80 років було б Івану Миколайчуку сьогодні. А він навіть до Незалежности не дожив
(Сучий, куревський, проклятий час – у якому мужчини переважно вмирали рано: якось вони ту мертвецьку епоху непорівнянно тяжче витримували од жінок. Причому, не витримували якраз ті найкращі – найяскравіші, найпасіонарніші, найталановитіші...
А цей був – без перебільшення – геніальний: щоб пересвідчитися, досить "Пропалу грамоту" передивитись, де він не тільки в кадрі, а й чи не півфільму, кажуть, – від нього: ним придумано, ним підказано, ним на знімальному майданчику натхненно зімпровізовано... "Я тепер знаю, як фільми знімати", – сказав дружині в передостанній день перед смертю, розплющивши зі сну вже-нетутешні очі. Як же це мусить бути нестерпно боляче, роками, коли тебе ось так пре – а тебе зв'язали по руках і ногах, і навіть те, що встиг зробити – ту ж "Пропалу грамоту"! – на 15 років поклали на полицю, – він її в кінотеатрі так і не подивився).
Я його лиш раз у житті бачила – більш-менш таким, як на цьому фото. Воно "з історією" – зроблено в Золотоворітському сквері того осіннього дня гнилого "щербицького" 1972-го р., коли (зліва направо) сценарист Микола Шудря, режисер Ролан Сергієнко, Іван Миколайчук і (присів) оператор Олександр Коваль саме вийшли з Мінкульту, де їм ЗАБОРОНИЛИ щойно зданий докфільм про Сковороду "Відкрий себе" (ще 15, чи скільки там, років на полиці...). Просто, вдивіться в ці обличчя – так виглядають талановиті молоді люди "на зльоті", перед якими щойно опустився шлаґбаум.
(Насправді я хотіла цього дня щось життєрадісне про Миколайчука запостити, але вгледіла пафосні нарізки про "80-летие советского актера", з кадрами з ненавиджених ним соцреалістичних агіток – а він навіть "Білого птаха з чорною ознакою", в якому хотів зіграти брата-"бандерівця", а йому не дозволили, звав у дружньому колі не інакше як "Білий птах з чорною с...кою"! – і якось мені за небіжчика боляче стало: мало йому за життя гебістської сваволі було, то ще й по смерті з його мук глумляться!
Не пригадую, в якій із тих агіток і з якої нагоди його герой говорить фразу, яку, проте, я запам'ятала – звідтоді й на ціле життя:
- Еге ж... Стриножили погоничі коня – та й сміються, що він бігать не вміє...
І от же цікаво: фільму – не пам'ятаю. А фразу – пам'ятаю: по тому, ЯК він її вимовив. Доніс...)
Будьмо вирозуміліші до своїх геніїв.
І будьмо вдячні долі за все, що вони встигли до нас донести.
З 80-літтям, пане Іване!
(Саундтреком – "Запорізький марш", і через кадр зліва направо, переможним чвалом – козак Василь на коні, у білому жупані, з розмаяним на вітрі шликом...
"І жизні будущого віку").
P.S. Хто не зрозумів, до чого тут остання фраза, – зазирніть сюди.
Оксана Забужко
FB
реклама