Боєприпаси для ЗСУ: як просувається виробництво?

Боєприпаси для ЗСУ: як просувається виробництво?

Укрінформ
За сім з гаком років війни в цій стратегічно важливій сфері змінилося небагато. Втім, є проблиски надії

Нещодавно Укрінформ писав про 80 тонн боєприпасів до протитанкових ракетних комплексів Javelin, а також до стрілецької зброї, зокрема, снайперських гвинтівок, які 14 листопада ц.р. прибули в Україну в межах додаткової безпекової допомоги від уряду Сполучених Штатів (детальніше з матеріалом можна ознайомитися – тут). У продовження теми – ми вирішили з’ясувати, наскільки далеко просунулася наша держава у виробництві власних боєприпасів?

Втім, давайте про все по порядку.

Питання боєприпасів в Україні завжди стояло гостро. Єдиний вітчизняний патронний завод у Луганську, у 2014 році захопили російські окупанти. З того часу минуло вже понад сім років, але новий завод так і не з'явився, хоча періодично звучать обіцянки його побудувати.

Наприклад, ще наприкінці 2015 року тодішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк пообіцяв, що в 2016-му в Україні відкриють лінію виготовлення боєприпасів до стрілецької зброї. Але зробити цього так і не встиг – Яценюка відправили у відставку.

У липні 2016 року голова «Укроборонпрому» повідомив, що на розгляді уряду перебуває проектна документація і кошторис нового патронного заводу. Очікувалося, що він зможе виготовляти боєприпаси не тільки для ЗСУ, а й на експорт.

Наступна згадка про патронний завод була в березні 2017-го: тоді Кабмін ухвалив постанову про державну цільову програму створення та оновлення виробництва боєприпасів до 2021 року. Того ж року п'ятий президент Петро Порошенко пообіцяв побудувати в Україні патронний завод. З держбюджету мали виділити 1,4 млрд грн. Наприкінці 2017 року в Міністерстві економіки повідомили, що ведеться підготовка до запуску заводу в 2018-2019 роках. Але завод так і не побудували.

За нової влади кілька заяв про патронний завод було від нинішнього глави «Укроборонпрому» Юрія Гусєва. У червні 2021р. він повідомив про укладення угоди з канадськими компаніями, яка передбачає виготовлення стрілецької зброї та боєприпасів на новому патронному заводі. Інвесторами виступлять канадські GL Munitions Inc. і Waterbury-Farrel. А в липні стало відомо, що патронний завод хочуть побудувати в Житомирі. Інвестувати в будівництво понад 100 млн доларів готова американська компанія. Міська рада навіть вже дала згоду на виготовлення технічних документацій із землеустрою. Як просувається це діло – поки невідомо. В будь-якому разі, на будівництво, запуск та наладку власного заводу, за оцінками спеціалістів, має піти не менше 2-3 років. Або ж, якщо не будувати завод «з нуля», а, натомість, встановити відповідну лінію на вже діючому підприємстві, перепрофілювавши частину його потужностей, – близько 8-10 місяців.

Між тим... На чому стоїмо зараз?

Військовий експерт, директор інформаційно-консалтингової компанії «Defense Express» Сергій Згурець в коментарі Укрінформу розповів, що на сьогодні Збройні сили України потребують боєприпасів різних типів – як для артилерії, так і стрілецької зброї.

«Почну з останнього. Питання боєприпасів до стрілецької зброї нині вкрай обмежено покривається можливістю вінницького підприємства “Форт”. Чому обмежено? А тому, що на заводі поки реалізовано лише збирання патронів калібру 9 мм (для пістолетів Makarov та Luger, – Ред.), – наголошує експерт. – Натомість, якщо ми говоримо про більш широку лінійку патронів, зокрема, для автоматів, гвинтівок та кулеметів калібру 5,45 мм, 7,72 мм, 12,7 мм та 14,5 мм, то...”

