Паралімпійці. Як живуть володарі українського п'єдесталу

Паралімпійці. Як живуть володарі українського п'єдесталу

Аналітика
4369
Ukrinform
Кореспонденти Укрінформу побували в гостях у чемпіонів-паралімпійців Дениса Дуброва, Дмитра Ванзенка та Максима Кріпака

Тисячі глядачів, хто з гордістю, хто з захопленням, спостерігали за нагородженням на останній Паралімпіаді в Ріо-де-Жанейро, коли весь п'єдестал став нашим, українським. А піднялися туди паралімпійці-плавці - Дубров Денис - золота нагорода зі світовим рекордом (2:06.87), Кріпак Максим - срібло (2:08.10), Ванзенко Дмитро - бронза (2:10.48).

ДЕНИС ДУБРОВ: ПЛАВАННЯ ДЛЯ МЕНЕ СТАЛО РОБОТОЮ 

Дебютант паралімпіади з Дніпра плавець Денис Дубров увійшов у десятку найкращих на іграх у Ріо. А за кількістю здобутих золотих, а також усіх медалей загалом Денис потрапив у ТОП-10 спортсменів цьогорічної паралімпіади. Дубров посів 9 місце в золотому заліку і 4-е - в загальному, всього на його рахунку 8 нагород: 3 золоті, 3 срібні та 2 бронзові.

Друзі-спортсмени називали Дениса "наша перша ластівочка", бо саме він відкрив відлік українських медалей у Ріо-де-Жанейро, принісши Україні 9 вересня першу срібну медаль. А в запливі на 100 м батерфляєм Дубров виграв "золото" зі світовим та паралімпійським рекордом - 54,71.

Займатися спортом Денис мріяв з дитинства. Десятирічним хлопчиком він почав відвідувати секцію плавання в Палаці водних видів спорту "Метеор" у Дніпрі, таким чином познайомився зі своїм тренером Світланою Толокняник.

- Мій брат займався плаванням, і в якийсь момент я зрозумів, що також хочу стати плавцем. У дитинстві я дуже любив плавати і мріяв бути спортсменом. Найважливіше - це прагнення, і тоді у вас все вийде, - зізнається Дубров.

- Денис спортсмен за характером. Спокійний, але боєць. Уже повірте мені - я з ним працюю всі 17 років, - каже Світлана Володимирівна. - Спершу в дитячій групі в "Метеорі", згодом я перейшла в школу олімпійського резерву, куди вступив і Денис, він закінчив школу спортивної майстерності, Інститут фізичної культури. Так що потенціал у Дениса значний!

Коли Дубров отримав важку черепно-мозкову травму, всі думали, що це стане на заваді його мріям про спортивну кар'єру, що він змушений буде залишити доріжку басейну. Але хлопець зі спортом не розлучився. А структура системи фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт" дозволила йому стати паралімпійцем і здійснити свою мрію.

Після Чемпіонату світу, що був рік тому в Португалії (де Денис установив світовий рекорд на дистанції 100 м батерфляєм, - ред.), ми подивилися, що можемо, де ми конкурентоздатні. Підтяглися, де треба, проте, як виявилося, ми були не настільки й слабкими. Можливо, таку кількість нагород і не планували, але готувалися ми з Денисом так, щоб якомога більше медалей стали нашими, - каже тренер.

Ті, хто спілкувався з Денисом, відзначають, що він справляє враження хлопця скромного, поміркованого.

- Треба було наполегливо працювати, що я якраз і роблю. Завдяки тренеру і власній праці, впертості й цілеспрямованості. Є мета, поставив - і йди до неї, - коментує свої перемоги Денис Дубров.

У Дениса десять тренувань на тиждень, практично кожен день по два тренування. Виходить, що тренується він близько п'яти годин на день. Вихідний тільки один - неділя.

- Плавання для мене стало роботою. Багато хто не вірить, думаючи, що це лише захоплення, і запитують: "От, ти плаваєш, а працюєш ким?". Але насправді - це величезна праця, повноцінна робота, - задовлено усміхається хлопець.

Зрозуміло, що режим відіграє серйозну роль у житті спортсмена.

- Я сплю по вісім годин, також намагаюся кілька годин поспати вдень, між тренуваннями. Важливо і правильно харчуватися, адже для спортсмена-плавця головне - не погладшати. Алкоголь, звісно, під забороною.

Чесно зізнається, що з часу, коли повернулися з Ріо, ще добре і вдома не побув: спершу в місті був грандіозний спортивний захід - справжній марафон, на нього запросили багатьох олімпійських спортсменів. Потім Дениса запросили вручити нагороди й призи представникам ЗМІ Придніпров'я у веселих сімейних стартах "Тато, мама і я - чом не Драконівська сім'я?". На пам'ять і сам отримав олімпійську футболку-вишиванку.

А далі - знову тренування на базі Палацу водних видів спорту "Метеор" - він приступає до занять о 8.30. Денис не приховує радості від того, як тут зустріли тренерів Світлану Толокняник та Оганеза Мкртчана і їх самих - Дениса Дуброва та Анну Стеценко, які вже готуються до нових спортивних випробувань. Діти влаштували танцювальний флешмоб із вітаннями, оформили стінгазету, зробили фото на згадку. За стільки років усі, хто тут тренується, вже стали рідними, така собі спортивна родина.

