УПЦ МП: ліквідація, консервація чи перетворення на автономію всередині ПЦУ?

УПЦ МП: ліквідація, консервація чи перетворення на автономію всередині ПЦУ?

Укрінформ
Патріархи українського релігієзнавства на закритій дискусії обговорили можливі шляхи розвитку УПЦ Московського патріархату

Ця розмова, на наш погляд, може допомогти  владі, власне кліру та духовенству УПЦ МП, суспільству при прийнятті рішень щодо подальшої долі цієї юрисдикції.

Саме пропозиції, висловлені вченими та представниками Української церкви, допоможуть владі сформувати правильні кроки щодо конфесії, яка десятиліттями живила проросійські настрої, та зняти цілком зрозумілу агресію суспільства.

Заздалегідь зазначимо, ми бачимо зміни в УПЦ МП.  Анафему, яку проголошують загарбникам в храмах УПЦ МП, відмови від поминання патріарха кіріла. Але важко і не побачити абсолютну пасивність митрополії, власне керівного центру УПЦ МП у питанні унезалежнення власної церкви.

В дискусії, яка відбулася на платформі Укрінформу, пролунали надзвичайно лояльні пропозиції для Моспатріархату в Україні. І водночас пролунали дуже серйозні застереження для влади: питання з МП слід вирішувати раніше, ніж за це візьметься суспільство.  Авторка суттєво скоротила розмову, викинувши, зокрема питання санкцій для російського кліру, який роздмухував війну. Наше завдання не покарати московських — костромських та інших попів та єпископів, а дати шанс для нормального духовного життя у власній країні.

Ми спробували, хай неповно, відповісти на голові запитання. Що відбувається? Що і як слід зробити? Що буде, якщо нічого не робити? І коли слід займатися церковним питанням?

Віктор Єленський, доктор наук, професор:

МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ НЕ ПОВИННА МАТИ МІСЦЯ НА УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ

- Позиція Моспатріархату та персонально патріарха кіріла була максимально людиноненависницькою у цій війні. Навіть в середньовічній історії важко знайти взірці такого безпрецедентного канібалізму, як демонструє патріарх кіріл. Це означає, що московська патріархія не може мати жодного місця на українській землі ні під яким соусом, ні під якими евфемізмами.

Віктор Єленський
Віктор Єленський

Її структури мають бути ліквідовані. Як поведуть себе ті, хто входить в ці структури, це вже інше питання. Але їх не повинно бути. Чи будуть вони “беспризорними”, чи будуть вони поминати кіріла, чи Вселенського чи ввіллються в Православну Церкву України - це наступне питання, але їм не має бути місця в Україні.

Для цього, я думаю, не потрібно чекати. Хоча вони всі очікують, що свіжість прийняття і шоку від війни мине і оце обурення людське, яке зараз існує, через якийсь час пройде. Власне, так було у 2014-му.

Тому не треба чекати. Слід просто внести зміни до закону, якими оці структури просто забороняються, як колаборантські, і як структури, які співпрацюють з  державою-агресором. Друге питання чи вже третє, це доля московської патріархії.

Ми також не можемо чекати її розвалу, догнивання, а поставити питання про те, щоб ця структура була виключена з Всесвітньої ради церков, Конференції Європейських церков, тому що вона немає тепер жодного відношення до християнства.

У нацистській Німеччині знайшлося 286 священників, які виступили проти війни. Так, в нацистській Німеччині постала церква для спротиву Гітлеру, так звана сповідуюча церква.

В російській церкві не знайшлося такої течії, в російському єпископаті не знайшлося жодного голосу проти цього канібалізму. Тому я думаю, що питання про  перезаснування чогось на місці московського патріархату - це абсолютно легітимна річ.  І нарешті також має бути поставлене питання про санкції, персональні санкції проти патріарха кіріла, так само як існують санкції проти соловйова, проти сімоньян, всієї цієї компанії.  Він цілком заслужив, щоб долучитися до цього ганебного списку.

