Зі станції «Академік Вернадський» вирушила на Батьківщину 25-а українська антарктична експедиція, у складі якої працює рівненський лікар-анестезіолог, учасник АТО Ігор Дейнека. Про свою діяльність, програму досліджень науковців, умови проживання на станції він розповів напередодні в ексклюзивному інтерв′ю кореспондентові Укрінформу.

ЗИМІВНИКИ ЧЕРЕЗ ВЕЛИКУ ТРИВАЛІСТЬ НОЧІ ВТРАЧАЮТЬ ВІДЧУТТЯ ЧАСУ

- Пане Ігорю, які наукові медичні теми ви реалізовували, перебуваючи на станції?

- Уже давно, наприклад, на станції ведуться дослідження, що стосуються адаптації зимівників до тривалої ізоляції, а також стосовно порушення сну в умовах тривалої полярної ночі. Власне, цілодобової її тут немає – все-таки у червні є короткий світловий день (триває три години), але саме остання обставина та довгочасна відірваність від зовнішнього світу накладають свої обмеження на нашу життєдіяльність і викликають певні порушення у функціонуванні організму. Адаптацію до таких умов і досліджують учені. Моє завдання полягає в тому, щоб зібрати про це конкретні дані, які надаю науковцям, а вони вже їх обробляють.

- Науковцям, які на станції?

- Ні, я відсилаю такі матеріали у Київ.

- Зараз вже з їх відправленням немає проблем…

- Так, завдяки проведенню тут на початку квітня цього року безлімітного за кількістю трафіку інтернету зросла швидкість підключення та передачі даних у мережу в 8 разів! Можете уявити, що досі загальний обсяг трафіку на місяць сягав 30 GB. Ще раніше бувало так, що одержані дані зберігалися цілий рік на станції і «прибували» у Київ разом із зимівниками після завершення експедиції.

У сферу моїх обов′язків входить спостереження за здоров′ям полярників упродовж всього року. Зараз впроваджуємо ще й імунологічні дослідження, тому час від часу мені доводилося брати кров у зимівників, центрифугувати її, виробляти сироватку, яка буде направлена в Україну для подальших досліджень.

Також проводимо електроциклографію, визначаємо варіабельність серцевого ритму, аналізуємо електрокардіограми...

- Є розлади сну, зважаючи на майже невідчутну межу між днем і ніччю?

- Звичайно. Всі порушення біоритмів відбуваються тому, що зимівники з великою тривалістю ночі починають втрачати відчуття часу і тому доводиться давати рекомендації, коли лягати спати, скільки годин має тривати сон, коли прокидатися. Але це не завжди вдається, тому що у кожного науковця є своя індивідуальна програма життєдіяльності. Наприклад, у метеорологів вона одна, у біологів – інша. Вони часто не сплять уночі, бо в певні години відправляють метеорологічні дані через інтернет, щоби скласти загальний прогноз, адже наша станція входить у мережу тих антарктичних, які вносять свій вклад у прогнозування погоди в регіоні. Отож не завжди зимівники адаптуються до нормального сну. Часом є розлади, які потребують застосування якихось фармакологічних препаратів. Але, як правило, це буває нечасто. І такої корекції загалом у нас люди не потребують. Найважчий період, коли тривають розлади адаптації, – із липня по вересень. Наступний – із грудня по лютий: якраз тут літо, і на станції фактично ночі немає – постійно день. Сонце сідає за гори і одразу ж знову піднімається.

У нас є спеціальний апарат, із яким експедиційники лягають спати. Відтак цілу ніч ведеться запис мозкової активності під час сну, а вранці показники розшифровуємо. Наступної ночі вони знову лягають із цим приладом. Таким чином накопичуються первинні дані, які будуть предметом для аналізу вчених.

- Ці дослідження ведуться у кожній експедиції?

- Так, але зараз рівень цієї роботи є вищим завдяки новітньому обладнанню. Минула експедиція вже починала застосовувати цей прилад, а ми продовжили, адже добре освоїли його можливості.

ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ЗЕМЛЯ ПІД ТОБОЮ ВИГИНАЄТЬСЯ…

- Проблема подолання морської хвороби існувала, коли пливли океаном?

- Так. У минулому році перед виходом із чилійського морського порту в протоку Дрейка, яка є одним із найнебезпечніших штормових місць на нашій планеті, я проводив семінар для членів нашої експедиції, читав лекцію про морську хворобу, у якій ішлося про те, як вона проявляється, знайомив усіх із методами лікування.

