Денис Монастирський, голова Комітету з питань правоохоронної діяльності ВР
Суспільство зневірюється, коли не бачить покарання за злочини, які сталися 5-7 років тому
04.03.2021 17:00

Закон про заочне правосуддя (зміни до Кримінального процесуального кодексу, зокрема щодо спрощення процедур спеціального досудового розслідування і заочного засудження) чекають дуже багато людей.

І адвокати родин Небесної сотні, й учасники Майдану, і ті, хто пройшов в’язниці сепаратистів на окупованих територіях. І ось нарешті він прийнятий у першому читанні.

Чим є сьогодні для української Феміди закон про заочне судочинство? Про це ми говоримо з одним із авторів проєкту закону – головою комітету з правоохоронної діяльності Денисом Монастирським.

ПИТАННЯ ДЕ ЗАРАЗ ЗНАХОДИТЬСЯ ЯНУКОВИЧ, Є ВІДКРИТИМ ДОСІ

- У чому проєкт закону, по-вашому, є проривним?

- Давайте сформулюємо проблему, яку ми намагаємося вирішити. Після злочинів, які були вчинені на Майдані у 2014 році, на Сході, в Криму, більшість осіб, які їх вчинили, переховуються або на окупованих територіях, або в Росії, або деінде за кордоном. Їх місцезнаходження часто невідоме. І до 2014 року в нас не було можливості притягнути їх до відповідальності. Точніше, у нас яка була можливість? Коли людина перебуває в країні, з якою у нас є міжнародний договір про взаємодію, наприклад із Польщею. Україна в особі Генпрокуратури могла просити в рамках міжнародного співробітництва притягнути його до відповідальності, арештувати й екстрадувати в Україну. Цей механізм існує в усьому світі.

Якщо ми з вами накладемо цей сценарій на випадок Росії або окупованого Криму, або ОРДЛО, то такий механізм застосувати апріорі неможливо. По-перше, всі міжнародні договори про співпрацю із РФ є зараз недієвими. І зрозуміло, що видача таких осіб та екстрадиція, звичайно, неможливі. Я тут виношу за дужки обмін полоненими, тому що це взагалі інша історія.

Тож доводилося шукати механізм для того, щоб можна було притягати до відповідальності осіб, які перебувають фактично в країні-агресорі. Для цього в світі немає іншого варіанту, крім як заочне розслідування.

У 2014 році були внесені зміни в наше законодавство, був запроваджений такий інститут заочного досудового розслідування – і міг бути вже винесений заочний судовий вирок.

- І такий вирок був по Януковичу.

- І не тільки по Януковичу. У нас є й інші заочні розслідування. Цей інститут працював. Я спілкувався з прокурорами, які використовували цей інститут. Але розберемося в нюансах. У 2014 році він був сформульований таким чином, що для початку досудового заочного або, як у Кримінальному процесуальному кодексі сказано, спеціального досудового розслідування особи – необхідно було, щоб вона була оголошена в міжнародний або міждержавний розшук.

Тепер розберемося в значеннях. Що це означає? Міждержавний розшук – це розшук у межах країн СНД, коли всі сторони згодні, відповідно, до такого розшуку. Чи буде ефективним, чи можливий розшук у межах СНД, де місцем переховування є Росія? Очевидно – ні.

Тоді залишається у нас тільки єдиний механізм – міжнародного розшуку. А міжнародним розшуком у нас займається Інтерпол. У 2014 році було чітко визначено перелік статей Кримінального кодексу, по яких можливе заочне досудове розслідування. Йшлося в першу чергу про злочини проти основ національної безпеки – державна зрада, шпигунство, диверсія, терористичний акт, створення злочинної організації, фактично фінансування тероризму або відмивання цих коштів, легалізація коштів, отриманих злочинним шляхом. Такі склади злочинів, такі воєнні злочини вчиняються у нас на Сході України, на Донбасі – на жаль, їх багато було вчинено за той час. Ситуація на Донбасі, в Криму – з точки зору міжнародного права – є міждержавним, міжнародним конфліктом. Інтерпол має десятилітні правила, що по них не виставляють так звані «червоні картки».