Олександр Саган, керівник відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України:

Є ДВА ПРИЙНЯТНИХ ВАРІАНТИ РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ

- Коли йдеться про майбутнє московської церкви, я бачу чотири неприйнятних, два прийнятних сценарії подальшого розвитку.

Негативні сценарії (імітація змін, на кшталт не поминання у громадах чи монастирях патріарха кіріла – згідно православних канонів таке поминання не є обов’язковим). Серед них, отримання УПЦ МП (РПЦвУ) статусу автономії. Московська пропаганда, очевидно, подасть це як якесь досягнення. Проте фактично йдеться про звуження нинішніх прав і можливостей УПЦ МП. Відбудеться канонічне закріплення окремим актом факту підпорядкування УПЦ МП Московській патріархії та спекулювання якимось «окремішнім» статусом. У плані національної безпеки – жодних позитивних змін. Канал промосковського впливу на вірян зберігається і може набути нових форм консервації. Другий негативний сценарій - отримання УПЦ МП (РПЦвУ) статусу автокефалії. Цей сценарій особливо небезпечний, оскільки не потребує навіть погодження із нинішнім предстоятелем УПЦ МП чи ієрархією в Україні. Адже, задля збереження своєї структури в Україні, Московська патріархія може використати й досі актуальне звернення 1991 р., зроблене Помісним собором УПЦ МП (на той час очолював митрополит Філарет Денисенко).  Отримання від РПЦ автокефалії значно погіршить канонічний статус кліру УПЦ МП, оскільки цю автокефалію ніхто не визнає (як досі не визнана автокефалія Американської ПЦ, проголошення Московською патріархією у 1970 році). Фактично йдеться про те, що така автокефальна УПЦ залишається у повній міжнародній ізоляції, на кшталт тієї, яку ще нещодавно мала УПЦ Київського патріархату. Таким чином, Московський патріархат і надалі фактично контролюватиме цю «автокефальну» Церкву. А до Вселенського патріарха за Томосом ця Церква звернутися не зможе, оскільки, за канонами, одному народові два Томоси не видаються.

Олександр Саган
Олександр Саган

Пролунав сценарій начебто нового об’єднавчого собор ПЦУ та УПЦ МП (РПЦвУ). Такий Собор уже відбувся у 2018 році. Всі ієрархи нинішньої УПЦ МП уже отримували запрошення на цей Собор. Тому, з канонічної точки зору, повторне дійство виглядатиме нонсенсом. ПЦУ нині має Томос і є самодостатньою автокефальною Церквою, Статут якої тісно прив’язаний до Томосу (принципові зміни статуту можуть вплинути на позицію Вселенського патріархії щодо цього документу, аж до його відкликання). Крім того, новий Об’єднавчий собор із більшою структурою фактично означатиме переформатування ПЦУ і обрання нового предстоятеля. А в умовах, коли РПЦвУ має більше єпископів, це означає не лише домінування РПЦвУ на цьому соборі, але й можливе обрання іншого предстоятеля із їх середовища. Такий сценарій, знову ж таки, зберігає москвофільську структуру, але уже із канонічним статусом. Московська патріархія фактично отримує спільника у протистоянні із Вселенським патріархом.

Цей сценарій має також значні застереження з боку канонічного права. Адже УПЦ МП на час такого Об’єднавчого собору має мати якийсь інституційний статус (об’єднуватися можуть канонічно рівноправні структури). Нині вони повинні мати «відпускну» від Московського патріархату або самопроголосити автокефалію (за їхньою термінологією – піти у розкол). Перший варіант неможливий, а другий для ПЦУ не цікавий. Адже об’єднуватися із розкольниками – ставити себе під канонічний осуд.

