Сергій Макєєв, завідувач відділом соціальних структур Інституту соціології НАН є одним із дослідників нерівності в суспільствах. Його виступ на відомій соціологічній конференції, присвяченій світу після пандемії, викликав неабияке зацікавлення. Ми вирішили повернутися до розмови про сприйняття соціальної нерівності українцями та поставили Сергію Олексійовичу кілька запитань.

- Римський клуб минулого року в своїй доповіді сказав, що нерівність — один із трьох головних викликів для людства. Ви ж її досліджуєте вже багато років, ще коли це не було трендом. Як українське суспільство сприймає оце розшарування. Чи почувається його частина приниженою?

- У листопаді 2019 року Інститут соціології НАН України та кафедра соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» провели опитування за модулем «Соціальна нерівність», що його організовує Міжнародна програма соціальних досліджень (ISSP) раз на десять років. А у лютому цього року вийшла друком наша монографія «Динаміка сприйняття соціальної нерівності в Україні: за даними Міжнародної програми соціальних досліджень 2009 і 2019 років». Тому послуговуватимусь отриманими і вже інтерпретованими даними.

І, як це завжди відбувається, сприйняття соціальних феноменів досить неоднорідне.

Якщо громадян просили в опитуванні вибрати одну з моделей, що описує розподіл людей в суспільстві, то найчастіше (43%) вони обирали ту, де нечисленна еліта нагорі, небагато людей посередині, а значна більшість – унизу. Водночас 10% українців вважають, нібито більшість людей займають середні позиції в суспільстві, а модель розподілу нагадує ромб.

При цьому індивіди критичніше оцінюють ситуацію із нерівністю у суспільстві, аніж власне розташування в суспільній ієрархії.

На уявній соціальній драбині з 10-ма щаблями на 5-й, середній, помістив себе кожний третій (31%), нижче – 50%, вище – 19%.

Тобто люди повідомляють про те, що вони краще подужують суспільні тенденції нерівності, чим це вдається соціальним інститутам. Маємо вбачати в цьому установку на розрізнення конкретних обставин повсякденного життя та тих дій, або бездіяльності, що ініційовані державою та її організаціями, на встановлення дистанції. А остання є знаком, скоріш за все, прихованого конфлікту між державою й особистістю, індивідуального протистояння інституційним впливам.

- Як змінюються ці настрої з роками?

- За десять років тенденція і позитивна, й виразна: ставлення до нерівності стало толерантнішим.

У 2009 році модель крайньої нерівності обирали 63% громадян, тобто у півтора рази частіше, а на 5-му, середньому щаблі уявної соціальної драбини бачили себе 20%, у 1,6 разу рідше, аніж у 2019 році.

Якщо мене спитати, чим варто пояснити таку тенденцію, то відповім наступне. Я не маю підстав апелювати до покращення так званої «об’єктивної» ситуації з нерівністю. Ймовірно, сказав би я, українці, по-перше, адаптувалися до умов «гри у благополуччя» з соціальними інститутами і навчилися використовувати її правила (чи відсутність правил) на власну користь.

А також, по-друге, стало більше тих, хто зрозумів, що нерівність – непозбутнє зло, і за краще – відкоригувати свої оцінки.

В обох опитуваннях з різницею у десять років три чверті респондентів (75%) погоджувалися з тим, що в Україні надто велика різниця у доходах.

У 2019 році було запитання про емоції, які викликає розшарування у доходах між багатими й бідними: на 11-бальній шкалі треба було вказати ступінь свого гніву/роздратування. Так от, 22% не відчувають жодного роздратування, а 13% вкрай сильно роздратовані – так заповнені крайні пункти шкали. Тих, хто спокійно сприймає нерівність, помітно більше у порівнянні з тими, хто перебуває в стані підвищеного емоційного збудження.

- Нерівність та рівень щастя чи нещасливості. Як це корелюється?

- Така кореляція існує: чим глибша нерівність, тим менше щасливих.

Однак оперувати парними кореляціями треба вкрай обережно. Повірте, між “бузиною в огороді” і “дядьком у Києві” теж існує кореляція, проте усі знають, що це різні речі.

Позитивні психологи, соціологи й економісти дійсно оперують терміном «щастя» й оприлюднюють відповідні дані щодо ступеня «суб’єктивного благополуччя», рівня «задоволеності життям». З проведених досліджень достовірно відомо: а) щасливих всюди більше, ніж не щасливих; б) внесок соціальних факторів у досягнення стану «щастя», серед яких і нерівність, навряд чи перевищує 10% при усій умовності подібних оцінок.

І тому волію читати книгу Лоретти Бройнінг «Керуй гормонами щастя» про те, як власними зусиллями змусити мозок виробляти серотонін, дофамін, ендорфін і досягати бажаного стану. А потім, щоби позбавитися набутих у процесі читання фантастичних марень, брати у руки роман Мішеля Уельбека «Серотонін» й прийти до розуму на самоті.