У принципі, на його думку, наростити додаткові потужності для випуску таких боєприпасів можна, зрештою, на підприємстві “Форт” нещодавно заявляли про такі плани. Однак, крім закупівлі необхідного устаткування (ліній), потрібно ще вирішити низку інших, не менш важливих питань.

Сучасна лінія з виготовлення набоїв
Сучасна лінія з виготовлення набоїв

“У нас відсутнє виробництво продуктів спеціальної хімії. Насамперед, це вибухові речовини – гексоген, окфол та порох. Також у нас відсутнє виробництво піроксилінових порохів і слабо розвинуте виробництво капсулів для патронів стрілецької зброї», – додав пан Згурець.

До слова, нещодавно в інтерв’ю АрміяInform на цьому також наголосив президент Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» Володимир Зімін: «Для капсулів для патронів стрілецької зброї взагалі немає виробництва, ну, окрім «Бердана», а весь розвинутий світ уже давно перейшов на тип капсулів «Боксер». Закуповувати їх за кордоном – чималі кошти та час. Організувати виробництво капсулів типу «Боксер» в Україні здатен Шосткінський казенний завод «Імпульс», що входить до складу Укроборонпрому. (…) Виробництво піроксилінових порохів та капсулів типу «Боксер» – важливе питання національної безпеки, яке слід вирішувати вже сьогодні».

Щодо снайперських гвинтівок, то варіанти складального виробництва боєприпасів для цього виду зброї реалізують в обмеженій кількості лише окремі підприємства, як от, наприклад, ТОВ “Зброяр”.

“Зброяр” виготовляє снайперські гвинтівки (одна із таких – Зброяр Z-10 (шифр у ЗСУ – UAR-10) – в 2018 році офіційно прийнята на озброєння нашого війська – Ред.) і тим самим забезпечує потужності щодо збирання боєприпасів до них, – каже Сергій Згурець. – Однак ці потужності… Їх недостатньо. А тому значна частина боєприпасів Україна забезпечує за рахунок поставок з інших країн, приміром, зі США”.

Далі – боєприпаси до середнього калібру.

На початку листопада «Укроборонпром» повідомив, що на вже згаданому Шосткинському заводі «Імпульс» планують розгорнути серійне виробництво боєприпасів для підствольних та автоматичних гранатометів – ВОГ-17.

До слова, ВОГ-17 – це гранатометний постріл калібру 30-мм у формі осколкової гранати, який у різних модифікаціях широко використовуються під час війни на Донбасі. Окупанти, наприклад, обстрілюють ними позиції українських захисників, а також скидають їх з безпілотних літальних апаратів. Зрештою, використовують ВОГ-17 і наші солдати, втім, лише для відповіді з метою погашення ворожої активності.

«ВОГи наша держава змушена закуповувати за кордоном. Зокрема, калібру 30 і 40 мм. Звісно, за результатами крайніх заяв «Укроборонпрому» щодо завершення технологічного циклу збирання таких боєприпасів в країні певна надія з’явилася, але поки що потужне серійне виробництво не налагоджено», – наголосив пан Згурець.

Нарешті, продовжує він, коли ми говоримо про радянські артилерійські боєприпаси калібру від 105 до 152 мм, то частково використовуються ті, що є в запасах. Але і їх ми вимушені закуповувати. Наприклад, у Болгарії, Чехії, Сербії…

«Так, є певні просування у створені снаряду калібру 155 мм – натівського зразка. Зокрема, вирішено проблеми із заливкою вибухової речовини, створенням корпусу і підривачем. Проте армії потрібен не стільки снаряд, скільки цілісний боєприпас, який передбачає гільзу та порохи. З цим, як я уже казав, проблеми. Отже, грубо кажучи, з патронами до стрілецькою зброї в Україні все більш менш, чого не скажеш, на жаль, про артилерійські боєприпаси», – підсумував військовий експерт.

Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-