Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Любов Басова: за лічені миттєвості від п’єдесталу

Любов Басова: за лічені миттєвості від п’єдесталу

Блоги
Укрінформ
Вона не могла стримати сліз, і я, як міг, намагався її заспокоїти. Щойно Любов Басова завершила свою фінальну гонку в кейріні і зайняла в ній п’яте місце.

«Тільки п’яте, — крізь сльози говорила вона, — а я ж так сподівалась, що зачеплюся за медаль. Якби я її виграла, то половину преміальних віддала б у сиротинець — таку мету я собі поставила. На жаль, досягти її не вдалося».

…Переглядаючи в суботу вранці по комп’ютеру хід змагань у різних видах спорту, я звернув увагу на велотрек, на просування до вирішальних заїздів у кейріні Любові Басової, єдиної нашої представниці не тільки в цій дисципліні, а й загалом на змаганнях на олімпійському треку. Вона на той час уже підійшла до півфіналу, і це мене заінтригувало. Я змінив свої плани і вирушив на велотрек.

Півфінальних заїздів було два. З кожного до фіналу потрапляли по три велосипедистки. Виступаючи в першому з них, українка зуміла пробитися до фінальної шістки. За фіналом я спостерігав не з трибуни для преси, а з мікст-зони, яка була в центрі велотреку. В цьому був свій мінус (не було видно загальної картини), але й плюс (за заїздом випало спостерігати із самого епіцентру подій, де зосереджено все і всі, пов’язані із змаганнями).

На старті Любові не повезло. Почавши з вищого місця на трековому крутосхилі, вона в результаті була відтиснута на останню позицію.

—Ви ж розумієте, що я не могла протискуватися між суперницями, бо порушила б правила, і мене б дискваліфікували. Тому, щоб випередити конкуренток, їх потрібно було об’їжджати. А це додаткові метри і час. Мабуть, саме в цьому причина моєї поразки у боротьбі за медаль. Я ж так хотіла її виграти, щоб привезти її моїй дворічній донечці, моєму чоловікові. І, звичайно ж, нашій олімпійській команді, всій Україні.  Тепер доведеться чекати ще чотири роки…»

Для Любові Басової — це не перша Олімпіада. Вона родом з Луганщини. Через війну на Донбасі змушена була із сім’єю виїхати з малої батьківщини. Нині живе і тренується у Львові. Чотири роки тому на Лондонській Олімпіаді вона посіла четверте місце у командному спринті. Неодноразово завойовувала призові місця на світових і європейських першостях та етапах Кубка світу. Заслужений майстер спорту. Має вищу освіту: закінчила Національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка.

Вона ще, напевне, довго переживатиме цю, з її погляду, невдачу на Олімпійських іграх у Ріо. Хоча чому невдачу? Невже у нас в Україні є сучасні велотреки, де б виростали, шліфували свою майстерність діти й молоді велосипедисти? Невже ми  маємо сьогодні школу трековиків і зберегли тренерські кадри? Хіба можна нам зрівнятися з умовами розвитку цього виду спорту у Великобританії, США, Австралії, Німеччині, Нідерландах, навіть Новій Зеландії, спортсмени яких домінують  на велотреках світу, у тому числі й олімпійському, і які не знають, що таке війна і що таке бути спортсменом-біженцем?

Звичайно, цей ряд запитань можна продовжити. І всі вони — з розряду риторичних. Це ще добре, що знаходяться такі подвижники й ентузіасти, як Любов Басова, яка в одиночку бореться на треку Олімпіади з іменитими суперниками. І багатьох із них перемагає, і демонструє на змаганнях вольовий характер, і гірко сумує, що зайняла «тільки п’яте місце» і що не вдалося зійти на олімпійський п’єдестал.

Ріо-де-Жанейро

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-