невдала гра на фініші. І перед останнім туром виникає абсолютно аналогічна ситуація. Виграш дає вихід до міжзонального, нічия - додатковий матч, а програш відкладає мрії про корону ще на три роки.

Партнером Бориса у заключному турі став тоді ще майстер зі Львова Леонід Штейн. Увесь турнір Леонід провів з великим підйомом, та й відкладена партія обіцяла йому кращі перспективи. Але, як грім з ясного неба, пролунало рішення Спаського здати партію без догравання. Ох, і дісталося Борису за це від критиків.

А сам Спаський через багато років так сказав про це рішення: "Відмова від догравання партії зі Штейном здається мені актом мужності. Більше того, думаю, що це був перший крок до звання чемпіона, світу". Спробуємо розібратися, чому він сказав саме так.

Виступ Спаського в цьому чемпіонаті показав йому, що до справжньої боротьби за званння чемпіона світу він ще не готовий. І молодий шахіст вирішив, що все треба починати спочатку.

Він змінює тренера. Замість Толуша приходить не менш сильний і цілеспрямований шахіст Ігор Бондаревський, який, проте, надає величезне значення психологічній підготовкці.

Він ставить перед Спаським завдання стати вольовим бійцем, який непохитно прагне до перемоги, коли це необхідно. Для перевірки характеру Бондаревський поставив і локальну мету - "всього-на-всього" стати чемпіоном країни. І це за участі у чемпіонаті Таля, Кереса, Смислова, Полугаєвского та інших видатних шахістів. Втім, Спаського це не дуже налякало. Він блискуче посів перше місце!

Але головним випробуванням був зональний турнір. Цього разу Борис почав дуже невдало - всього лише 1 очко з 4-х можливих. А попереду залишалося грати лише 8 партій, Тому багато хто, пам'ятаючи попередні зриви гросмейстера, вирішив, що він вже не підніметься. Але це був уже не той Спаський.

Перше його побачення з чемпіоном світу Тиграном Петросяном (на яке він потрапив, обігравши у претендентских матчах Кереса, Геллера і Таля) закінчилося невдачею. Але Спаський вже переробив себе, викував той самий, потрібний характер. І він здійснює другу спробу.

Для того, щоб удруге зустрітися із Петросяном, йому знову доведеться виграти три короткі матчі!

Важко навіть уявити, яке це важке психологічне навантаження. І Спаський долає три бар'єри, прибираючи зі свого шляху Геллера, Ларсена та Корчного. Причому, кожному супернику він нав'язує найбільш неприємну для нього гру. Сам же Борис однаково гарний як в гострих, так і в спокійних технічних позиціях. Він став універсалом найвищого класу.

Перемігши в шести коротких матчах, Спаський виграв і один довгий (з 24-х партій) і в 32 роки став чемпіоном світу. Мета була досягнута.

Так чи інакше, але Борис Васильович трохи знизив обсяг роботи над шахами. А тут ще відстоювати свій титул йому довелося у матчі з американцем Робертом Фішером, який змітає все на своєму шляху.

І Спаський не встояв. Однак, програвши матч, він отримав величезні на ті часи гроші - щось в районі ста тисяч доларів - і не захотів їх віддавати державі.

Чиновники від спорту були в люті: як же так, мало того, що він зганьбив країну, так ще й такі гроші отримав ...

Але Спаський виявився непоганим дипломатом. Якимось чином йому вдалося не довести справу до конфлікту із владою. Загадка, як же йому все-таки вдалося уникнути конфронтації, адже Спаський одружився на француженці і переїхав жити до Франції? При цьому він, маючи подвійне підданство, час від часу приїжджав до Радянського Союзу зіграти за рідну команду "Локомотив".

І хоча Спаський був під підозрою у можновладців, відкрито відкинути його вони не наважувалися. А оскільки Спаський однією ногою був у Франції, а іншою - в Союзі, дотепники прозвали його одноногим дисидентом.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-