- То заочне правосуддя загальмувалося у останні роки тільки через норму Інтерполу?

- Це була основна перешкода. Тому, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс визначає, що особа може бути оголошена в розшук, якщо її місцезнаходження невідоме або – якщо вона перебуває в іншій країні. Слідчий мав заявити, що місцезнаходження цієї особи невідоме. А особа при цьому виходить на телебачення іншої країни, вона публічна в іншій країні.

Другий момент: слідчий мав довести, що вона конкретно десь знаходиться. От, наприклад, питання: де зараз знаходиться Янукович? Воно є відкритим досі, тому що ми говоримо «Ростов», хтось говорить, що він десь живе під Москвою.

Тобто, навіть по таких, скажімо, ключових злочинцях, у нас є запитання. Чому? Тому що це питання вже не слідчого, який розслідує цю справу, який збирає докази. Це питання розвідки. Це питання вже такої діяльності, яка виходить за межі кримінального процесу. І тут довести точне місцезнаходження особи часто буває неможливим. Хоча вона може приїхати на ефір, може виступити десь, може написати щось у Фейсбуці, але де саме вона знаходиться – невідомо.

А цей момент дуже важливий для кримінального процесуального законодавства. Відомо, що злочинець у Росії, але не відомо, де саме. Відповідно, потім у процесі виникнуть проблеми, і можна буде розвалити справу в зв’язку з тим, що його адвокати просто будуть бити на те, що ви не довели, що він знаходиться саме в Ростові, проживає по вулиці, наприклад, Леніна, будинок 63.

Тобто, це проблема. І об цю проблему фактично розбивалися хвилі всі 7 років, на жаль, тому що ініціатива по зміні цього законодавства обговорюється вже п’ять років. Інтерпол офіційним листом відповів ще кілька років тому – про те, що ми не можемо виставити червону картку по тих, кого ви вважаєте злочинцями по Сходу. Ми не можемо виставити тих, кого ви вважаєте злочинцем по злочинах Майдану в зв’язку з нашими правилами, які існують десятиліттями. Змініть закон та не прив’язуйте це до нас.

КОЛИ 7 РОКІВ НЕ ЗНАХОДЯТЬ НАЛЕЖНОГО ПОКАРАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ, ТО ТАКІ ОСОБИ РОЗУМІЮТЬ, ЩО ВОНИ – НЕ ЗЛОЧИНЦІ

- Зняти прив’язку заочного провадження до Інтерполу – це була порада Інтерполу?

- У тому числі. У нас було спілкування з Інтерполом, тому що ми шукали варіанти. І це було єдиним варіантом, щоб оголосити в державний розшук по тому, чітко визначеному переліку кримінальних проваджень, статей Кримінального кодексу – і дати можливість почати заочне досудове розслідування.

Законопроєкти про “заочне правосуддя” роками лежали в парламенті через перестороги у можливих зловживаннях щодо самих нардепів

З одного боку, я бачу взагалі величезну проблему. Коли 7 років не знаходять належного покарання злочинці, такі особи собі розуміють, що вони ніякі не злочинці. Вони так розуміють, що їх пробачила держава. А суспільство, яке бачило злочини, які відбулися п’ять-сім років тому, зневірюється, коли не бачить покарання. Значить, відповідно, немає чого шукати справедливості у держави.

Чого бояться депутати, і що викликає застереження багатьох, у тому числі фахівців, правозахисників?

Законопроєкт, за який ми проголосували у першому читанні на минулому тижні, лежав з вересня 2019 року. А подібний законопроєкт лежав у минулому скликанні ще кілька років. І до нього ще навіть руки не доходили у парламенту через перестороги в можливих зловживаннях щодо самих нардепів.

- А може, депутатам треба чесно працювати, щоб не виникало підозр, що проти вас можуть застосувати цей закон?