Незмінний статус УПЦ МП (РПЦвУ). Продовження промосковської політики, агітація за «русскій мір». Не розкаяння у попередній політиці призведе до росту масового незадоволення відсутністю змін і переходу вірян в ПЦУ. А це породжуватиме й протидію кліру УПЦ МП. Зростатиме напруга у суспільстві. Як форма протидії цим процесам буде і продовження політики звинувачення московськими кліриками України у «релігійних репресіях», «тиску на віруючих» тощо. Всі ці сценарії за своєю суттю спрямовані на максимальне уповільнення переходу духовенства та кліриків із УПЦ МП до ПЦУ. Особливо небезпечний варіант Об’єднавчого собору, який, фактично, є спробою дискредитувати ПЦУ (яка, ніби, не підтримує відрив УПЦ МП від Московського патріархату). Для затягування процесу переходу, нинішні ієрархи УПЦ МП неодноразово заявляють, що розглянуть це питання «після війни», з часом віднайдуть «суперканонічний шлях» тощо.

Прийнятні сценарії.  Нині розробляється ідея «поминання структурами УПЦ МП патріарха Варфоломія». Фактично йдеться про перехід кліру УПЦ МП із Московської в Константинопольську юрисдикцію. Одним із ініціаторів цієї ідеї є архимандрит Кирило Говорун. Певна логіка в цьому є – Київська митрополія у жовтні 2018 р. була офіційно повернута у Константинопольський патріархат і до 15 грудня 2018 р. перебувала в його юрисдикції. Загалом можна підтримати цей сценарій, але лише як варіант більш м’якого переходу структур УПЦ МП в ПЦУ. Загальна логіка цього варіанту – наявність стримуючих факторів у прямому переході  представників УПЦ МП в ПЦУ. А це: попередній досвід (переконання, агітація) представників УПЦ МП; проблеми із особистим не сприйняттям певних осіб чи один одного; необхідність перехідного періоду тощо.  Вразливим місцем такої концепції є те, що ПЦУ на чолі із митрополитом Епіфанієм є самостійним церковним утворенням, яке має свою територію, визначену Томосом. Йдеться про територію України. Ніякої адміністративної влади Константинополь тут не має. Створення Вселенською патріархією в Україні паралельної канонічної структури потребує детального узгодження із ПЦУ та має серйозні ризики. Наприклад, створення в Україні структур Константинопольського патріархату дає у руки московських пропагандистів можливість знову спекулювати на темі залежності ПЦУ від Вселенського патріарха. Небезпеку  консервації цієї юрисдикції на невизначений час. І навіть можливість «перебігання» кліриків між юрисдикціями.

Відтак, цей варіант вирішення проблеми повинен бути детально узгоджений і, бажано, визначений у часі. 

Найбільш прийнятний позитивний сценарій. Проведення Помісного собору ПЦУ, на якому буде розглянуте питання об’єднання (приєднання) УПЦ МП із ПЦУ. У даному випадку та частина УПЦ МП, яка готова покаятися, визнати свої помилки і прийняти ідею Української помісної православної церкви (визнати діяння Собору 15 грудня 2018), буде влита в структуру ПЦУ на відповідних (узгоджених заздалегідь) умовах. Наприклад, збереження за кліриками їх громад, за єпископами – єпархій тощо. В принципі, це може бути варіант, який був застосований щодо об’єднання УПЦ КП та УАПЦ.

Зазначимо, що обидва прийнятні сценарії (вони можуть реалізовуватися паралельно) не охоплять всю нинішню повноту УПЦ МП. Адже її вірянами є також етнічні росіяни, які в силу своїх етноконфесійних та культурно-ментальних причин не захочуть покинути Московську патріархію. Також є певна кількість латентних і відкрито українофобських налаштованих ієрархів та кліриків, яких не влаштує варіант зміни юрисдикції. Вони не залишать  Московську патріархію за жодних обставин.

