Фільм про Лукашенка: білоруська опозиція надихнулася розслідуваннями Навального

У понеділок увечері білоруський «революційний» Телеграм-канал NEXTA виклав в Ютуб фільм-розслідування тривалістю 1 година 23 хвилини – «Лукашенко. Золотое дно». Дуже швидко він зібрав перший мільйон. У середу кількість переглядів перевищила вже три мільйони. Дуже рекомендую для перегляду, якщо хтось ще не дивився.

Тож ця робота вже стала важливою подією, у тому числі на політичному полі. І тому вона заслуговує на окрему розмову, причому в різних аспектах.

БЛИЗЬКІ ДИКТАТОРИ - СХОЖА І ОПОЗИЦІЯ

Почати, як не дивно, хотілося б з... кіно-рецензії на «Золотое дно».

За останні місяці два останні диктатори Європи вимушено зближуються дедалі більше (ось, до речі, попередній текст про це). Подібно до цього і їхні опоненти, критики - теж багато в чому стають схожими. Творець NЕХТА, співавтор розслідування Степан Путило з приводу «Золотого дна» прямо сказав: «Мы вдохновились фильмом Навального». Тому є привід для корисного порівняння. При цьому, звичайно, треба враховувати, що команда Навального за довгі роки роботи, як над подібними фільмами-розслідуваннями, так і в ефірі Ютуб-каналу «Навальный LIVE», досягла високого рівня. А тут дебют, багато в чому, до речі, схожий на перші відео-розслідування навальненського Фонду боротьби з корупцією (ФБК). І дебютом «Золотое дно» можна вважати вельми успішним.

Почнемо порівняння з ведучого/ведучих. Легко, звичайно, сказати, мовляв, один Навальний з його харизмою і фірмовою жартівливою манерою – краще трьох співведучих NЕХТА. Але це буде не зовсім справедливо, бо Навальний після стількох років опозиційної діяльності разом зі створеним ним ФБК – вже мегастар розслідувань. А тут новачки. При цьому трійця підібрана цікава: натхненник і організатор Путило – у строгому костюмі, «живчик» Ян Рудик, нехай з неідеальною дикцією, зате відразу запам'ятовується, і чарівна гостроока Айлар Татаренко. Якщо ця команда працюватиме довго і якісно, по наростаючій, у них теж є всі шанси стати «звездами разоблачений» диктаторського режиму.

СТАРА ЛОГІКА І РЕЗЕРВИ АВТОРСЬКОГО ЗРОСТАННЯ

Що стосується структури фільму, його сюжету, то тут, звичайно, «є, куди рости». Фільми навальненського ФБК добре вибудовані за темпом і ритмом, зазвичай мають авантюрну, псевдодетективну зав'язку. І загалом вони так міцно збиті, що глядачеві складно відірватися. Коли критики казали, що їх можна показувати на фестивалі документального кіно, то це, в принципі, не було жартом (і, здається, навіть іноді показували).

«Золотое дно» у цьому сенсі більш просте, структура в ньому лінійна, ну хіба що різні подібні елементи в авторському колажі переставлені, щоб уникнути одноманітності... Спочатку – дещо затягнутий вступ. Потім 10 хвилин про помпезний Палац Незалежності в кіноглаві «Храм тщеславия», 9 хвилин – про розкішний автопарк в главі «Авто-психоз», 6 хвилин – про підступне витрачання на особисті потреби коштів Євросоюзу. І потім про все потроху і упереміш: розкриття корупційних схем і контактів, подробиці про авіапарк, про розкішні дрібнички-«мелочи жизни», про дівчат «служебного эскорта» тощо.

Те, що в «Золотом дне» немає сценарних вишукувань, зрозуміло. ФБК свої фільми робить місяцями і великою командою, а NЕХТА – проєкт малобюджетний і нечисленний. Гіршим є інше. В «Золотом дне» (до речі, назва сама собою хороша, краще, ніж у Навального) не вистачає акценту, мемів, на яких фокусувалася б глядацька увага, не вдалося знайти предметного символу. У резонансному навальненському «Он вам не Димон» (про тодішнього прем'єра «денег-нет-но-вы-держитесь» Дмітрія Медведєва) таким був «домик уточки» на ставку корупційного маєтку і жовта іграшкова качечка, що стала атрибутом акцій протесту. Після «Дворца для Путина» на меми перетворилися «комната грязи», «аквадискотека», «золотой ёршик». І останнє, йоржик, також став символом акцій протесту. А от після «Золотого дна» немає ні яскравих мемів, ні матеріального символу. І це погано!

Однак відсутність подібної вигадки автори постаралися за старою, літньо-осінньою мітинговою пам'яттю заповнити образливими негативними маркерами. «Крысиная инаугурация», «плешивый диктатор», «колхозно-пафосная начинка», «усатый паразит», «наш фюрер», «безумный дед». Але у підсумку, це все разом все одно слабше, ніж одна якась «уточка» або «золотой ёршик».

КРИТИКА ВІД ПРОКРЕМЛІВСЬКИХ «ПОЛИТОЛОГОВ»

З іншого боку, доволі смішно, коли авторам NЕХТА закидають «некрасивые хейт-спичи и эйджизм» на адресу «действующего президента Лукашенко» політологи на кшталт Станіслава Бишока. Причому робить він це не де-небудь і не як-небудь, а в студії «Радио Свобода» як головний експерт щодо «Золотого дна». Це приклад «экспертного дна», тому що, пробачте за колгоспно-пафосний хейт-фольклор, «чья бы корова мычала». (Інша річ, що за журналістськими стандартами і їх часом запрошують в пристойні аудиторії як «другую сторону»).