Все залежить індивідуально від вестибулярного апарату, того, наскільки людина звикла до таких умов поза сушею. Різні люди по-різному реагують. Перші дні можуть почувати себе погано, але потім звикають, і далі – все нормально. Є ж такі, котрі, незважаючи на те, скільки вони перебувають на кораблі, змушені весь час лежати, не можуть піднятися, їх нудить. А шлях неблизький  – подорож від Пунта-Аренас (місто на півдні Чилі на березі Магелланової протоки) до станції «Академік Вернадський» забирає зазвичай від чотирьох до семи днів. Подолали біля двох тисяч кілометрів.

Фармакологічні препарати, як правило, не дуже допомагають при морській хворобі. Звичайно, ми у своєму арсеналі маємо такі, вони хоч трохи полегшують її перебіг. Нам минулого разу пощастило, адже коли добиралися сюди, високої хвилі не було на нашому шляху, – виявилося, що ми пройшли між двома штормами,  – тому хитало не дуже сильно.

- У той час усі перебували в каютах?

- Так, а коли дозволяла погода, то ті, хто міг, виходили на палубу.

- Пригадуєте, яке було відчуття, коли ступили на землю Антарктиди?

- Було таке враження, що йдеш, як маятник. Хоч і став на тверду землю, але здається, що вона під тобою вигинається. І таке відчуття триває ще два-три дні. Подібне доведеться пережити, коли повертатимемося на Батьківщину наприкінці квітня…

- Як адаптовувалися до клімату?

- Треба розуміти, де ми географічно розташовані, – від нас приблизно 200 кілометрів до південного полярного кола. Це узбережжя антарктичного півострова і не на самому материку, а за 8 кілометрів від нього на островах. Навколо Південний океан, і цим зумовлена  відносно тепла й волога погода. Зимою мінімально мінус 25, а в основному – температура перебуває в межах не нижче мінус 15. Багато снігу, замітає будинки по самі дахи. Влітку досить тепло – від мінус 5 до плюс 5 градусів. А в середньому температура коливалася навколо нуля, проте тривала й плюсова. Багато днів із похмурим небом, дощем, заметілями. Тому ми дуже радіємо, коли випадають дні сонячні й безвітряні.

СИТУАЦІЙ, КОЛИ ПОТРІБНЕ БУЛО Б ОПЕРАТИВНЕ ВТРУЧАННЯ, НЕ ТРАПЛЯЛОСЯ

- Чи робите загальні медичні аналізи?

- У нас є сучасний гематологічний аналізатор, який дає змогу це проводити, але, на жаль, існує проблема з реактивами, тому що строк придатності їх обмежений до шести місяців і на всю зимівлю не вистачає. Є мікроскоп, є так звана камера Горяєва, де можна підрахувати вручну кількість еритроцитів, лейкоцитів, також визначаємо рівень гемоглобіну тощо. Я сам і проводжу такі дослідження, і видаю результати.

- Доводилося лікувати зимівників?

- На щастя, ситуацій, коли потрібне було б оперативне втручання, поки що не траплялося і, сподіваюся, не буде. Розкривав фурункули, був випадок запалення нігтевої фаланги – це вимагало хірургічного втручання. Були у членів експедиції фронтит, гайморит. Багато займався стоматологією – то випадання пломби, то злам зуба...

- Анестезіолог і з цим упорався?

- Так більше ж нікому. Знадобилася, хоч і трохи застаріла, бормашина…

- Й інші медичні спеціальності довелося згадувати?

- Практично всі. За винятком гінекології. Робив рентгенівські знімки, щоправда, плівку проявляти не доводилося, бо в нас є і рентгенапарат із цифровим приймачем, тому зображення видається одразу на екран монітора. Але у випадку виходу із ладу цифрового модуля є можливість здійснювати рентгенографію на плівку. УЗД теж проводив.

Ми маємо тут повноцінний лікарський кабінет, де є велика кількість препаратів, хірургічні інструменти, діагностичне обладнання, сухожарова шафа для стерилізації інструментів, холодильник для зберігання ліків. Тобто, основні засоби для надання невідкладної допомоги на станції є.

- Організатори експедиції радяться з її лікарем перед виїздом на станцію щодо того, які медикаменти потрібно брати?