Часто реформи є наслідком не планового розвитку інституції, а того, що відомство повністю дискредитоване

- Я з вами повністю згоден, але ми працюємо в тих реаліях, які є. І у нас депутати є чітким зрізом українського суспільства. Ми також з вами говоримо зараз про реформу СБУ не через те, що її прийшов час реформувати. А через те, що ми говоримо, що там великі зловживання. Ми ліквідували управління по боротьбі зі злочинністю в МВС не тому, що прийшов час їх змінювати, а тому, що вони займалися фактично відвертою корупцією і кришуванням.

Дуже часто реформи є наслідком не планового розвитку інституції, а того, що відомство зневірилося в собі, що воно повністю дискредитоване. На жаль, це не нормальна еволюція державних інститутів. Ми дуже часто доводимо ситуацію до того, що приходить нова влада, руйнує «до основанія», а потім починає шукати: що замість цього.

На мій погляд, у правоохоронних структурах завжди повинні залишатися люди, які мають інституційну пам’ять, тому що кожен правоохоронний орган «закриває» певну сферу. Якщо ми забираємо цей орган, вмить ця сфера залишається відкритою. І туди просто йде безліч людей, у тому числі злочинці, організовані групи й т.д.

Війна з Росією, наприклад, створила імпульс для потоку до нас організованої злочинності, це й «вори в законі», які виїхали звідти до нас. І ФСБ часто направляло, створювало умови для того, щоб вони переїжджали в Україну й організовували, брали під себе тут злочинні угруповання і банди. Якщо ми візьмемо 10 останніх років, то 2014 рік є рубіконом, після якого кількість «ворів у законі» в Україні збільшилася значно. Вони приїжджають до нас з усього колишнього Союзу. І тільки менше року тому ми прийняли закон про «ворів у законі». Він починає змінювати цю ситуацію, але це тривалий процес. Закон про заочне досудове розслідування якраз є відповіддю на це питання.

Я змалював застереження, які є у депутатів. Ми з ними будемо працювати до другого читання. До 3 березня ми мали строк на внесення поправок до цього проєкту закону. Ми зараз працюємо спільно з офісом Генерального прокурора, з Державним бюро розслідувань, з правозахисниками, які також активно продовжують захищати родини Небесної сотні й добиваються справедливості в цих вироках. Абсолютно всі бачать, що це стіна, далі якої ми не можемо піти об’єктивно. І ця стіна, на жаль, стоїть уже давно. І маю сказати як людина, яка була також активним учасником тих подій у своєму регіоні (у Хмельницькому я брав участь), ми не задоволені тим результатом слідства, який є по справах Майдану.

- Скажіть, у випадку ухвалення закону, як цей закон можна застосувати до Шарія чи – до умовного Вовка?

- Дивіться, от це якраз і є ті запитання, які до нас звучать, тому що ми ці прізвища можемо продовжити і на чинних народних депутатів, яким треба визначатися з цього закону, з цього питання.

- Ви маєте на увазі Рабіновича і Медведчука?

- Я маю на увазі взагалі набагато ширше коло депутатів, які відверто бояться за свої статки, за своє майбутнє не тільки політичне, а й фізичне. Вони зараз стурбовані, бо правоохоронні органи не мали таких можливостей ні щодо майданівських справ, злочинців, які розстрілювали Небесну сотню і стріляли по людях, ні щодо воєнних злочинців на Сході, ні щодо можливості зловживань тут.

У законі про “заочне правосуддя”, можливо, пропишемо, що він поширюється лише на злочини, які стосуються Майдану, Криму та Сходу

- Наприклад?

- Візьмемо статтю «Державна зрада», яка входить в от цей перелік статей. Ви згадали у попередньому питанні прізвища…

- Я згадала Шарія…

- Але по ньому йде вже досудове розслідування і йому вже пред’явлена підозра, але в нього інша ситуація. Його місцезнаходження відоме, тобто, він перебуває в Європі, в країні, з якою у нас є договір про міжнародне співробітництво, і він може вільно «рухатися» відповідно до міжнародного співробітництва. Це довгий процес, тому що держава завжди перевіряє докази, в багатьох країнах взагалі не видають своїх громадян. Тож якщо, наприклад, ми говоримо про Анатолія, який має іноземне громадянство, він і не може бути виданий тою державою, де він знаходиться, або може виїхати в ту державу, де заборонена видача, наприклад Ізраїль, який не видає своїх громадян у принципі.