Для цих віруючих варто передбачити можливість існування окремої митрополії у складі Московського патріархату. Ця митрополія повинна відображати у своїй назві свою юрисдикційну належність. Також вона повинна мати й певні обмеження. Зокрема заборону проголошувати ставропігійні структури – пряме підпорядкування релігійних інституцій Московському патріархові.  У перспективі варто підписати із керівництвом цієї митрополії певну угоду (конкордат), яким передбачити втрату пільг релігійної організації чи навіть повну заборону у діяльності у випадку відкритої чи завуальованої політичної діяльності.

Архієпископ Євстатій Зоря, речник ПЦУ:

МОСПАТРІАРХАТ МОЖЕ ІСНУВАТИ ЯК НЕВЕЛИЧКИЙ ЕКЗАРХАТ, НАПРИКЛАД, З ЦЕНТРОМ В ОДЕСІ

- Ми повторювали це і вустами наших архієреїв і вустами предстоятеля і протягом трьох років, і останніх трьох тижнів.

Православна Церква України  відкрита до діалогу, вона чекає співбратів, готових приєднатися. Ми бачимо, що з боку московського патріархату є страх. Невпевненість, чим це все закінчиться: "А якщо закінчиться поразкою України, то що буде з нами?" За те, що вони не підтримали Москву, як вона від них очікувала. По-друге, є інерція. Тому що набагато простіше намагатися повернути себе у психологічно-комфортний стан до 24 лютого цього року і очікувати, що після завершення війни усе десь більш-менш повернеться туди, де воно було раніше.  Треба просто пересидіти, перечекати.

Євстатій Зоря
Євстатій Зоря

От власне отакий страх і така невпевненість провокують інерцію, небажання щось вирішувати. І чим вище є щабель керівництва, тим менше є готовності і бажання щось робити. Найбільше активності ми можемо побачити, власне, на рівні простих парафіян. Тому що їм найпростіше визначитися щодо об’єднавчого процесу. Їм абсолютно достатньо перестати ходити до парафії московського патріархату. Чи навпаки поставити питання щодо того, щоб парафія московського патріархату полишила цю юрисдикцію. І вже, за моїми підрахунками, десятки таких парафій є. Особливо, от я знаю, на Вінниччині, наприклад, низка парафій переходила в ПЦУ фактично ледь не біля гробу загиблих воїнів, яких привозили відспівувати в село. Також знаю про низку монастирів. Буквально сьогодні перед нашим ефіром прислали повідомлення, що у Львові монастир офіційно оголосив про приєднання до Православної Церкви України. На єпаріхальному рівні вже складніше. Тому що залежить питання від архієреїв. Я маю інформацію про те, що низка архіреїв московського патріархату спілкується між собою. Але от якраз різноманітні проєкти і прожекти, вони у них провокують знову ж таки отаку інерцію, вони чекають, вони думають, а що буде, а як буде, як вони будуть існувати і т.д. На рівні Київської митрополії московського патріархату ми бачимо повний параліч. Тобто митрополит Онуфрій, він взагалі, здається, залишається в якійсь отакій башті зі слонової кістки, він час від часу чужими словами виходить в публічний простір. Але це час від часу, в кращому разі раз на тиждень, з’являється якась його письмова заява, чи щось продиктоване на відео. Дехто в публічному просторі навіть за це почав активно дякувати. Казати, от так як гарно митрополит сказав, що це каїновий гріх, що війна осуджується і т.д. Але, вибачте, а що мало би бути щось по-іншому? Ми маємо громадянина України, очільника релігійного об’єднання, зареєстрованого за українським законодавством. Дякувати за те, що він не зрадив Україну і не став підтримувати агресора? Це його обов’язок і пасторський, і громадянський робити такі заяви, а не якийсь особливий подвиг.

Ще один фактор, я так думаю, треба врахувати. Головний, я би так сказав, закулісний діяч останніх років московського патріархату в Україні олігарх протидиякон Новинський внаслідок війни, очевидно, стане із мільярдера мільйонером. Його активи вже руйнує руський мір кожного дня дуже потужно. З якими проблемами, в тому числі, фінансового характеру він зустріне Перемогу України, можна лише передбачати. І очевидно, що оце джерело фінансування - юридичних перепон, інформаційних перешкод, підкупу духовенства і єпископату, це те, що відбувалося протягом останніх років і стояло на перешкоді єднання православних в Україні як на загальному, так і на локальному рівні, це джерело різко всохне. І цілком можливо, що вплив самого Новинського різко звузиться.