Кожну зі своїх медалей у Ріо Денис вважає великим досягненням і щиро радіє за перемоги гідних суперників.

- Усі перемоги даються нелегко. Було важко, конкуренція сильна на всіх дистанціях, це ж очевидно. На брасі попався сильний конкурент із Південної Африки, і я навіть не засмутився через друге місце, адже той хлопець був як ніхто інший гідний перемоги. Мої улюблені дистанції - це комплексне плавання на 200 метрів і стометрівка батерфляєм, - зізнався паралімпієць.

Тепер Дениса чекає Чемпіонат України. Він відбірковий на Чемпіонат Світу. Якщо все пройдено вдало, то наступного року будемо вболівати за Дуброва на Чемпіонаті Світу в Мексиці.

ДМИТРО ВАНЗЕНКО. СТАТУС ПЕРЕСЕЛЕНЦЯ - МЕДАЛЯМ НЕ ЗАВАДА

На тренування до Оганеза Хачатуровича Мкртчана у Палац водних видів спорту "Метеор" Дмитра Ванзенка на початку лютого цього року привела відомий у Дніпрі тренер - Людмила Мілокостова. Попросила: "Нехай у тебе потренується". До того часу Дмитро змінив уже багато місць і тренерів, але не зі своєї вини чи примхи. У спортивний світ він увійшов як спортсмен з Артемівська, що після декомунізації став Бахмутом. Виступав на змаганнях паралімпійців, представляючи Донецький регіон. Вчився у Донецькому училищі фізкультури й спорту. Але з початком АТО на сході України, вирішив виїхати до Дніпра. Так у 2014 році й став переселенцем.

У Дніпрі з друзями хлопець винаймає квартиру. Так легше - допомагають один одному, та і з домом розлука не такою виразною здається, адже друзі поруч, хоч найближчі рідні й лишилися в зоні АТО.

Спершу Дмитро тренувався у "Локомотиві", але Людмила Олександрівна порекомендувала "Метеор".

- Ми з ним почали працювати. Я помітив, що у Діми були дуже слабкі старти, коли це виправили - побачили й результат: на Чемпіонаті Європи у Португалії він виграв 2 срібні й 1 бронзову медалі.

Далі були збори на Кіпрі, літо ми провели в "Метеорі" - до 8 серпня, далі - перед Олімпіадою - тренувалися у Броварах і звідти стартували в Ріо. Вважаю, що у Ванзенка є потенціал і, найголовніше, налаштованість на роботу. Він прогресував на всіх дистанціях, - розповів тренер спортсмена Оганез Мкртчан.

Як зауважила начальник Дніпропетровського регіонального центру "Інваспорт", генеральний секретар Національної Паралімпійської комісії і шеф-місії на нинішній Параолімпіаді Олена Зайцева, у Дніпропетровської області дуже серйозний потенціал адміністративно-лікарсько-тренерської команди (лікарі, масажисти, медсестри): у Ріо на 80 відсотків її складали саме дніпровці. 37 спортсменів брали участь із Дніапропетровської області, а 35 чоловік персоналу їх супроводжували. А з 270 чоловік усієї команди України - майже 70 осіб - це високий показник.

- Дистанційно складно працювати - центральні органи "Інваспорту" в Києві, але тут, у Дніпрі, йде реальна робота зі спортсменами як тренерська, так і медична, адміністративна, - говорить Олена Василівна.

Дмитра Ванзенка вона добре знає, бо вразив він усіх своєю самостійністю, дисциплінованістю.

- Перспективний хлопець. Дуже серйозно працює над підготовкою до всіх змагань. Хоча тут жорстка конкуренція, хай і серед наших плавців. Однак результати Діми Ванзенка все одно високі.

Дуже приємно було, коли вивішали три українські прапори, і саме наші два дніпровці піднялися на той п'єдестал, - згадує Ріо Олена Зайцева.

МАКСИМ КРІПАК: Я ОБІЦЯВ, МАМО, ЗНАЧИТЬ, ЗРОБЛЮ!

П'ять золотих і три срібні медалі - найкращий результат серед українських плавців-паралімпійців за всю історію Паралімпіад, а значить, досяг його найкращий спортсмен в історії паралімпійського спорту - такий підсумок XV літніх Паралімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) для дебютанта, харків'янина, члена Національної паралімпійської збірної України з плавання, чемпіона України, майстра спорту України 21-річного Максима Кріпака. За американськими законами, 21 рік - світанок життя, поріг повноліття. За українським - вік цілком зрілої людини, що відповідає за свої слова і вчинки. Саме такий Максим Кріпак - людина непростої долі, привчений долати життєві труднощі, загартований цим.

Але що ми все про труднощі? А як же радощі? Ті самі, без яких немає смаку життя?

Про сина Максима розпитуємо у мами олімпійця, вчительки молодших класів Харківської спеціалізованої середньої школи №99 з поглибленим вивченням англійської мови - Валентини Кріпак.

- Для кожної матері її дитя - особливе, найкраще в світі. Ми з чоловіком Сергієм чекали первістка, як подарунка долі. Усі думки були тільки про нього. І ось він народився, наше щастя, наша радість. І раптом - співчутливий погляд лікарів у пологовому будинку, слова: "Ви розумієте, у дитини - порушення фізичного розвитку, він інвалід дитинства, йому і вам доведеться з цим жити, кріпіться". Але ж - жити, а не вмирати! І ми вирішили: будемо жити і боротися. До слова, перше, що зробив після народження онука мій батько Василь Іванович, дідусь Максима, - приніс вирізку з газети, де була стаття про срібного чемпіона світу, у якого була аномалія розвитку ноги. І сказав: "У вас все буде добре!"

З двотижневого віку Максим уже перебував на обліку в Інституті патології хребта та суглобів ім.Сітенка в Харкові, підріс - почався лікувальний масаж ніжки, реабілітаційні заняття, у 5 років - оздоровча група в басейні "Політехнік" (лікарі порадили воду як найкраще середовище для розвитку і загартування дитини).

З 12-ти років - він член збірної Харківської області з плавання серед здорових спортсменів, щоденні спортивні тренування у найкращому басейні міста "Акварена-Спартак", створеному свого часу для проведення чемпіонату СРСР і чемпіонату світу, де тренувалося багато зірок плавання, зокрема й чотириразова Олімпійська чемпіонка Яна Клочкова. Режим дня: підйом о 6 ранку, о 07-й - водна доріжка, о 15.00 - ще одна. На заняття Максима возив тато: він був підприємцем і відкладав усі справи заради сина, пам'ятав - узявся за гуж...

Я спочатку турбувалася, хоч би не запустив син навчання. Якось сказала йому про це, а він у відповідь: "Мамо, я обіцяю, значить, зроблю!". І зробив же! Після школи успішно закінчив обласне училище фізкультури, вступив одразу на 2-ий курс Харківської академії фізкультури і спорту, зараз - на третьому курсі, серйозно зайнявся англійською. Хоча на першому місці, звичайно, плавання. Їдучи в Ріо, сказав: "Я постараюся, мамо". І знову дотримав слова.

Чи є у нього дівчина? Знаю, що дружить із ровесницею, яка закінчила балетну школу, а як там далі буде... Упевнена, що його обраниця буде щаслива. Адже Максим - людина добра. Пам'ятаю, дитиною дзвонить із тренування, плаче: бездомна собака прибилася до басейну, голодна, всі її женуть. Що ж, тато привіз додому і сина, і собаку. Наш Рекс став членом сім'ї, живий-здоровий і нині... Або ще ситуація: мій брат Вася, який потрапив в автомобільну аварію і опинився прикутим до ліжка на довгі роки, любив розмовляти з Максимом. А той вважав за свій обов'язок першим повідомити дядькові про чергову спортивну перемогу. Одного разу зателефонував: "Дядя, я виграв!" Але слухавку взяли родичі... Перед смертю Вася згадував Максима, пишався ним, вважав, що він допомагає йому жити.

Розповісти про тренерів? Але ж я не фахівець у цій справі. Знаю, що всі вони вклали в нього душу - від перших, які вчили триматися на воді, до знаменитих, які вивели його у великий спорт. Всім їм - материнське спасибі за рекорди сина. А як на мене, нехай Максим буде просто здоровий і щасливий.

А ось що розказав про Максима начальник Харківського регіонального центру "Інваспорт", колишній афганець, що втратив на війні ногу, майстер спорту міжнародного класу, багаторазовий чемпіон світу та Європи, призер Паралімійських ігор із зимових видів спорту (лижі і біатлон) Микола Овчаренко:

- Ви бачили Максима? - Привабливий, високий, стрункий, спокійний. А мені доводилося бачити його й іншим, коли в дитинстві він переживав через ніжку, ходив навшпиньки, щоб бути "як всі". Виявилося, це нелегка мета, був біль, були сльози. Вважаю, саме тоді він пізнав науку подолання, намагався не користуватися належними інваліду привілеями, змусив себе бути здоровим - і став таким: за 11 років завдяки режиму і тренуванням пройшов шлях до рекордсмена. У квітні 2016 року Максим був обстежений класифікаційною комісією в Німеччині: йому присвоєно довічний клас S-10, що і дало йому можливість готуватися до паралімпійських ігор у складі Національної збірної України серед спортсменів з інвалідністю. Зараз його тренує заслужений тренер України Василь Кеке, який виховав знаменитого плавця з порушенням зору Максима Веракса - члена Національної паралімпійської збірної України з плавання, багаторазового рекордсмена світу, Європи та Паралімпійських ігор, чий рекорд для інвалідів по зору - 50 м за 21 секунду - врахований у Книзі рекордів Гіннеса.

Максиму Кріпаку є з кого брати приклад. Тепер його завдання - утримати першість, що ще важливіше. Знаєте, який у нього девіз? - "Обіцяв, значить, зроблю".

Людмила Блик, Дніпро, Світлана Лігостаєва, Харків


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-