18 червня. Пам’ятні дати

18 червня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 1939 році, на Чернечій горі в Каневі, на могилі Тараса Шевченка був відкритий новий бронзовий пам’ятник.

Як відомо, Тараса Шевченка було поховано (перепоховано) на Чернечій горі у травні 1861 року. Спочатку над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття, оскільки царський уряд всіляко протидіяв справі належного її впорядкування. В 1884 році на могилі Шевченка на народні пожертви було, нарешті, встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для наглядача. В 1923 році замість хреста на Тарасовій горі було поставлено чавунний бюст Шевченка, відлитий на Городищенській цукроварні (Черкащина) за проектом скульптора Каленика Терещенка. У 1923 році академік Володимир Різниченко вніс пропозицію про створення Державно-національного Заповідного Парку на Тарасовій горі. На думку вченого, охорона Шевченкової могили вимагала, насамперед, охорони навколишньої природи. Територія Тарасової гори стала заповідною 20 серпня 1925 року. Протягом 1927–1930 років було проведено меліоративні роботи для укріплення схилів гори, засаджено лісом навколишні яри та міжгір’я. Площа заповідника в результаті цих заходів розширилася до 10 га. Тоді ж південний схил Тарасової гори і сусідньої з нею зрізали на конус, засадили деревами та зробили дерев’яні ринви для відведення дощової води, а провалля перегородили гатками. Збудували і довгі звивисті сходи на вершину гори. У 1929 році у Каневі біля підніжжя Пилипенкової гори (від імені місцевого жителя, який мав тут землі i сіножаті) для відвідувачів могили Шевченка був збудований готель. Він був дерев’яний, двоповерховий, розташований так, що майже всі кімнати виходили вікнами на Дніпро. У ньому розмістились і дві музейні кімнати з матеріалами про життя і творчий шлях поета, бібліотека, кінолекційний зал (на цьому місці зараз турбаза «Канів»). У 1939 році, до 125-річчя з дня народження поета було упорядковано й капітально укріплено могилу поета, над склепінням покладено залізобетонне покриття. На залізобетонній поверхні могили встановлено гранітну надмогильну плиту з написом і споруджено величний бронзовий монумент поетові, автором якого є Матвій Манізер, а архітектором – Євген Левінсон. Тоді ж було відкрито і музей Шевченка, збудований за проектом Василя Кричевського і архітектора Петра Костирка. Такий вигляд могила має й тепер: двоярусний насип, заввишки 6,5 м, увінчаний лабрадоритовим постаментом, що сягає вгору на 7,5 м, на ньому височить 3,5-метрова бронзова постать Шевченка. 

Ювілеї дня:

103 роки від дня народження Василя Забашти (1918-2016), українського живописця. На долю Василя Забашти, як і на долю його покоління, випали тяжкі випробування бурхливого ХХ століття, які художник переживав разом зі своїм народом.  Народився він на Харківщині, початкову мистецьку освіту здобув у Харкові. Воював на фронті під час радянсько-фінської та Другої світової війни, де неодноразово був тяжко поранений та пережив контузію і клінічну смерть. Після війни закінчив Київський художній інститут (1947-1951) та аспірантуру Академії мистецтв (1952-1955). Своє життя присвятив вихованню нового покоління митців у Київському державному художньому інституті, де працював завідувачем кафедри, деканом, професором, а з 1993 року – керівником відновленої майстерні пейзажного живопису. Протягом творчої діяльності написав понад тисячу полотен. Основною темою творів автора є художнє осмислення історії України, духовного та інтелектуального потенціалу нації. Художник працював у різних жанрах – сюжетній картині, портреті, пейзажі, натюрморті. Нині твори художника представлені в зібраннях музеїв України і в приватних колекціях в Україні, США, Канаді, Франції, Італії, Кореї, Китаї.

Сьогодні святкує свій день народження Пол Маккартні (1942), англійський співак і композитор, один з засновників легендарного квартету «Бітлз». На сьогодні з «бітлів» живі лише двоє: Рінго Старр і сер Пол Маккартні. Останній – вічний старий юнак, продовжує тримати впійману ранньої молодості хвилю, вправно граючи роль дорослого пай-хлопчика. Леннон якось дуже влучно сказав про нього: «Пол… Він талановитий… Він геніальний піарщик. Можливо, найкращий у світі…»

Сьогодні ж день народження Ізабелли Росселіні (1952), італійської кіноактриси і моделі. Донька Інгрід Бергман та Роберто Росселіні. Знялась у фільмах «Дикі серцем», «Смерть їй личить», «Синій оксамит» (фільм Девіда Лінча, найвідоміша її кінороль), «Великий Мерлін», «Похорони» (фільм Абеля Феррари; актриса зіграла хоч і невелику, але найкращу свою роль), «Останній лицар». Протягом 14 років Ізабелла Росселіні була «обличчям» французького косметичного гіганта «Ланком». Варто зауважити, що креми від зморшок не належали до світу цінностей дитинства Ізабелли Росселіні. В очах її батька – великого Роберто Росселіні, це виглядало як щось нікчемно-буржуазне. Навіть тепер, через багато років після його смерті, актриса відчуває необхідність виправдовуватися (що  вона й робить у книзі «Трохи про себе»), приводячи аргументи на користь професії, що принесла їй славу («Справжня актриса повинна знати, як робити makeup»). Прикметно, що в книзі Росселіні практично нічого не пише про свою кінороботу. Вона начебто сама визнає свої ролі не гідними згадки: «Я завжди хотіла бути актрисою, але ніколи не забувала, що моя мати – Інгрід Бергман». Акторська робота вперше дала їй незнайоме раніше відчужене відчуття масштабу стосовно батьків. І мабуть саме з відчуття самозбереження вона дуже обережно всупає на територію, де сяяла її мати. Ізабелла Росселіні – зіркова дочка зіркових батьків є напрочуд скромною, навіть, як це й не парадоксально звучить, сором’язливою людиною, позбавленою таких «статусних» рис характеру як пиха та гонор. У фільмі Роберто Росселіні «Подорож до Італії» йдеться про одного актора, котрий стоїть на велелюдній вулиці. Незнайомі перехожі вітають його, він потішений відповідає, гадаючи, що його впізнають, але, раптом озирнувшись, баче позад себе маленький вівтар з Богородицею, котрій, звісно, й призначалися ті поштиві поклони. Ізабелла, як слухняна дочка, засвоїла цей батьківський урок моралі на все життя. 

Роковини смерті:

День пам'яті Івана Гончара (1911–1993), українського скульптора, живописця, графіка, етнографа, засновника музею. Зібрав понад 2,5 тис. експонатів народної тканини – 900 рушників, близько 300 сорочок, зразків іншого одягу, 500 зразків вишивок, 630 одиниць народної кераміки (макітри, горщики, миски, іграшки, кахлі з гончарних осередків майже всієї України), колекцію народних музичних інструментів і близько 500 ікон. Крім того, залишив чималу власну художню спадщину – численні живописні та графічні роботи (більше тисячі), пам’ятники, які стоять у багатьох куточках України (Тарасу Шевченку в с. Шешорах Івано-Франківської обл., Степану Васильченку в м. Ічні Чернігівської обл., Івану Гонті в с. Гонтівка на Вінниччині, Катерині Білокур в с. Богданівка на Київщині та ін.).

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-