Останнє, на чому хотів би наголосити. Дійсно ключова проблема в тому, що справді в середовищі московського патріархату є відсоток людей, які залишаються впевненими, що руський мір - це добре, що Москва - це єдине святе місце, куди треба звертати свої голови, навіть якщо звідти летять ракети. Навіть якщо ця ракета летить, то це, напевно, десь масони, НАТО і гей-парад відправили, а не російські війська це роблять. І пробитися крізь цю міфологізовану картину світу, достукатися до них, оце буде найскладніше. Але, я думаю, в міру того як таких священиків, єпископів просто будуть покидати парафіяни і у них усохне джерело прибутків, в міру того, як суспільство почне ставити перед ними питання, а ці питання вже звучать і звучать досить голосно, я думаю, цей прошарок звузиться до якоїсь нової юрисдикції. Врешті-решт Україна демократична країна, у нас є понад 50 релігійних об’єднань, зареєстрованих в Україні. Ну, буде існувати десь на рівні між старообрядцями і російською закордонною церквою з центром в Одесі під головуванням митрополита Агафангела Пашковського, ну, буде існувати якийсь екзархат московського патріархату в Україні. Хоча якщо ми будемо стежити добре за подіями в самій росії, після її поразки у війні, і очікуваної зміни політичного керівництва в росії,  то що буде з московською патріархією, особисто патріархом кирилом, це ще велике питання...

Андрій Смирнов, доктор історичних наук, професор Національного університету “Острозька Академія”:

НА ВОЛИНІ УПЦ МП ТА ПЦУ ВЖЕ РАЗОМ СПІЛКУЮТЬСЯ ТА МОЛЯТЬСЯ

- Я живу на Рівненщині й спостерігаю за тими процесами, які відбуваються у нас на Волині, спілкуюся зі священниками, у тому числі Моспатріархату.  Вони, звичайно, засуджують агресію рф, ненавидять московського патріарха кіріла і готові до певних змін, які зараз відбуваються  під впливом бойових дій, але нині духовенство побоюється ініціювати вихід із МП.

В силу свого такого підневільного статусу священики чекають на рішення згори - чи то архієрейського собору, чи синоду, чи просто правлячого архієрея, бо є психологічна залежність, корпоративна і т.д..

Андрій Смирнов
Андрій Смирнов

Якщо згори скажуть, давайте виходити з МП чи переходити, вони перейдуть, але самі вони цього ініціювати на своїх парафіях не готові.

До речі, щодо монастирів, я спілкуюся теж з монахами наприклад з Лаври, з Іонівського монастиря Московського патріархату, вони теж дуже радикально налаштовані, це видно з їхніх дописів у соцмережах. Антиросійські, антикирилівські, антипутінські заяви не бояться писати, але знову ж таки це не призводить до розриву,  продовжують далі залишатися в МП. 

У Почаївській лаврі почали збирати підписи за автокефалію, за розрив.

Питання в тому, для чого вони збирають ці підписи, і якщо буде результат позитивний, що вони потім будуть з цим робити? -  Збирають про всяк випадок, як треба буде, так і обернуть.

Але  що характерно, найбільші зміни  відбуваються в середовищах знизу. Наприклад, на Рівненщині один із владик Моспатріархату займає патріотичну позицію, але каже, що мовляв, його начальство сказало йому таке:  не поспішай, мовляв, подивимося, хто переможе. Переможуть росіян - покаємося перед кірілом, що не розібралися, тиск був на нас і ми були змушені зректися. А переможе Україна, тоді будемо думати, а от зараз іде війна, ніяких рухів не робіть, я вам ні в чому не допоможу.