- Коли мене відібрали до складу експедиції, я зв′язався з лікаркою, яка у той момент ще перебувала на станції, і ми з нею обговорили всі питання медикаментозного забезпечення. Вона повідомила, яких препаратів не вистачає. Я висловив свої пропозиції – що я хотів би мати у лікарському кабінеті, – і після того ми склали список, за яким було закуплене  все необхідне. Я контролював, чи все заплановане придбано. Як показав мій досвід вже тут, на станції, ми взяли все, що потрібно.

Проте є проблеми, я повідомив про них Національному арктичному  науковому центру, висловивши свої рекомендації щодо того, як їх вирішувати.

Найголовніше, що ми перебуваємо від семи до дев′яти місяців в абсолютній ізоляції без можливості евакуації. Якщо станеться з кимось біда, то не зможемо доставити пацієнта до шпиталю, тому повинні обходитися своїми силами. Оце найбільший челендж для лікаря експедиції.

- А є можливість звернутися по допомогу на іншу станцію?

- Можливість є, ми можемо зв′язатися, тепер уже й через інтернет, через супутниковий телефон. Тільки чим вони нам допоможуть?

ТУТ ДУЖЕ ВЕЛИКА БІБЛІОТЕКА, ЇЇ ЗАЛИШИЛА БРИТАНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ

- Які станції є поблизу?

- Це станція Палмер Сполучених Штатів Америки – десь за 60 кілометрів від нас через океан.

- У вас бувають зустрічі з іноземними зимівниками?

- Перед головним святом полярників в Антарктиді «Midwinter» або «Середина зими» до нас заходив американський криголам, ми приймали їхніх науковців і членів команди. Крім того, сюди постійно навідуються британці. На Різдво біля нас пришвартувався британський дослідницький корабель. Його екіпаж гостював на нашій станції, а ми – на їхньому кораблі. Надзвичайно дружня вдалася зустріч, приємно було спілкуватися із колегами, моряками. Цю атмосферу неможливо передати, треба перебувати в ній...

- Допомогло вам знання англійської мови… Хтось ще із членів експедиції володіє нею?

- Так, але не всі. Під час таких зустрічей розумієш, наскільки важливо розмовляти  англійською. Треба, аби в нас на Батьківщині щоразу зміцнювалася тенденція: вчити англійську мову, щоб вона стала базовою після рідної української. Не повинно вважатися, що ти знаєш іноземну мову, якщо ти володієш англійською. Це має бути природним, звичним, як і знання української.

- Ви продовжували удосконалювати свою англійську?

- Багато мовної практики мені дало спілкування з іноземними колегами, зокрема й листування з ними впродовж року, читання книжок англійською – тут дуже велика бібліотека, її залишила британська експедиція після передачі у лютому 1996 року станції «Фарадей» (таку вона тоді мала назву) Україні. Дуже цікаву книжку нам подарував капітан британського корабля  – вона про те, як зимували тут у 1981-1982 роках. Це був такий буремний час для Британії – 2 квітня 1982 року якраз почалася Фолклендська війна між Великою Британією й Аргентиною за контроль над Фолклендськими (Мальвінськими) Островами. Тому члени експедиції боялися, що їх захоплять аргентинці. Я, до речі, відсканував цю книгу і шість розділів переклав українською, щоб могли всі прочитати у нас. Більше, на жаль, не встиг. Таким чином я намагався поліпшувати свій словниковий англомовний запас, читаючи ті надзвичайні записи.

- А свою історію перебування на станції не занотовували?

- Починав писати щоденник, але мені не вдалося це продовжити, на жаль. Зафіксував лише окремі події десятка прожитих тут днів…

- Книги яких українських авторів є у станційній бібліотеці?

- Є Василя Шкляра, Сергія Жадана. Багато релігійної літератури, є в українському перекладі твори чилійських авторів. Щоразу все більше й більше книжок  привозять сюди учасники експедицій. Я із собою взяв тільки книжки в електронному варіанті.  Нарешті прочитав «Атлант розправив плечі» Айн Ренд  – давно мріяв про це.

Зберігається «Велика медична енциклопедія». Вона, щоправда, має більше історико-пізнавальну цінність для мене, аніж практичну.

Тут є й велика електронна бібліотека – вона об′єднана у внутрішній мережі. У ній завантажено колекцію і фільмів, і музики, й навіть аудіокнижок.