Тому я не прив’язую цей законопроєкт до прізвища, яке ви зараз назвали, і, можливо, ми навіть пропишемо в цьому законі до другого читання, що він буде поширюватися лише на злочини, які стосуються Майдану та Сходу, щоб закрити побоювання, що він може бути поширений на інші ситуації, в тому числі й чинних народних депутатів. Бо саме тоді може бути прорив.

Генеральний прокурор під час звіту сказала, що за умови прийняття цього закону, можливо, до кінця року взагалі можна серйозно говорити про завершення досудових розслідувань по справах Майдану. Я не казав би так обнадійливо, що прямо зможемо завершити всі справи, але мені здається, що за умови прийняття цього закону – можна буде передати до суду дуже багато з них, і ці справи будуть стосуватися топпосадовців, не якогось там міліціонера, якого зловили на вулиці, не з беркута, який просто пособником був, а от топпосадовців, які зараз знаходяться в Росії, які зараз віщають нам або віщали нам по каналах, які ми з вами згадували на початку розмови, і безкарно відчувають себе просто вже там частиною України.

- То закон буде стосуватися розстрілів на Майдані, проросійських бойовиків, учасників анексії Криму?

- Майдан, Крим, Схід, тобто війна з Росією, отут є перелік – давайте, ми можемо разом відкрити (відкриває брошуру з проєктом закону) і подивитися назви статей, про що йдеться конкретно. Я вам сказав про державну зраду. От, якщо ми відкриємо перелік воєнних злочинів, називається розділ: «Кримінальне правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», звідси починається якраз стаття, наприклад, про пропаганду війни. Є злочини проти осіб, які мають міжнародний захист, проти ОБСЄ, наприклад. Це також питання найманства… Те, що ми з вами згадували, – якраз те, що відбувається на Сході й т.д., і т.п.

- А як державна зрада регламентується законом?

- Це розділ проти основ національної безпеки, перший розділ особливої частини Кримінального кодексу, це дії, спрямовані на насильницьку зміну, повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність, недоторканість України. Це 110 стаття – фінансування дій, пов’язаних з цими подіями, державна зрада, посягання на життя державного діяча.

ЗЛОЧИНЦІ ПРИВ’ЯЗАНІ НЕ ТІЛЬКИ ДО КРАЇНИ ПЕРЕБУВАННЯ, ДО ПЕВНОЇ ТЕРИТОРІЇ, А Й ДО ПЕВНОЇ ВЛАДИ ЧИ ОСОБИСТО ДО ПУТІНА

- Як зміниться життя двох десятків беркутівців, якщо вони будуть заочно засуджені?

- Вирок суду будь-якої держави означає, що ці особи не зможуть виїхати за межі тієї держави, яка зараз їм надала прихисток. У цьому випадку – Росії. Всі розуміють: якщо зміниться влада в Росії, то вирок суду все одно залишиться чинним – і вони будуть притягнуті до відповідальності. Тобто, вони прив’язані не тільки до місця перебування, до певної території, а й до певної влади чи особисто до Путіна. І при зміні влади держава Росія може змінити свої правила і, наприклад, дати можливість притягати до відповідальності, але по обґрунтованих, уже доведених у суді вироках. Не по словах, не по тому, що десь у нас щось писали, а мають бути вироки – і тоді це вже зовсім інша справа. Тобто це суттєві обмеження, майнові обмеження. Наприклад, ці кримінальні правопорушення, про які ми говоримо, дуже часто передбачають конфіскацію майна. Це означає, що все майно, весь їхній бізнес, який пов’язаний з іншими державами, буде втрачений, або ж його не зможуть там розвивати.

- А які шанси на голосування після другого-третього читань?