Крім того, у нас на Рівненщині є Корецький жіночий монастир, який перебуває в прямому підпорядкуванні синоду Російської православної церкви.  Відповідно до нового закону про націоналізацію російської власності  треба разом і церкві, і державі думати як цей монастир повернути Україні. Я думаю, що це якраз на часі говорити і з самими монахинями, і з вірянами. З вірянами нам легше, тому що вони на місцях, ми з ними спілкуємося, а от з духовенством важче. Наприклад, в храмі при Острозькій академії тричі проводилися спільні міжконфесійні молебні за участі представників ПЦУ і УПЦ Московського патріархату. Знаю, що в Софії був молебень, коли о. Микола Данилевич (спікер Моспатріархату) молився разом із ПЦУ.

Такі ініціативи треба підтримувати, треба спочатку разом молитися, а потім, дасть Бог, дійде і до сопричастя на локальному рівні, це вже відбувалося на Костопільщині, спочатку відбулася літургія і разом причащалися священики ПЦУ і УПЦ МП.

Об’єднавчий собор 2018 року не був помісним (він був архієрейським — ред.), звичайно, після війни буде помісний собор ПЦУ, звичайно, всі бажаючі єпископи з Моспатріархату, які дозріють на той момент, можуть взяти в ньому участь разом зі своїми делегатами.  Олександр Назарович згадував про покаяння Моспатріархату, я не впевнений, що зараз на цьому треба акцентувати увагу чи вимагати якогось покаяння, треба приймати всіх і без покаяння, по ікономії (ікономія — поняття допустимості чогось з християнської любові та поблажливості — ред.). Тобто якщо хтось хоче публічно вибачитися, що перебував у Московському патріархаті, це має бути його приватна ініціатива, це не має бути з-під палки. Тут треба бути дуже гнучкими і підтримувати всі рухи, які йдуть знизу і тому держава має якраз дати чи зелений коридор, чи зелене світло тим, хто хоче і підтримати, а не так як було починаючи після 2019 року, коли чинилися спеціальні перешкоди і досі деякі парафії не перереєстровані, як у Сараті Одеської області. Зараз треба підтримати всіх.

ПЕРСПЕКТИВА СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ ДЛЯ КОЛАБОРАНТІВ УПЦ МП

Андрій Смирнов:

- На закритій частині дискусії всі згадували про випадки співпраці УПЦ МП з військовими РФ. Я можу підтвердити: зараз дуже багато випадків колаборації духовенства УПЦ МП з російськими окупантами. Вони органами не оприлюднюються свідомо, тому що не хочуть агресії, не хочуть насильства - це один момент. Другий, ми бачимо, що влада взяла курс на умиротворення  УПЦ МП. І це хибна стратегія, яка не спрацювала в 2014-му. Тому я сумніваюсь, що хтось наважиться ліквідувати УПЦ МП, хоча правова база є, але політичної волі, напевно, не буде на це. Але СБУ працює, вони просять повідомляти про ці факти в центральне управління,  слідчі дії проводяться. В медіа просочуються одиничні випадки, насправді їх набагато більше. Переконаний, що про всі випадки співпраці кліру МП з військовими рф слід повідомляти, але просто  правильно комунікувати, не треба нічого боятися. За правильної комунікації, це буде навпаки когось стимулювати порвати швидше зв’язки.

А  щодо небезпеки, що всі єпископи Моспатріархату прийдуть на собор ПЦУ і оберуть свого предстоятеля. Так теоретично така небезпека була в 2018 році, що вони прийдуть і Онуфрія оберуть предстоятелем, а вони не прийшли і не обрали. І зараз можна фантазувати, що вони на чолі з Онуфрієм дружно так зайдуть на якийсь собор і оберуть дружно Онуфрія. Ну, це ж тільки теоретично, так. А на практиці вони (єпископат) зараз категорично не хочуть в ПЦУ. Тому має бути на перехідний період  має бути запропонована якась модель. Навіть якщо в історії не було таких прецедентів. Ми можемо такий прецедент створити - чому ні?