- Ви бачите зв’язок між нерівністю та тим, що в світовій політиці почали вигравати несистемні політики (часто просто клоуни)?

- Ані я не бачу, ані хтось розумніший й досвідченіший від мене. Звісно, нерівність відповідальна за багато яких недобрих речей. Проте – не за цю.

- Які види нерівності здатні спровокувати найбільше соціальне розчарування чи навіть конфлікти?

- Конфлікти на основі тих чи тих різновидів нерівності з метою переформатування соціального порядку – це переважно предмет розгляду в рамках ідеології. В нашому обстеженні з’ясовувалося, що є важливим для досягнення життєвого успіху.

І тут вибудовується така ієрархія важливості: здобути гарну освіту (важливим вважають 56% опитаних); важко і сумлінно працювати; мати амбіції, честолюбство; мати особисті зв’язки з «потрібними людьми»; мати батьків з гарною освітою; походити з багатої родини, бути чоловіком чи жінкою (важливим вважають 10% опитаних).

- Ви свого часу говорили про нерівність у поселенні, підраховуючи, як збільшують шанси людини великі міста. А якщо говорити про регіональні відмінності. Були регіони престижніші? З більшими шансами?

- Давайте так, Україна сьогодні скоріше не приваблива територія для проживання, життєвої й професійної самореалізації, аніж приваблива. Кілька мільйонів наших громадян навчаються і працюють у різних куточках світу, а населення скорочується з демографічних і міграційних причин. Внаслідок війни є регіони з високою небезпекою життю і здоров’ю, а шанси і можливості на достойне існування змістилися у західному напрямі. За ними мають – це природно – переміщатися люди. А проживання в регіонах, що межують із центрально-європейськими країнами, дають певні привілеї у перетині кордону і перспективах працевлаштування. Тільки в такому, вкрай тривіальному смислі, варто сьогодні вести розмову про диференціацію регіонів.

- Нерівність та пандемія. З одного боку кажуть, що вірус урівняв усіх, бо у період невизначеності з вакциною всі однаково уразливі. З іншого, у вашій доповіді було сказано, що пандемія встановить ієрархію значущості матеріальних благ. То пандемія урівнює чи загострює нерівність?

- Пандемії як глобальному феноменові виповнився лише рік. Як вона не виявила, здається, усі свої потенції, так і реакції на неї ще можна уточнювати, вдосконалювати, коригувати, так і піддавати селекції, вибраковувати.

Ми бачимо, що держави та їхні уряди встановлюють різні ієрархій нерівності у доступі до вакцинації. Вакцини і медичний персонал – обмежені ресурси, звідси й стратифікований доступ, який нівелює деякі нерівності, акцентуючи увагу на інші різновиди. Хтось починає з найстарших членів суспільства, а хтось пропонує вакцинувати їх у передостанню чергу.

Отже пандемія ані загострює, ані зменшує нерівність. Домінантна тенденція полягає в тому, що держава як соціальний інститут встановлює «нову» нерівність. Громадяни, звісно, на всілякі стратифікаційні інтервенції держави якимось чином відреагують. Цікаво подивитися як.

- Які головні наслідки вірусу для самопочуття суспільства? Вони лише негативні?

- Соціолог мусить говорити про самопочуття різних категорій населення, про найпоширеніші чи маргінальні оцінки. Локдаун негативно позначився на доходах, тобто на повсякденних практиках задоволення вітальних потреб. І найчастіше люди повідомляють про обмеження у можливостях вести звичний спосіб життя, купувати необхідне, платити за послуги, виконувати фінансові зобов’язання. Вони стривожені епідеміологічною ситуацією, усвідомлюють вразливість соціальних порядків і недосконалість медичної інфраструктури, ніби заново оцінюють значимість такого блага як здоров’я.

Я не берусь визначити баланс негативних і позитивних наслідків пандемії. Скоріш за все, це й не важливо. Суттєвіше те, які висновки зроблять уповноважені й компетентні особи, та які пріоритети розвитку країни вони запропонують.

- Світові економічні процеси живуть своєю логікою. Найближчими роками ситуацію не зміниш. Але чи вам не здається, що для суспільства було б краще запроваджувати нову філософію, де попри очевидну несправедливість світу – він залишається світом із шансами?

- Ніхто на цій планеті, переконаний, не вважає, буцімто живе в найкращому із можливих світів. Усі знають, що спільне існування може бути більш справедливим і гідним людини. Різноманіття країн із різним соціальним устроєм, що значить з конкретним рівнем несправедливості, створює ту різницю потенціалів, що зваблює людей, які наполегливо шукають достойного життя й біжать від недостойного. Втім, усі знають й інше: масове переселення, фактично масове задоволення потреби у нормальних умовах праці й споживання – неодмінно продукує нові колізії, несправедливості, нерівності.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Геннадій Мінченко