- Це питання стратегії. Було дуже багато застережень перед першим читанням, і казали, що ми їх приберемо або узгодимо до другого читання. Тож уже зараз почався процес такого узгодження для того, щоб ми могли завершити ці розслідування. Ми запровадимо достатньо запобіжників, щоб не можна було використати закон у набагато ширшому спектрі.

Я наведу приклад статті, по якій є велике застереження: стаття 191 Кримінального кодексу – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Тобто заволодіння майном через службове становище – це якраз те, що стосується багатьох наших топпосадовців, і це те, що підпадає під заочне засудження і заочний розгляд.

- При згадці про цю статтю одразу думаєш про суддівський корпус. А якщо судді захочуть ховатися десь за кордоном? Хоча, в принципі, вони й тут вміють захищатися, уникати повісток.

- Якщо ми обговорюємо цю ситуацію, то я вважаю – це ганьба для судової системи України. Судова система – це хребет справедливості. Якщо у нас відбуваються такі речі, що судді бігають від суду, від правосуддя – це страшна ситуація. Я розумію, що це процес очищення і він тривалий. І його колись намагалися вирішити руба: “всіх на всіх”, але, як показав досвід, це також неможливо тому, що “всіх на всіх” – виходить приблизно те саме. Тільки еволюційний шлях, тільки поступовість, можна сказати – точковий підхід, на підставі конкретних доказів, на підставі конкретних питань до доброчесності кандидата, – допоможуть пройти цей шлях. І якщо сісти й подивитися гучні справи за останні, наприклад, сім років, де у нас бігали з пістолетами судді, з банками трилітровими... Імена міняються, а явище залишається.

Це не значить, що всі судді погані. Ні, це – про стандарти, які мають підвищуватися.

ЦІНА ТОГО, ЩО УКРАЇНА НЕ МОЖЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ СПРАВЕДЛИВОГО ПРАВОСУДДЯ, БУДЕ ДУЖЕ ВИСОКОЮ

- Ви знаєте, я проти революції, але еволюція також не дуже допомагає насправді...

- От цей закон – про еволюцію. Якщо ми його не рухаємо, то ми маємо визнати, що, як держава, не можемо притягнути до відповідальності осіб, які вчиняли такі злочини. Це також чесно. Сказати, що ми, як держава, цього не можемо зробити. І також чесно тоді звернутися в міжнародні суди, сказати, що, будь ласка, вирішіть нашу долю: хто правий, хто винен? Але – як вирішить, наприклад, міжнародний суд у Гаазі? Які злочини він назве воєнними, і як схарактеризує вчинки, які вчиняли деякі наші добробатівці? Це питання дуже і дуже тонке, тим паче, що Росія не визнає повноваження цього суду, а ми визнаємо. Відповідно, можуть бути питання, які стосуються і наших військовослужбовців.

Тобто ціна того, що Україна не може забезпечити справедливого правосуддя в цих питаннях, буде дуже високою. По-перше, розписуємося в нашій неспроможності забезпечити розгляд і віддаємо це на поталу міжнародних судів, а там теж не треба бути в рожевих окулярах, що Україна молодець, всі вчинки її правильні, там буде також дуже, дуже по-різному. Як ми бачимо по справі Віталія Марківа, наприклад: Італія, європейська країна, одна з передових, але скільки років відбувалася судова тяганина, і скільки він провів за ґратами. Там напряму казали, що справа відкрита – на підставі матеріалу Лайфньюз чи Раша тудей, і вони побачили в цьому злочин – і використовували це в європейському суді. Ми дуже часто недооцінюємо, що насправді європейські судові інституції не є абсолютним мірилом справедливості, які точно й справедливо розставлять крапки над «і». Тому що це є не так насправді.

- Скажіть, Клюєву і Портнову щось загрожує, якщо закон буде прийнятий?

- Якщо буде доведено законом злочинні наміри або злочинні дії, в такому разі так. Але, давайте говорити конкретно. Наприклад, Андрій Портнов знаходиться сьогодні в Україні. А цей закон стосується тих, хто перебуває поза межами України. Тому, якщо є якісь запитання до цих осіб у правоохоронних органів, вони можуть бути поставлені сьогодні. І тому це питання не стосується осіб, які знаходяться в Україні, які працюють тут. Абсолютно все можна проробити тут і зараз у межах Кримінального процесуального кодексу.