Для тих, хто не в курсі, Бишок відомий як експерт дезінформаційного Sputnik і автор (співавтор) таких чудових книг: «Иллюзия свободы: Куда ведут Украину новые бандеровцы» (останнє, третє видання - у 2013 році); «Навальный: Человек, который украл лес. История блогера и политика» (2014); «Byszok S., Koczetkow A. Euromajdan imienia Stepana Bandery: Od Demokracji do Dyktatury» (2014); «Демократия под огнём: Выборы в народных республиках Донбасса» (2014); «Neonazis & Euromaidan: From Democracy to Dictatorship. Third edition, revised and expanded» (2014); «Новая Европа Владимира Путина: Уроки Запада для России» (2017).

Коли критикують подібні «политологи», значить, все не так уже й погано... Насправді керівництво NEXTA від початку позиціонувало себе як видання не журналістське (з відповідними стандартами), а, скоріше, революційно-агітаційне. Це може не подобатися (мені теж - в чомусь), це можна критикувати, але це є так. Наприклад, представники лукашенківських силових структур тут називаються не інакше, як «лошки-петушки», «слабовики», «каратели». Тому сприймати і судити про роботу цього Телеграм-каналу варто в рамках заданого контексту.

І тут варто пам'ятати, що у Білорусі режим Лукашенка тримається зараз на багнетах, фактично воює з власним народом, встановивши режим внутрішньої окупації. А на війні, як на війні. І у військової журналістики, на відміну від громадянської, свої закони.

Згадаймо українську весну 2014 року, яку агресор прагнув зробити «русской весной». Тоді одним з небагатьох системно діючих в умовах агресії джерел інформації був "Інформаційний спротив" Дмитра Тимчука. І тоді до нього та його колег дивно було б висувати претензії: за використання сильних виразів на адресу терористів і диверсантів, за недостатнє врахування їхньої думки – протилежної, так би мовити, сторони – і обов'язкову вимогу тимчуковських новинних випусків «ІС», щоб хороших новин було не менше, ніж поганих.

Тому треба просто розуміти: пакет Телеграм-каналів NEXTA у 2020-2021 роках працює у такому самому режимі військової журналістики, як і «Інформаційний спротив» у 2014-2015 роках. Всьому свій час і місце.

ЧЕКАЄМО ПРОДОВЖЕННЯ... І ТВОРЧИХ УСПІХІВ!

Але повернімося до недоліків цієї роботи. Не варто обіцяти у пролозі фільму те, що далі не буде зроблено. Глядачеві на початку пообіцяли розповісти про всі 18 резиденцій, «дворцах Лукашенко», але у підсумку зупинилися лише на декількох, про решту ж тільки коротко згадали (і то, здається, не про всі). Це погано, оскільки обманює очікування і підриває довіру глядачів. Тут треба коротко і просто пояснювати все з самого початку.

Далі. Можна зрозуміти пояснення авторів роботи, що деякі з джерел інформації настільки бояться за свободу і життя своїх близьких, які залишилися у Білорусі, що багато про що не готові говорити відкрито. Однак, якщо вже так відбувається, то краще видозмінювати початкову концепцію.

Це стосується передусім глави фільму «Служебный эскорт», яка присвячена сексуальній активності диктатора. Зрозуміло, що з його застережень і усмішок створюється враження, ніби він ставиться до жіночої частини приватизованої країни, як поміщик, феодал, який вважає, що має право першої (і не тільки) ночі. Але переконливих доказів цьому немає, розповісти про «гарем Лукашенко» не вдалося. У такому разі й не треба прагнути до цього, зловживаючи виразами на кшталт «страшно представить, что творит плешивый садист, оставшись наедине». Це не тільки не переконливо, але і без смаку, самопародійно. (Подібне недолуге маніпулятивне формулювання використане і у фіналі фільму-розслідування: «Когда мы попытались подсчитать, сколько стоит то, что наворовал Лукашенко, у нас на калькуляторе кончились нули. Суммы просто космические. Если бы все эти деньги…»).

У такому разі можна і просто нарватися на судовий позов (причому не білоруський, а міжнародний) за наклеп і шкоду репутації. Правильніше було б робити акцент на огидності системного сексизму побитого міллю і віком білоруського альфа-самця. Про решту ж - лише згадати у вигляді припущення.

Подібно до цього, авторам NЕХТА варто уникати виразів на кшталт «цыганская роскошь». Негативний контекст, прив'язаний до національності, також не комільфо. Над політкоректністю можна жартувати в розмовах на кухні або «страшно представить… оставшись наедине», але виносити її на публіку – неконструктивно.

А поки «Лукашенко. Золотое дно» - краще-гірше - але продовжує виконувати свою функцію, подальшу делегітимізацію «бацьки».

Ну і чекаємо продовження. Пообіцяли фільм-розслідування про «продажу оружия, наркотиков, контрабанду, конфискат», а також про те, що таке «фонд президента». Хочеться тільки вірити, що молоді та обдаровані автори Телеграм-каналу вміють прислухатися до конструктивної критики.

Олег Кудрін, Рига

Перше фото з відкритих джерел