Віктор Чанов. Летючий та безстрашний
Футболіст, який уособлював собою велику епоху Лобановського. Професіонал в спорті та людина, яка знайшла себе і поза футболом. На жаль, не до кінця з’ясовані обставини смерті сьогодні затьмарюють головне – яким насправді був Віктор Чанов і який слід він залишив в історії нашого футболу.
Хлопець з Донбасу та герой Відня
Віктор Чанов народився в Донецьку у воротарській родині. Його батько – Віктор Чанов-старший вважався одним з найкращих воротарів СРСР 50-х. Старший брат В’ячеслав також зробив успішну кар’єру голкіпера, виступав за «Шахтар», «Нефтчі», московські «Торпедо» і ЦСКА. Сам Віктор, до переходу в «Динамо» у 1982 році, провів три успішні сезони в «Шахтарі». В Київ він переїздив як перший номер. Валерій Лобановський бачив в ньому базовий елемент майбутньої великої команди.
Фахівці відзначали, що Чанов - один з небагатьох воротарів радянського футболу, який мав свій неповторний «летючий» стиль. Його неймовірні затяжні стрибки у верхні кути були фірмовим знаком динамівця. А за гостротою реакції, вмінні «полювати» на пенальті та безстрашністю на виходах (зламаний ніс саме з тих часів) Чанов не мав собі рівних в чемпіонаті СРСР. На Чанові виросло ціле покоління воротарів, які копіювали його манеру та сміливість.
Залікувавши в 1985-у складну травму, в наступному році Віктор Чанов відіграв кращий сезон в житті. Вболівальники досі пам’ятають його неймовірну гру у Відні в першому матчі 1/4 фіналу Кубку кубків проти «Рапіда». Якби не його реакція – не було б тієї пам’ятної перемоги 4:1. У фіналі Кубку кубків з «Атлетико» саме Чанову потрібно завдячувати за ефектні підсумкові цифри на табло 3:0. Нарешті саме чемпіонство «Динамо» 1986 року було б неможливе, якби не його фантастична гра у двох заключних матчах року проти московського «Динамо».
Прикрість в Глазго та тінь Дасаєва
Ще одна ознака класу воротаря – вміння швидко приходити до тями після помилок та гучних провалів. Чого вартувало Чанову забути свої знамениті «ляпи» в матчах Кубку чемпіонів проти «Порту» і особливо в Глазго проти «Рейнджерса», знає лише він. Згадував, що в тих випадках дуже мудро поводився великий психолог Лобановський. Він ніколи не засуджував своїх гравців публічно, а поза очі ЗМІ завжди вмів підбадьорити невдаху.
Можливо найбільшою драмою в кар’єрі Чанова стало його перебування в збірній СРСР в тіні Рината Дасаєва. Воротарі вони були рівноцінні, але кіпер «Спартака» отримав перший номер швидше з політичних міркувань. В ті часи потрібно було дотримуватись балансу в збірній між Києвом та Москвою, і через це Дасаєв став недоторканим. Подібні розклади і стали однією з причин катастрофи збірної Лобановського на ЧС-86 в Мексиці. Як стало відомо з часом, в поєдинку 1/8 фіналу проти Бельгії мав грати Чанов, польові гравці проголосували за нього. Але в останній момент Лобановський зробив ставку на Дасаєва і програв можливо один з головних матчів життя.
Життя після футболу існує
В 90-і роки Чанов поїхав догравати в Ізраїль. Згадував ті роки з теплотою, незважаючи на те, що тоді на Землі обітованій тривали майже воєнні дії. Повернувшись в Україну, успішно займався бізнесом, спробував себе у тренерській професії. Мріяв заснувати воротарську академію Чанових, але далі розмов справа не пішла. Обіцяної підтримки від «Динамо» так і не отримав.
В останніх інтерв’ю Чанова відчувалось – йому прикро за те, що його величезний досвід та професіональні знання нікому не потрібні. Казав, сучасний футбол – це вже більше бізнес ніж власне гра. Багато грошей, багато піару, багато агентів та пунктів у контрактах. Поряд з цим Чанов ніколи не приховував, що його життя після футболу склалось не менш яскраво та успішно, а це велика рідкість. Міцна сім’я, прибутковий бізнес, увага та повага ЗМІ – Чанов до останніх днів тримав марку і сподівався, що знамениту воротарську династію Чанових продовжить хтось з онуків.
Святослав Василик, Київ
Перше фото: © РІА Новости