ВСІ ВИДАВАЛИ ДУЖЕ СМАЧНІ БЛЮДА

- Біля станції можна рибалити?

- Так, ми це називаємо відбором іхтіофауни. Наш біолог займається паразитологією риб і з цією метою їх відловлює. За відповідної погоди, коли добре клює, випливаємо на човнах і рибалимо. В основному цікавимося нототенією (з підряду Notothenioidei) – вона часом і в супермаркетах трапляється. Це риба з родини окунеподібних, її є різні види і підвиди.

- Ви її використовуєте в їжу?

- Ні, не дуже ми це любимо робити, адже у нас і без неї вистачає продуктів, тим паче є різні сорти замороженої риби. А з живою більше мороки, та й у великих кількостях її не вудимо.

- Із якою періодичністю кожному зимівнику доводилося виконувати обов’язки кухаря експедиції?

-  Раз на десять тижнів по сім днів.

- Страви були за рекомендованими для експедиції рецептами, чи кожен готував на свій смак?

- Є спеціальні таблиці калорійності, але ми готували, як хто вмів, причому кожен намагався зробити це якнайкраще, щоби потім наступний мріяв перевершити попереднього. Всі видавали дуже смачнючі блюда.

- А що було особливе в меню?

- І деруни з начинкою, і без неї, і зі сметаною, і борщ із пампушками й часником...

- Ви якою стравою здивували?

- У нас було м′ясо для стейків, і я готував їх із різним ступенем прожарювання  – так, як замовляли зимівники. У нас є спеціальна пательня для цього. Гарно було зроблено, наче у ресторані.

- Можливо, комусь була би потрібна дієта…

- Переважно цього не треба, всі харчувалися повноцінно, за винятком останніх місяців, коли закінчилися овочі. Тоді довелося включати полівітаміни в їжу. Харчування збалансоване, але що найголовніше у раціональності харчування – прийом їжі в один і той же час: це реальна запорука здоров′я. І ми діємо саме так. Тому особливих захворювань чи порушень роботи кишково-шлункового тракту не виникало.

- Харчування у вас триразове?

- Дворазове – обід і вечеря. Сніданок кожен собі готував на кухні сам. Це традиція ще з часів перебування тут британців, і я вважаю, що так правильно, адже не всі прокидаються в один і той же час – хтось пізніше лягає у зв′язку із, так би мовити, виробничою необхідністю, і відповідно – пізніше встає. Тому немає сенсу запроваджувати для всіх сніданок в один і той же час.

- Прісної води вистачає?

- Так. Ми ж її… виготовляємо: закачуємо морську насосами в опріснювач – і він видає таку, як нам потрібно. Ми нею користуємося для опалення, приготування їжі, миття посуду, у душ теж надходить підігріта саме така вода.

- У вас там електроплити?

- Так. Живлення для них іде від дизель-генераторів.

- Скільки осіб проживає у кімнаті?

- Ми наші помешкання називаємо каютами або кубриками – тут мешкає по четверо людей. Ці приміщення схожі на купе в поїзді, але трохи більші.

- Антарктична каналізація – що це?

- Каналізація дуже проста: всі відходи нашої життєдіяльності з дотриманням відповідних вимог скидаються у спеціальному місці через трубу в океан.

- Заняття фізкультурою популярні на станції?

- Так, для занять у спортивному залі є тренажери, штанга, гантелі, бруси, перекладина. Впродовж зимівлі, коли не було буревіїв, ходили на лижах по нашому острову, а якщо море замерзало, то й на сусідні мандрували.

- На яку відстань від станції можна відходити?

- Дозволено віддалятися не більше, як на 25 кілометрів. І це – лише з дозволу начальника станції та Національного антарктичного наукового центру, і мінімум на двох моторних човнах (вони надувні).

У нас є спеціальні карти і розроблений регламент такого плавання, в залежності від дистанції, льодової обстановки та погоди. А на острові подорожувати ніде, адже він має площу всього 0,8 кв. кілометра. Кожен може на карті його побачити за координатами: 65º15´пд. ш. 64 º15´ зх. д.

Я ЗДОБУВ ТУТ ДОСВІД, ЯКИЙ ХОТІВ

- Як сюди пробираються кораблі крізь лід?

- Тут часто курсують два американські дизельні криголами. Вони руйнують «запаковані» осколками айсбергів ділянки і прокладають шлях звичайним кораблям.

- Незабаром прибуде судно, щоб забрати учасників експедиції. Куди воно причалить?

- Біля острова є місце якірної стоянки – глибина дозволяє йому зайти сюди. Це на певній віддалі від станції. Для розвантажувально-завантажувальних робіт використовуємо човни – ними доправляємо всілякі вантажі.

- У нинішньому складі дослідників є такі, хто сюди прагне у майбутньому потрапити знову?

- Ймовірно, що так. Адже така практика існує, у нашому колективі є науковці, які вже тут побували по кілька разів.

- А ви маєте таке бажання?

- Ні.

- Важко переживати відірваність від сім′ї?

- І не тільки це. Для моєї професії та практики це не зовсім добра перерва в роботі, до того ж, мій медичний стаж перервався (роботу тут не зараховують до нього), хоч я працюю провідним фахівцем. І якщо уявити, що вдома влаштуюся на роботу лікарем і знову захочу їхати, то треба буде все кидати і звільнятися. Це погано для мого професійного зростання, а, по-друге, для роботодавця це теж не дуже підходить. Моя Антарктида – це вже доконаний факт, я здобув тут досвід, який хотів одержати, відкрив багато що для себе і в собі, зрозумів експедиційні особливості. І цього достатньо.

- Хочете повернутися на те саме місце роботи в рівненську міську лікарню?

- Думаю, так. Не знаю, яким чином це буде і коли. Мені відомо, як зараз напружено працюють наші лікарі – я спілкуюся із колегами. А чи зможу я одразу вийти на роботу, не знаю. Річ у тому, що все-таки за рік перебування на антарктичній станції імунітет у всіх зимівників значно ослабився через те, що немає його стимуляторів. Як себе поведе організм після приїзду, зокрема й щодо вірусного навантаження, невідомо. І це теж потенційний матеріал для наукових висновків. Треба буде вакцинуватися, напевне, а тоді вже вирішувати.

ПІНГВІНИ РОЗСЕЛЯЮТЬСЯ ВСЕ ПІВДЕННІШЕ, БЛИЖЧЕ ДО ПОЛЮСУ, ЩО МОЖЕ СВІДЧИТИ ПРО ПОТЕПЛІННЯ

- У чому значення антарктичних досліджень?

- Зимівники виконують Державну цільову наукову-технічну програму проведення досліджень в Антарктиці на 2011-2023 роки. І так виконуються міжнародні зобов’язання України відповідно до Договору про Антарктику та проведення науково обґрунтованої оцінки біологічного і мінерально-ресурсного потенціалу регіону.

У нас проводяться геолого-фізичні, гідрометеорологічні, океанографічні, геокосмічні, біологічні, медико-фізіологічні дослідження – їх здійснюють галузеві спеціалісти. Метеорологи, наприклад, спостерігають за змінами клімату. Таким чином наша станція робить свій внесок у вивчення антропогенного впливу людини на нього. Біологи вивчають фітопланктон і зоопланктон, якого тут надзвичайно багато, він є кормовою базою для морських ссавців, зокрема й китів; вимірюють хімічний склад океану, щоб зрозуміти, яким чином реагує Антарктида на втручання людини.

Об′єктом наукової уваги, зокрема, є й популяція пінгвінів – їх не просто рахують, а прагнуть зрозуміти, які тенденції їх міграції, щоб зробити висновок, наскільки змінюється клімат в умовах глобального потепління. Ми бачимо, що субантарктичні пінгвіни, так звані Дженту (Gentoo penguin), розселяються все південніше, тобто ближче до полюсу, що може свідчити про потепління, адже вони шукають собі прохолоди. Популяція інших видів пінгвінів зменшується. Якщо це вивчати комплексно, то це дасть нам розуміння того, що відбувається на нашій планеті.

- Зимівники подружилися із цими аборигенами?

- Ми до пінгвінів звикли, точніше, вони звикли до нас. Тому ми з ними порозумілися… Вони, по суті, живуть під вікнами станції, у них тут гнізда. Зрозуміло, що надокучають, кричать, засмічують територію – особливо в літні місяці, коли в них період гніздування. Бешкетують…

Але треба завжди пам′ятати, що ми в Антарктиді – гості, а господарі тут – пінгвіни. 

Віктор Мазаний, Рівне

Фото з архіву Ігоря Дейнеки