ПЕРЕХІДНА МОДЕЛЬ ДЛЯ МОСПАТРІАРХАТУ: ЗБЕРЕЖЕННЯ СВОЄЇ “ОКРЕМІШНОСТІ” ВСЕРЕДИНІ ПЦУ?

Владика Євстратій (Зоря):

- Давайте одразу розберемося із варіантом начебто непоминання патраірха кіріла і поминання Вселенського патріарх з боку УПЦ МП. Це, як згадувалося, пропонує професор і архімандрит Кирило Говорун, наскільки мені відомо, заштатний клірк московської єпархії Російської Православної Церкви. Якщо він свої плани спрямовує на єдність українського православ’я, то дуже дивно, що жодним чином  жодних попередніх контактів,  консультацій з ПЦУ він не проводить, а лише озвучує досить активно в публічній площині свої ідеї. 

Ок, якщо клірики МП вважають себе юрисдикцією Вселенського патріархату, вони з канонічної точки зору зобов’язані співслужити з Православною Церквою України. Тобто вони не можуть не співслужити. І виникає тоді логічна проблема: якщо вони готові співслужити, вважаючи себе підлеглими Вселенського патріарху, то чому вони не готові бути в єдиній церкві? Тільки тому, що в них є якісь особисті амбіції та бажання?! Чи вони будуть ставити умови Православній Церкві України, що ось нас багато, нас не подолати? Їм давалася можливість ставити умови в 2018-му році. Згадаємо, яку велику преференцію Вселенський патріарх надав тоді московському патріархату. Велику преференцію, особливу.  Тому що в листах главам трьох юрисдикцій патріарх Варфоломій поставив умову. Бо всіх архієреїв запрошував на собор, а главам трьох юрисдикцій він поставив в листі умову. Філарету і Макарію не бути кандидатами, а Онуфрію написав, що він беззаперечно має право бути висунутим на кандидата і обраним на митрополита.  Кажуть, що Онуфрій просто не брав в руки запрошення і не прочитав.Ті, кому треба було прочитати, прочитали і все це давно знали і знають. Собор відбувся. Предстоятель обраний. Томос наданий. Ні про які нові вибори предстоятеля в принципі не може йти мова. В принципі.

Натомість я можу запропонувати іншу модель. В московському патріархаті є випадки, коли на одній території співіснують навіть три юрисдикції. Сама Московська патріархія, РПЦЗ (Закордонна церква) і Автокефальна церква в Америці. І вони співіснують і вони співслужать. Але, наприклад,чому не може бути з тих, хто не готовий безпосередньо інтегруватися в Православну Церкву України, утворити в ПЦУ щось на кшталт такого автономного утворення як РПЦЗ існує в рамках московського патріархату?

В межах тих єпархій, парафій і монастирів московського патріархату складеться така думка, що вони не готові інтегруватися безпосередньо в структуру Православної Церкви України, але хочуть бути в єдності української автокефалії і власне послідувати Томосу і всьому об’єднавчому процесу і зберегти, скажімо, там умовно, або на якийсь перехідний період і т.д. свою структуру, але в рамках  ПЦУ, то можна це розглянути. Скажімо, у них буде митрополит Онуфрій  як голова синоду, у них буде свій автономний синод, який складатиметься з їхніх єпархій, єпархіальних структур і т.д., які будуть паралельно співіснувати, співслужити, але зберігати якусь канонічну і юридичну автономію. Я думаю, це може розглядатися. 

ЩО БУДЕ, ЯКЩО НІЧОГО НЕ РОБИТИ? НАСЛІДКИ КОНСЕРВАЦІЇ СИТУАЦІЇ 

Під час дискусії всі присутні попередили, що бездіяльність влади на цьому напрямку може мати дуже серйозні наслідки.

