На найближчі матчі збірної проти Фінляндії (12 листопада, Одеса) та Сербії (15 листопада, Харків) Андрій Шевченко викликав сімох легіонерів. Це воротар Денис Бойко («Малага»), захисник Артем Федецький («Дармштадт»), півзахисники Євген Коноплянка («Шальке»), Олександр Зінченко (ПСВ Ейндховен), Євген Шахов (ПАОК) та нападники Роман Зозуля («Бетис») і Артем Кравець («Гранада»). З них лише Шахова можна вважати гравцем основного складу. Всі інші або гравці ротації або ж в глибокому резерві.

Чому так? Чому футболісти, які є обличчям нашого футболу (за винятком гравців «Шахтаря» та Андрія Ярмоленка), в Європі опинились на другорядних ролях? Спробуємо розібратися в причинах.

Не вистачає класу

Подивіться на статистику наших збірників у своїх клубах. За 11 турів в чемпіонаті Іспанії Зозуля відіграв за «Бетис» всього 67 хвилин. Федецький в чемпіонаті Німеччини, де зіграли 10 турів, знадобився «Дармштадту» лише на 170 хвилин. Коноплянка, хоч формально і зіграв більше матчів в Бундеслізі за Федецького – 6 проти 3, провів на полі у складі «Шальке» менше часу - 168 хвилин. Основний Коноплянка у менш важливих турнірах для «Шальке» - Кубку Німеччини та Лізі Європи. Лише Кравець балансує на межі потрапляння у стартовий склад, тому і зіграв в Примері за «Гранаду» 9 матчів (338 хвилин) і забив 2 м’ячі.

«Вся причина в тому, що українським футболістам не вистачає класу, у них не було гідної конкуренції в чемпіонаті України. Пробитися в сильні європейські команди вдалося лише за рахунок імен своїх колишніх клубів – «Динамо» і «Дніпра». Всі вважали, що в Європі вони будуть на видноті, але дійсність виявилась жорстокою», - пояснив одну з причин невдач наших футболістів відомий агент Дмитро Селюк.

Майже усі українці в топ-чемпіонатах програють конкуренцію на своїх позиціях. Скажімо, Роман Зозуля за усіма показниками виявився найслабшим форвардом в «Бетисі». Алегрія, Кастро, Санабрія більш технічні, швидкі та різносторонні за українця. Навіть, здавалось би, такий майстерний хавбек як Коноплянка, в результаті нічим не сильніший за менш відомих партнерів у «Шальке» - Шупо-Мотінга, Шепфа, Бенталеба і Стамбулі. Клас українців, як правило, переоцінений через їх завищену трансферну ціну та завищені очікування.

Не вистачає характеру

Між собою футбольні експерти та агенти називають українців «поколінням Мілевського». Розбещені неймовірно високими зарплатами в золоті часи нашого чемпіонату (2006-14 роки) та відсутністю конкуренції і турнірних цілей, вони просто не вміють долати труднощі. Натомість, наші футболісти добре навчені вибивати собі контракти та хизуватися статками. Як результат, сьогодні, опинившись у складних обставинах, вони або апелюють до вболівальників, мовляв, нас несправедливо утискають, або просто здаються і пливуть за течією.

Наприклад, колись кращий український воротар Денис Бойко вже другий сезон поспіль гріє лавку у «Бешікташі» та «Малазі», але при цьому чудово себе почуває. Чимала зарплата надходить, преса не критикує та ще й в збірну викликають регулярно. Коли у іспанських журналістів запитали, чому у Коноплянки не вийшло стати лідером «Севільї», вони поділились інсайдом з клубу. Там, виявляється, були незадоволені тим, що Євген не відпрацьовував одну з найвищих зарплат в команді. Йому натякали, що за такі гроші потрібно «вмирати» на тренуваннях і на полі, але Коноплянка працював і грав як в «Дніпрі» - розслаблено, без зайвих краплин поту.

Немає навички вдосконалюватись

На Заході дорікають нашим футболістам ще й менталітетом. Кажуть, українці такий собі мікс з російських, африканських та південноамериканських легіонерів. Розбалувані, ліниві і важко знаходять мотивацію зростати. На відміну від балканців, чехів, поляків наші у ставленні до роботи все ті ж «совки». Тобто задоволені тим, що вже отримали. Крім цього, українці схильні порушувати режим і не знають, що таке самодисципліна. Зрозуміло, що таких клінічних випадків як Мілевський серед них вже немає, але коли потрібно відмовитись від старих недоліків і навчитись чогось нового, вони не можуть перебороти себе.

Авторитетний німецький журнал Kicker нещодавно аналізував виступи легіонерів у Бундеслізі і про українців написав наступне: «В Європу вони приїздять зі слабкою тактичною школою. Таке враження, що на дитячому і юнацькому рівні їх взагалі не навчають сучасним тенденціям футболу. Як наслідок, українським гравцям потрібно заново пояснювати те, що в Німеччині знають і вміють 14-річні».

Ще кілька років тому «Динамо» і «Шахтар» ділило між собою усю талановиту молодь, але ніхто її не доводив до пуття. 90% скніло в резерві та по орендах і лише одиниці обирали інший шлях. Так, атакуючий півзахисник Олександр Зінченко не бачив для себе перспектив в переповненому бразильцями «Шахтарі» і переїхав спочатку в російську «Уфу», а звідти до англійського «Манчестер Сіті». Той віддав його в оренду до чемпіона Нідерландів – ПСВ Ейндховен, аби українець поступового адаптувався до європейського клубного футболу і не засидівся у резерві переповненого зірками «Ман Сіті».

Саме 19-річний Зінченко (залікував травму і зіграв за ПСВ вже 4 матчі) символізує нині нове покоління українських футболістів в Європі. Крім нього, це ще Марьян Швець («Севілья»), Бека Вачиберадзе («Бетис»), Іван Зотько («Валенсія»). Це амбітні та відкриті до знань люди, які прагнуть визнання закордоном. Так само як колись цього прагнули наші кращі легіонери в історії Андрій Шевченко та Андрій Воронін.

Святослав Василик, Київ