Жіноче обличчя війни

Жіноче обличчя війни

Укрінформ
До Дня Матері в Україні, 9 травня

Цим заголовком я не маю наміру заперечити істину Нобелівської лауреатки, білоруської письменниці Світлани Алексієвич про те, що "У війни не жіноче обличчя" (документальна книга С.Алексієвич).

Радше спробую наблизитися до істини про жіноче обличчя війни.

З глибини віків зринає образ грецької Афіни, яка на противагу Аресові як уособленню жорстокої і несправедливої війни, уславилася покровителькою оборонної війни, заступницею від небезпеки і натхненницею звитяг.

З плетива цих чеснот Афіни складається постать української жінки, яка ніби фенікс повертала/повертає з пекельного вогню війн до життя захисників отчого дому й оберігала загублених у селах чи містах осиротілих ненависною бойнею дітей.

Жіноче обличчя війни пізнається в образі українки у розпал борні.

Українка – захисниця рідної землі, як Катерина Зеленко, пілот із Житомирщини – єдина жінка, яка 1941-го виконала повітряний таран. Як киянка Марія Доліна – пілот одного з найскладніших літаків Другої світової – бомбардувальника Пе-2. Як Євдокія Завалій із Нового Бугу – неповторна жінка-командир взводу морської піхоти.

Українка в Другій світовій – мати і покров для чужих дітей, як Марія Стоян у повісті Олександра Довженка "Мати", страчена за прихисток збитих пілотів.

Як Євдокія Варцаба зі Жмеринки, що безстрашно і віддано вберігала поранених у часі Другої світової війни.

Як Олександра Шулежко, яка створила в окупованих гітлерівцями Черкасах притулок для бездомних дітей і сиріт, врятувавши понад сотню дітвори від голодної смерті, а частину – від страти.

Як Євдокія Лисенко, яка провела на фронт усіх своїх десятьох синів, і завдяки її великому серцю та молитві всi десятеро повернулися живими додому. У селі Бровахи, що на Черкащині, встановили пам’ятник Євдокії Лисенко, при якому щороку другої неділі травня вшановують Матір.

Як 20-річна політична невільниця радянських таборів Олена Вітер, яка жертовно рятувала єврейських дітей під час Голокосту і визнана першою українкою-праведником народів світу. Бо Мати має одне серце, і воно – для любові та заступництва..

Як поетеса, публіцистка і громадська діячка Олена Теліга, провідниця Спілки українських письменників у Києві, редакторка літературно-мистецького додатку до газети «Українське слово» — тижневик «Литаври», яка свій спочинок знайшла в Бабиному Яру 1942-го.

Як Олена Степанів і Софія Галечко, які героїчно перейшли горнило Першої світової.

Образ українки-захисниці рідної землі і заступниці змучених уже семирічною війною проти України увиразнюють народжені в мирі її безсмертні герої-оборонці Ярослава Никоненко, Сабіна Галицька, Яна Червона, Наталя Хоружа, Ірина Шевченко, Клавдія Ситник, Алєся Бакланова, Анастасія Вітовська, Алла Вовк, Анастасія Горбачова, Олена Куліш, Надія Морозова, Катерина Носкова, Аліна Сургучова;  Яна Зінкевич, Людмила Калініна, Анна Белякова, Катерина Приймак…

Зірки понад десятка звитяжниць згасли на кривавому небі битви за Україну. Вони спалахнули яскраво, горіли коротко, але залишили по собі слід вічний.

Не лише число, а й велич духу і самопожертви українок вимальовують Жіноче обличчя війни. У Другій світовій і новітній гібридній війні проти України, яка триває…

Бо, за англійським письменником Вільямом Теккереєм, «війна в однаковій мірі обкладає даниною чоловіків і жінок..».

Посол Василь Кирилич

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-