ЛЮДИ З МАЙДАНУ, ЯКІ СТАЛИ ПОСАДОВЦЯМИ, ДЕПУТАТАМИ – НЕ СТВОРИЛИ ШКОЛИ, СХОДИНКУ ЗМІН

- Як ви оцінюєте якість силовиків, щось змінюється за останні роки?

- Це питання дуже складне. Правоохоронні органи – це як авангард у бойових порядках суспільства, тобто – він має стояти попереду і захищати, боронити суспільство від негативних проявів. Так, вони зустрічаються найбільше з негативним, тому що вони на «передовій», скажемо так, і вони мають відсікати суспільство від цих негативних впливів, вчинків. В 2014-му році виявилося, що це не авангард суспільства, який відгороджує нас від цієї темної сторони, а власне – частина темної сторони. Тому це призвело до Революції Гідності, наслідком якої став злам цієї правоохоронної системи. І цей злам мав і має багато дуже серйозних наслідків. Зокрема, в тому, що сьогодні психологія людини, яка працює в правоохоронних органах, так само має змінитися в бік розуміння, що це ти стоїш на сторожі, тобі суспільство дало повноваження, тобі суспільство дало заробітну плату – і ти маєш от за це отут бути і захищати суспільство. У багатьох правоохоронців ця свідомість ще не сформована насправді. А змінити таку свідомість – один з найтяжчих процесів. Це, по суті, треба сформувати нове покоління правоохоронців, виховане на нових принципах.

Величезною помилкою 2014-го року було те, що, так, ми сказали, що треба міняти, але – не створили інституцій, які готують цю зміну. Тобто прийшли люди з Майдану, які стали посадовцями, депутатами, але вони не створили школи, умовно кажучи, яка могла б будувати оцю сходинку, по якій, скажімо, через 10 років прийшли б люди на заміну їм. Через 15 – там вже були б правоохоронці рівня полковників і сформовані на інших принципах.

Що зараз відбувається? Скажу окремо по поліції. Є поліцейська академія, створена інституція освіти, вона працює тільки з патрульною поліцією зараз, готує патрульних поліцейських. Ми були там неодноразово, вона намагається їх готувати за зовсім іншими принципами. Вона закладає не тільки знання законів, а й запроваджує нову філософію. А філософія полягає в тому, що ти не цар і бог на районі, як поліцейський, а ти людина, яка служить територіальній громаді, яка має надавати гарний сервіс, гарні послуги з питань охорони громадського порядку. І це зовсім інша філософія.

Якщо людина не змінюється, так само не змінюється інституція. Ви їй можете дати нову форму, нове знаряддя, але він буде вважати себе ще вчорашнім.

Тому, починаючи відповідати на це складне питання – чи зміни почалися – скажу про паростки, які є. Є Академія МВС, так само вони також починають вимушено після війни, після цих всіх навал, мінятися. Їхня підготовка змінюється, туди прийшли нові кадри з реальних поліцейський бойових підрозділів. Але це процес. І поки в нас не сформується оця щаблинка підготовки нових кадрів, не можна казати про зміну якості правоохоронців. Нам би хотілося це швидше, але це неможливо. Це дуже тривалий, поступовий процес. У нас поки що є рядові: наприклад, вже є патрульні поліцейські, але підготовка офіцерів з новою свідомістю – однозначно страждає. Як і, до речі, елементарна підготовка державних діячів, посадовців, урядовців. Попри те, що в нас купа академій державного управління, але треба визнати, що у нас, все ж таки, немає тої підготовки, коли є людина, яка має світлі погляди, емоції, бачення, амбіції, – і протягом якогось часу ця підготовка дає йому ті знання, які необхідні для успішної, продуктивної кар’єри, що буде заснована зовсім на інших принципах діяльності.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Павло Багмут

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-