-   Ми не зможемо постійно випускати пар щодо ставлення Московського патріархату, - резюмував владика Євстратій, - для влади небезпечно не бачити ступеню радикальності ставлення українського суспільства до всього, що має у своїй назві навіть слово “московський”.  Якщо люди не хочуть купувати московську ковбасу і російський сир в магазинах, то яким буде ставлення до МП, особливо, коли повернуться ветерани з фронту, біженці і вимушені переселенці до своїх домівок. Сама ситуація просто не дозволить, рівень і кількість обурення не дозволять того, щоб так лишилося, як було.

Андрій Смирнов:

Сьогодні на літургії митрополит Онуфрій знову пом’янув патріарха кіріла і буде далі його поминати до останнього. Реально церквою МП керують митрополит Антоній з Новинським.  І якщо ми будемо чекати сигналів, що вони білий прапор вивісять, чи будуть закликати до діалогу, то це треба до другого пришестя чекати цих сигналів і можна не дочекатися. Тому моя ідея полягає в тому, що треба почати рух знизу - з єпархій, де на місцевому єпархіальному рівні є можливості з адекватними владиками спілкуватися. Якщо треба створювати оці такі регіональні комісії чи робочі групи  для діалогу чи у Львові, чи в Луцьку, чи в Рівному, чи в Тернополі, де є така можливість, там треба створювати. Якщо говорити у довгостроковій перспективі, то остаточно ці всі церковні питання можуть бути вирішені лише соборно -  чи то на архієрейських, чи то на помісних соборах церков.

Олександр Саган:

- Дуже багато віруючих внизу чекають все-таки ініціативи держави. І от дуже погано, що багато випадків колабораціонізму приховуються, бо вони б допомогли людям зробити вибір. Я зараз перебуваю недалеко від Почаївської лаври і хочу сказати, що вже вдалося мені поїздити по кількох селах, поспілкуватися з людьми щодо того, що вони думають про свою належність до московського патріархату. Більшість чекає поштовху зовні, і цей поштовх мав би бути від владних органів. Якась ініціатива, сприяння в тому найменшому поштовху і цей процес може знизу дуже швидко піти. Якщо залишити цю ситуацію такою, якою вона є, то буде як після Революції Гідності, мовляв, ще трошки покипить, а потім перестане, це потягне нові потрясіння. І тому сьогодні нам треба йти паралельними шляхами – ініціатива державних органів і ініціатива знизу, громадських організацій і громадських інституцій.   Є закон про російську власність в Україні. Ставимо питання і чітко розставляємо акценти, що нам заважає сьогодні переглянути договори оренди щодо тих організацій РПЦ в Україні, які розташовані, наприклад, в будівлях заповідників, комплексів, те, що входить в компетенцію державної влади. Це і стосується також лікарень, комунальної власності і навіть лавр - Києво-Печерської і Почаївської, Святогірської. Ми можемо абсолютно спокійно, не порушуючи законодавства, розглянути це питання і поставити перед багатьма священиками, єпископами альтернативу. Зрозуміло, що це повинна робити держава і виконавча служба, і мін’юст повинні активно включитися у виконання норм цього вже прийнятого і підписаного закону.  Потім держава могла б увести контроль за діяльністю Почаївської і Києво-Печерської, Святогірської Лаври в плані, хто там перебуває, на яких підставах перебуває, чому він там перебуває. 

Віктор Єленський:

- Люди обурюються співпрацею з ворогом з боку духовенства набагато більше, ніж якщо це зробив би бізнесмен чи навіть державний службовець. Так само як на зламі 80-х – 90-х ми дуже багато обурювалися документами, які говорили про співпрацю духовенства з КДБ, ніж коли це робили письменники. Тому що від церкви очікується, що до неї не липне бруд світу цього, так як він липне до бізнесменів і навіть державних діячів. Тому я згідний з владикою Євстратієм, що народ на це реагує надзвичайно гостро.  І цього разу, пробачте за непарламентське, пропетляти буде майже не можливо.

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-