30 липня. Пам'ятні дати

30 липня. Пам'ятні дати

Укрінформ
Сьогодні, за рішенням ООН, відзначаються Міжнародний день дружби та Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми

Міжнародний день дружби заснований резолюцією Генасамблеї ООН у 2011 році. Як зазначають в ООН, людська дружба є найвищою формою суспільної солідарності. Якою б не була ворожнеча, якими б не були причини ненависті та збройного насилля, які б могутні сили за ними не стояли, людський дух може бути і має бути сильнішим.

Сьогодні ж відзначається Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми. День був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН в резолюції від 18 грудня 2013 року. Щороку тисячі чоловіків, жінок і дітей потрапляють до рук торговців людьми і у себе вдома, і за кордоном. За даними ООН, жертвами торгівлі людьми продовжують залишатися головним чином жінки і дівчата. У зонах бойових дій і конфліктів ця проблема стоїть найбільш гостро.

Події дня:

У 1863 році, був підписаний сумнозвісний Валуєвський циркуляр – таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва про заборону друкування книг українською мовою: «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Не дозволялося випускати українською мовою букварі, навчальні посібники, періодичну пресу, наукові видання. Виняток робився лише для художніх творів, проте цензура під різними приводами обмежувала їх друкування. Ще одним наслідком цього циркуляра стало закриття українських недільних шкіл. Майже півстоліття тривала боротьба української громадськості за скасування українофобських заборон, і лише після подій 1905 року в Росії дещо послабилася дія Валуєвського циркуляру.

Цього дня народилися

в Україні…

Михайло Лозинський (1880-1937), український політичний діяч, публіцист, літературознавець, перекладач.

Родом з Галичини. Після закінчення Віденського університету працював юристом, співробітничав у газетах «Громадський голос», «Діло», «Рада». Був активним діячем Русько-української радикальної партії. У 1918-1919 рр. – секретар закордонних справ уряду ЗУНР. У 1927 році переїхав до Харкова, викладав у вишах.

Відстоював право українського народу на державну незалежність, пропагував ідеї духовної єдності України. Автор праць «Духовенство і національна культура» (1912), «Українське національне питання у творах М. Драгоманова» (1915) та ін.; літературознавчих розвідок, статей. Переклав ряд оповідань Горького, Андрєєва, арабські казки «Тисяча й одна ніч». Виступав з ліричними поезіями. У 1933 році репресований, згодом розстріляний. Реабілітований посмертно.

Олександр Глядєлов (1956) – фотограф-документаліст, фотожурналіст. Лауреат Шевченківської премії 2020 року.

Народився в польському містечку Легниця. Вивчав оптику і приладобудування в Київському Політехнічному інституті, працював в Інституті проблем міцності Академії Наук УРСР.

Почав фотографувати у 1989 році під час подорожі з друзями на Памір, відтоді працює незалежним фотожурналістом.

З 1996 року паралельно працює над трьома великими проектами: про безпритульних дітей, про епідемію ВІЛ/СНІД, про пост-совєтські в’язниці.

Висвітлював воєнні конфлікти в Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, Киргизстані, Сомалі, Південному Судані. Зробив кілька репортажів з російсько-української війни на Донбасі.

Був двічі поранений – у Молдові та на Донбасі під Ілловайськом.

Олександр Глядєлов провів понад 40 персональних виставок та видав 3 книги.

Досі майже завжди фотографує не на цифрову камеру, а на чорно-білу плівку 35мм. Рідко працює з кольоровими плівками, зазвичай тільки тоді коли цього потребує замовник, сам проявляє та друкує свої фотографії.

У книжці «Ukraine.The Best» так характеризують роботу Глядєлова:

«Високе співчуття, сконцентроване в цих світлинах, доступне лише небагатьом талантам – і це те, чого гостро бракує більшій частині людства».

Інтерв’ю з фотографом тут: https://apostrophe.ua/ua/article/society/culture/2017-12-12/pust-putin-pravit-esche-dva-sroka-i-razrushit-etot-karfagen–izvestnyiy-ukrainskiy-fotograf/15701

Олесь Санін (1972) – кінорежисер, музикант і скульптор.

Народився на Волині. Закінчив Київський держінститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, акторське відділення і курс режисури (майстерня Леоніда Осики). Стажувався в Голландії та США. Від 1994 до 2000 – режисер, оператор, продюсер кількох десятків документальних фільмів.

Олесь Санін грає на бандурі, торбані, колісній лірі та продовжує волинську лірницьку традицію. Деякий час виготовляв музичні інструменти, успадкувавши ремесло від діда. Під псевдонімом Олесь Смик входить до Київського кобзарського цеху.

Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка за художній фільм «Мамай» (2003 рік, режисер, автор сценарію, актор).

Справжньою подією у вітчизняному кіно став фільм «Поводир» (2014 рік, режисер, сценарист). У 2019 році зняв фільм «Довбуш» (режисер).

Українсько- американську документальну стрічку «Переломний момент: Війна за демократію в Україні / Breaking Point: The War for Democracy in Ukraine» про події в 2013–2016 років, знято у співавторстві з Марком Харрісом у 2017 році. Для її створення були записані свідчення 86-х учасників Революції гідності та війни з Росією.

Про цей фільм більше можна дізнатися тут: https://thebabel.com.ua/texts/22108-mi-musimo-robiti-kino-dlya-vodiya-z-alabami-oles-sanin-pro-sviy-film-shcho-potrapiv-do-ling-lista-oskaru

…у світі

Генрі Форд (1863–1947), американський промисловець і винахідник, один із творців автомобільної промисловості США. В 1903 році заснував автомобільну компанію «Форд мотор», яка стала однією з найбільших у світі.

Генрі Форд поставив собі мету створити дешевий автомобіль для масового покупця. Перше таке авто зійшло з конвеєра «Форд Мотор Компані» 12 серпня 1908 року. Завдяки революційному впровадженню конвеєрної системи виробництва, промисловцю вдалося здешевити авто настільки, що його змогли собі дозволити мільйони простих людей. Машина спочатку коштувала 825 доларів (це було по кишені середньому робітникові), а невдовзі ціна взагалі знизилася до 400. В Російській імперії «Форд Т» з’явився у 1909 році. Згодом представництва компанії відкрилися у Харкові, Одесі, Катеринославі (нині Дніпро).

Жан Рено (1948), французький актор кіно. Знявся у фільмах «Підземка», «Блакитна безодня», «Нікіта», «Французький поцілунок», «Годзила», «Прибульці», «Леон», «Код да Вінчі».

Нагороджений орденом Почесного легіону (2006).

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-