Чебан: - Ну, для початку потрібно ще відпрацювати наш олімпійський «хвіст». Як чемпіони, ми зобов’язані відвідати багато заходів. Серед них і сьогоднішній, організований ТМ Parimatch. Чекаю, коли вже все скінчиться, і я зможу відпочити десь на морі. 

Верняєв: - Невдовзі планую на півтора місяця «зникнути» і відпочити по-справжньому. А далі -знову зал, знову тренування. В цьому році у мене ще будуть змагання. А взагалі мій тренер сказав, що досить байдикувати, до Олімпіади-2020 у Токіо залишилось не так вже й багато часу (сміх).

- Чи не думали ви, як виглядали б, якби обрали вид спорту один одного – Олег пішов у веслування, а Юрій – у гімнастику?

Верняєв: - Ми точно не створені для видів спорту один одного. З моєю комплекцією мені потрібно було б робити десять гребків, поки суперники зроблять один.

Верняєв: - У нас є зали. Але знаряддя там ще з «часів динозаврів». Тобто, дуже застаріле, це якась доісторична епоха спорту. Окрім олімпійської бази, ми більше ніде не можемо відпрацьовувати складні елементи. І це потрібно виправляти негайно. Якщо ми хочемо мати сильну гімнастичну збірну через чотири роки на Олімпіаді в Токіо, то необхідні нові сучасні снаряди. В Україні достатньо спортивно обдарованої молоді. Однак талантам немає на чому зростати. Ця гостра проблема існує вже багато років, і вона фактично не вирішується.

Чебан: - Що стосується веслування, то у нас достатньо акваторій для тренування. Але обладнаних центрів підготовки не вистачає. Нашим чиновникам дуже потрібні олімпійські медалі, однак коли приходить час щось робити, вони втрачають інтерес до спорту. От в Одесі ми боролися, аби веслувальний канал на базі «Локомотив», що на 14-у кілометрі Овідіопольського шосе, перейшов на баланс міста. Аби там зробили відповідні умови, і я та інші веслувальники могли там тренуватися. Однак нічого в результаті не змінилось. База й далі руйнується.

- У вас є конкретні пропозиції до влади і спонсорів щодо поліпшення матеріальної бази? Наприклад, Олег, яка доля гімнастичних снарядів з олімпійського Ріо, які бразильці ніби то збирались передати України безкоштовно?

Верняєв: - У мене наступна інформація. Бразильці готові продати нам ці майже нові снаряди, а їх орієнтовна ціна 120-130 тисяч євро, зі знижкою 40-45%. Справа за грошима, за тими, хто готовий оплатити. Сподіваюсь, якщо знайдуться спонсори, то держава їм сприятиме. Тим більше, що в Україні достатньо залів, які можна обладнати цими снарядами. У Києві два такі зали, є зали в Кіровограді, Івано-Франківську, Харкові.

Чебан: - У мене в Ріо у фінальному заїзді плило ще четверо колишніх українців. Усі вони тепер виступають за інші країни. Чому вони переїхали? Бо не мали тут відповідних умов, не мали де якісно готуватись. При цьому ми ж не вимагаємо чогось зайвого – пентхаузи, джакузі. Ми хочемо нормальних умов, нормального ставлення до себе.

- Юрію, вам уже 30 років, чи не збираєтесь завершувати кар’єру?

Чебан: - Відповім, як у відомому анекдоті – от за що я тебе поважаю, так це за вміння вчасно зупинитись. Відчуваю, мій час зупинитись ще не настав.

Святослав Василик