Про що патріарх Варфоломій говорив із патріархом Московським у Києві 2008 року

Буду відверта. Всі книжки про патріархів та митрополітів мають довгувату назву. З усіма наслідками у тому числі відбивання охоти для прочитання широким колом читачів.

Але ті, хто не боїться довгих назв ("Варфоломій І: 30 років Патріаршого служіння в контексті України" — так називається книжка, видана фондом блаженнійшого Володимира та упорядником якої був екзарх його Всесвятості владика Михаїл), отримують несподівані “апдейти”.

Я раджу книгу тим, хто не схильний багато читати, не полюбляє наукові біографії, віддає перевагу публіцистиці і зацікавився особою Вселенського патріарха.

Тут доступно та коротко написано про літню людину зі скромного району Стамбула, яка має неймовірну силу, неймовірну любов до України та неймовірну жертовність. Це справжній пастир і той геополітичний союзник, який не здатний до зрад, бо у нього нема іншого інтересу, окрім Христового і іншої мотивації, окрім блага Церкви.

А для тих, хто в темі розкажу про те, що є в книзі і чого практично не зустрінеш в періодиці. Книжка, яка спирається на грецькі, англійські джерела та архів митрополита Олександра Драбинка, розповідає про відносини із діючим Вселенським патріархом усіх без винятку, українських президентів. Ювілей 30-ти років незалежності майже збігається в часі із 30-річчям інтронізації патріарха Варфоломія (фактично — перебування на “посаді”, тобто престолі).

Тому варто прочитати, якщо вам цікаво, як Його Всесвятість взаємодіяла із Леонідом Кравчуком (той вперше звернувся на Фанар 1992 року), із Леонідом Кучмою (Леонід Данилович просив про автокефалію багато разів і намагався запустити ці процеси), ой-ой та навіть Віктором Януковичем (єдиний, хто не просив автокефалію, але нагородив Його Всесвятість орденом Свободи за внесок в розбудову православ’я). Але найбільш цікаві сторінки — спілкування та співпраця Вселенського патріарха із Віктором Ющенком.

Про візит Його Всесвятості 2008 року на річницю хрещення і про те, чому ще тоді не відбулося об’єднання та визнання українських церков, писали багато. Повної картини тої події і досі не знаємо. Але книжка подає свідчення та спогади про візит від імені особи, яка тоді повсюди супроводжувала патріарха -  на той час генерального секретаря Священного синоду Вселенського патріархату, а зараз архієпископа Вселенської Церкви в США митрополита Елпідофора Ламбриніадіса.

Попри настійливе запрошення Віктором Ющенком Вселенський патріарх не поспішав приїздити до Києва, він не мав тоді свого представництва в Києві, поважав порядок речей та чекав запрошення ще й від очільника РПЦ, спочилого патріарха Олексія. І тодішній очільник апарату Віктора Ющенка Віктор Балога попросив предстоятеля УПЦ Володимира посприяти тому, щоб таке запрошення надійшло.

Щоб остаточно ухвалити рішення про візит до Києва, тут побувала делегація Вселенського патріархату, а за місяць до візиту відбулося засідання Синоду Вселенської Церкви. До речі, за результатами всіх обговорень пролунала думка поважного грецького богослова: “Московський патріархат - основний фактор кризи, він не може відігравати роль чинника подолання кризи”.

Українські віряни з невизнаних церков  донедавна згадували той візит із болем та розчаруванням - адже об’єднання та визнання не відбулося. Утім сьогодні стає зрозумілим, що той візит став великим початком, і всі десять років після нього тривали історичні, богословські та церковно-канонічні дослідження, які через роки дали змогу Вселенській патріархії підійти до надання Томосу абсолютно підготовленими, у повній одностайній згоді щодо українського питання.  

Але повертаючись в 2008 рік. Сторінки книги день за днем нагадують ту подію. Приліт Вселенського патріарха, якого зустрічають президент, спікер парламенту, члени уряду та церковні представники на чолі із спочилим блаженнійшим Володимиром. (Порівняйте ситуацію. Тоді Його Всесвятість зустрічав Володимир, сьогодні російська агентура мотивує бідних вірян йти під парламент з протестами). І перші ж слова Вселенського були про те, що він приїхав, аби помолитися із православними України всіх церков. Потім, коли кортеж патріарха їхав до Лаври (там відслужився короткий подячний молебень), вздовж траси вишукувалися віряни, які вітали патріарха, тримаючи в руках портрети Його Всесвятості та символіку Вселенського патріархату.

І хоча клірики автокефальних церков не брали участі у святкуваннях (у канонах значення процедури — дуже важливе, до офіційного визнання співслужіння церков в ізоляції - неможливе), патріарх Варфоломій наголошував, що “багато дорогих дітей Українського православ’я не можуть брати участь у літургійній трапезі, і це викликає у нього глибокий сум і роздирає хитон Господа і дає підстави ворогам Церкви для насмішок над нею”.

Месиджи про необхідність подолання розділення лунали від Вселенського патріарха на всіх заходах візиту. Чи то служба в святій Софії, чи то президентський прийом, чи відвідини посольств Туреччини та Греції чи виступ на Софійській площі.

Вони лунали і на його його зустрічі із Московським патріархом Олексієм під час прийняття в Києво-Печерській Лаврі. Там близько години віч-на-віч за участі перекладачів розмовляли спочилий патріарх Олексій та патріарх Варфоломій.

Взагалі, попередник Кирила був людиною значно інтелігентнішою за нинішнього очільника РПЦ. Наприклад, коли патріарх Варфоломій згадав безкультурні та відверто безграмотні заяви на його адресу митрополита Алфєєва, патріарх Олексій сказав, що закличе до порядку всіх, хто поводиться нешанобливо. Коли Московський патріарх сказав, що українські політики втручаються в церковне питання, патріарх Варфломій запитав: чи не можна вважати “втручанням” роль Путіна при об’єднанні РПЦ та Російської православної церкви за кордоном? Московський патріарх заявив, що багато вірян і священників не хочуть відриватися від Москви, на що Вселенський патріарх заявив, що має багато листів і прохань від українських вірян про опіку Вселенського патріархату над ними.

Вселенський патріарх зазначив, що багато разів просив Москвовський патріархат відновити перервані з ініціативи Москви перемовини із українськими церквами та відправити делегацію до Фанару.

- Ви хочете сказати, що Москва затягує? - запитав патріарх Московський.

- Так, -  відповів Вселенський патріарх.

Пізніше на спільному брифінгу два патріархи заявили, що домовилися про вирішення всіх спірних питань та обміну делегаціями на Фанар. “Вирішення питань без втрати часу”, - уточнив Вселенський патріарх. “Так”, - погодився Московський.

Шанс та час, який дав патріарх Вселенської Церкви Москві для залагодження українського питання, тривав ще десять років. За цей час змінився патріарх Московський, зміцнився зв’язок РПЦ із Російської державою — і ними спільно були згорнуті та розтоптані обіцянки вирішення українського питання. Війна, яку розпочала Російська держава проти України, мовчки чи вголос, демонстративно чи таємно - патронувалася Російською Церквою.

У 2014-му році Україна вистояла. В 2019 році відбулася Українська Церква. У 2021 році Україна чекає Вселенського патріарха - і Українська, Церква і Українська держава.  

Лана Самохвалова.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства