23 березня. Пам’ятні дати

Всесвітній день метеорології заснований Всесвітньою метеорологічною федерацією (ВМО) і відзначається з 1961 року для підвищення обізнаності широкої громадськості в усіх країнах світу щодо діяльності Національних гідрометеорологічних служб, а також задля поглиблення розуміння значущості такої праці. Сама ВМО була заснована в 1950 році в якості компетентного органу ООН з питань спостереження за станом атмосфери Землі та її взаємодією з океанами. До складу ВМО входить 191 країна, зокрема й Україна, яка представлена Українським Гідрометцентром.

Передусім, Всесвітня метеорологічна організація займається питаннями погоди, клімату і води, адже небезпеки від них становить майже 90% від загального числа природних катаклізмів. Зусиллями своїх членів ВМО забезпечує прогнози і ранні попередження про подібні небезпеки, аби сприяти запобіганню і пом'якшенню наслідків від лих, порятунку життів людей, а також зменшенню масштабів шкоди майну і навколишньому середовищу за рахунок більш ефективного управління ризиками.

Тема Всесвітнього метеорологічного дня 2021 року – «Океан, наш клімат і погода» - зазначає прагнення ВМО об'єднати океан, клімат і погоду в рамках системи Земля. Він також знаменує початок Десятиліття науки про океан в сфері сталого розвитку Організації Об'єднаних Націй (2021-2030).

Ювілеї дня:

134 роки від дня народження Хуана Ґріса (1887-1927), відомого іспанського художника, графіка, декоратора і скульптора, одного з основоположників кубізму, майстра натюрморту. Хуана Ґріса називали «третім кубістом» після Пікассо і Брака. Народився він у Мадриді в багатодітній родині (був останнім із 13 дітей). Навчався в Мадридській школі мистецтв, але так і не закінчив її. Співпрацював з гумористичними журналами. На ранньому етапі творчості зазнав потужного впливу символізму. 1906 року, аби уникнути служби в армії, з 16 франками в кишені, переїхав до Парижа, мешкав на Монмартрі. Заприятелював з Матіссом, Модільяні, Леже, Пікассо, Браком, а також поетом Морісом Жакобом. На Монмартрі, в невеличкій кімнатці, де майже не було меблів, він проживе 16 років. Перша персональна виставка Ґріса відбулася в Парижі в 1919 році, потім були виставки в Берліні та Дюссельдорфі. У 20-их роках займався книжковою ілюстрацією, співпрацював з Дягілевим, створюючи оформлення для постановок «Російських сезонів», але досить швидко зневірився у балеті, побачивши його зворотню сторону з інтригами та заздрощами. Однією з відданих шанувальниць і подруг Ґріса була Гертруда Стайн. Саме їй належить заслуга відкриття таланту цього художника. На думку Стайн, фундатором кубізму був Пікассо, але Ґріс додав до нього «ясності та екзальтованості». З Пікассо вони спочатку дружили, але згодом їхні шляхи розійшлися. Заживши світової слави, Пікасо почав досить зверхньо ставитися до своїх колег, зокрема і до Ґріса. Полотна Ґріса (особливо останнього періоду його творчості) вирізняються насиченими гармонійними кольорами, подібно до полотен Матісса. Останні роки свого життя провів у злиднях, помер 40-річним. Нині його роботи знаходяться у провідних музеях світу і продаються за шалені гроші на аукціонах. Приміром, «Натюрморт зі скатертиною в клітинку» був проданий у 2014 році за майже 57 мільйонів доларів.

127 років від дня народження Дмитра Чижевського (1894-1977), українського філософа, історика філософії та культури, славіста, громадського діяча. Зневірившись у політичній діяльності (був членом Центральної ради), влітку 1921 року емігрував до Німеччини. Викладав в університетах Галлє, Єни. За 1921–1945 рр. було видано 450 праць дослідника, він зробив цінні архівні знахідки, опублікував невідомі твори Яна Коменського, твори українських учених, що навчалися в німецьких університетах, латинські поезії Феофана Прокоповича тощо. У 1949-1956 рр. Дмитро Чижевський викладав славістику в Гарварді. З 1956 року і до самої смерті жив і працював у німецькому Гейдельберзі, очолюючи Слов’янський інститут при місцевому університеті, який незабаром зажив слави найкращого славістичного центру Європи.

113 років від дня народження Архипа Люльки (1908–1984), українського конструктора авіаційних двигунів. Архип Люлька першим у світі запропонував ідею двоконтурного турбореактивного двигуна, які й нині використовують у пасажирській та військовій авіації. Народився майбутній конструктор на Київщині. Закінчив Київський політехнічний інститут. З 1946 року – генеральний конструктор першого в світі двоконтурного турбореактивного двигуна (1939–1941), інших двигунів, дослідив нові енергетичні речовини. Конструкторське бюро під керівництвом Архипа Люльки розробило десятки типів турбореактивних двигунів. Літаки з такими двигунами встановили понад 50 світових рекордів. Архип Люлька майже все своє життя працював у Москві, але не поривав з Україною, любив українську мову, дружив з діячами української культури.

111 років від дня народження Акіри Куросави (1910-1998), відомого японського кінорежисера, сценариста, продюсера, класика світового кіно. Поставив фільми: «Расьомон», «Ідіот», «Сім самураїв», «Двійник», «Тінь воїна», «Дерсу Узала», «Червона борода», «Ран». Його фільмами надихалися Френсіс Форд Коппола, Браян Де Палма, Джордж Лукас. Так сталося, що кінематографічна манера Куросави значною мірою вплинула не на японських, а на європейських і американських кінематографістів. «Слово «гігант» вживається надто часто стосовно багатьох і абсолютно різних художників. Але з Акірой Куросавою саме той рідкісний випадок, коли слово й дійсно співпадає з масштабом особистості», - сказав після смерті видатного японця Мартін Скрсезе. Спілберг назвав Куросаву «Шекспіром нашого часу».

79 років від дня народження Міхаеля Ханеке (1942), відомого австрійського кінорежисера і сценариста, володаря величезної кількості різноманітних кінематографічних нагород, зокрема й двох «Золотих пальмових гілок» Каннського кінофестивалю (2009, 2012), «Оскара» (2012), чотириразового володаря премії Європейської кіноакадемії. Крім кіно інколи працює на телебаченні та в театрі. Постановник фільмів: «Відеоплівки Бенні» (приз Європейської кіноакадемії, 1993), «Час вовків», «Приховане» (приз Каннського кінофестивалю, 2005; премія Європейської кіноакадемії, 2005), «Піаністка» (приз МКФ в Каннах, 2001), «Біла стрічка» («Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю 2009, а також призу ФІПРЕССІ), «Любов» (2012, «Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю). Ханеке – бажаний гість на найпрестижніших кінофестивалях світу, на кожен новий його фільм щораз із нетерпінням очікують кіномани і вибагливі критики. «Його фільми – наче холодний душ для нашої матеріалістичної цивілізації», – так охарактеризувала творчість Ханеке Жюльєт Бінош. Сам режисер зауважує, що якщо кіно дає відповіді на запитання – то воно бреше. «Я волію ставити запитання, а не давати відповіді. Кожен повинен сам шукати відповіді. Я наголошую: саме шукати, а не очікувати, що ось зараз тобі подадуть, бо ти заплатив. Так, подадуть, але що?..» Звісно, пересічна більшість глядачів, вигодувана на видовищному екшні й попкорні, вважає фільми Ханеке дещо нуднуватими. Воно й дійсно так: якщо герої його фільмів убивають – то по повній, як у «Забавних іграх»; якщо кохають, то якось незрозуміло, так, як героїня Ізабель Юппер у «Піаністці», або як пара літніх людей у «Любові». У будь-якому випадку, попкорн у ритмі зміни кадрів не пожуєш.

Роковини смерті:

6 років з дня смерті Лі Куан Ю (1923-2015), відомого державного і політичного діяча Сінгапуру, в 1959–1990 рр. – прем’єр-міністра країни. Один з засновників і перший генеральний секретар Партії народної дії (ПНД); «батько» сінгапурського «економічного дива». За 31 рік свого правління Сінгапуром, Лі Куан Ю вдалося перетворити маленьку острівну державу, позбавлену будь-яких природних ресурсів, в одну з найпотужніших економік Азії. Він зумів поєднати приватний капіталізм з державним і майже до останку винищити корупцію, завдяки чому в країну пішли інвестиції. Лі Куан Ю народився в родині китайських іммігрантів. Лі навчався в британській школі Сінгапура, але з початком японської окупації кинув навчання. Натомість підробляв на чорному ринку, працював у японському департаменті пропаганди, адже непогано володів англійською. Після закінчення війни навчався в Лондонській школі економіки, Кембриджі. Здобув фах юриста. Після повернення на батьківщину,  Лі Куан Ю очолив профспілковий рух і досить швидко став одним із найпомітніших його лідерів. У 1954 році він засновує Партію народної дії й стає її беззмінним очільником на довгі 40 років. У 1959 році Сінгапур отримує незалежність, ПНД набирає більшість під час виборів до парламенту, а Лі Куан Ю стає прем’єр-міністром Сінгапуру. Починається етап масштабного реформування країни. Всі сфери політичного, соціального, й навіть культурного життя міста-держави були взяті під жорсткий контроль. Опозиційні політики, журналісти іноземних ЗМІ, які виступали з критикою уряду, опинялися за гратами. Лі аргументував це тим, що чимало ЗМІ фінансуються з-за кордону й вся їхня діяльність спрямована на розвал Сінгапуру. Лі запровадив тілесні покарання в судовій системі Сінгапуру, вжив заходів щодо контролю за народжуваністю і плануванням сім’ї, ввівши додатковий податок на тих, хто мав більше двох дітей. До того ж, сінгапурців почали привчати бути ввічливими і охайними: не розмовляти голосно в громадських місцях, не випльовувати жуйку, змивати за собою воду в туалеті, не кидати будь-де недопалки, не нівичити стіни будівель графіті тощо. «Звісно, з нас дехто й сміявся у світі, але зрештою ми змінилися, так само як і змінилося навколишнє середовище навколо нас», - зауважує Лі Куан Ю. Попри критику Лі й звинувачення його у комуністичних методах правління, добробут сінгапурців невпинно зростав. З 1960 по 1980 роки валовий національний продукт на душу населення в Сінгапурі збільшився в 15 раз. Загалом Лі отримав сім перемог на виборах, і пішов у відставку в 1990 році, ставши, таким чином, рекордсменом – ніхто з прем’єр-міністрів світу не міг втриматися на цій відповідальній посаді так довго. Але й пішовши з великої політики, Лі продовжував займатися справами – наприклад, очолював кампанію з вивчення китайської мови нарівні з англійською. Він вважав, що людина впродовж свого життя має чомусь учитися й розвиватися. В іншому випадку на неї очікує деградація. Помер «батько сінгапурської нації» Лі Куан Ю на 92 році життя.