4 січня. Пам’ятні дати

4 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні світове співтовариство відзначає Всесвітній день азбуки Брайля.

День встановлений Резолюцією ГА ООН в грудні 2018 року.

Всесвітній день азбуки Брайля є нагадуванням, що серед нас живуть люди, які потребують особливої турботи, уваги та підтримки. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, у світі близько 1 млрд людей мають порушення зору, з низ понад 10 млн повністю незрячі, ще 130 млн мають дуже слабкий зір.

Шрифт Брайля це унікальна азбука, яку назвали на честь її винахідника – Луї  Брайля. Вона являє собою тактильне поєднання графічних символів за допомогою 6 точок, що дає змогу передавати букви, цифри, музичні, математичні та наукові знаки.

Для  мільйонів незрячих людей шрифт Брайля є засобом спілкування. Окрім того, він відіграє визначальну роль у їхній освіті, доступі до інформації, реалізації права на свободу висловлювання поглядів і переконань.

У грудні 2019 року у Києві неподалік станції метро «Дарниця» встановили перший і єдиний в Україні пам’ятник незрячій людині. Атр-об’єкт  являє собою людину із заплющеними очима та палицею у руці, яка ніби йде тактильною доріжкою. Це – узагальнений образ незрячої людини. Шрифтом Брайля на грудях статуї написано: «Дивлюся серцем».

Події дня:

Цього дня 1919 року вийшов закон Директорії УНР про українську грошову одиницю гривню і заборону обігу російських, німецьких, австрійських, румунських грошових знаків. Як відомо, після проголошення Третім універсалом утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада зініціювала розробку національної валюти. Вже 1 березня 1918 року ЦР прийняла Закон «Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів», яким було запроваджено нову грошову одиницю – гривню, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця. Формальне завершення формування структури системи українських грошових знаків відбулося 18 квітня 1918 року, коли Центральною Радою було прийнято Закон «Про надання Міністрові фінансів права випустити розмінних марок». Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади у квітні 1918 року, зберіг систему номіналів: 1 гривня = 1/2 карбованця або 100 шагів та продовжив грошову реформу, але переворот, в результаті якого до влади прийшла Директорія, завадив йому здійснити задумане. Втім, Директорія УНР започаткувала новий проект грошової реформи, запропонований Борисом Матросом. Він визначав єдиними засобами платежу на території України гривні та карбованці, випущені за Центральної Ради і гетьманату Скоропадського. Російські рублі, випущені царським, а затим тимчасовим урядами, були анульовані і не приймались державними установами. До того ж курс із російським рубльом став плаваючим. Директорія оголосила про зміцнення золотого вмісту української валюти. Для цього у населення почали збирати усе наявне золото та срібло для випуску монет, а також було оголошено переплавку усіх мідних пам’ятників російським царям на дрібну монету. На золотих гривнях планувалось розмістити бюст Тараса Шевченка, а на срібних монетах – будинок Центральної Ради. Але розпочати випуск монет так і не вдалось через більшовицький наступ. Після евакуації Директорії до Вінниці, а потім до Кам’янця-Подільського, засновану ще при гетьмані Експедицію Заготівлі Державних Паперів було відправлено у Станіслав, де була в наявності належна друкарська база. У Станіславові керівник Експедиції Микола Данильченко налагодив виготовлення розмінних знаків держскарбниці УНР номіналом 5 гривень. Цю банкноту вважають найгіршою з усіх випущених в Україні. Дрібна сірувата банкнота із зображень мала лише скромні тризуби з обох боків і текст. На деяких з них навіть було допущено помилку в позначенні номіналу. Це пояснюється наспіх виконаним проектом для швидкого випуску грошей. У березні 1919 року було довипущено в обіг банкноти гетьманових емісій. У 1920 році у Варшаві було проведено останню емісію українських грошей. На повернення гривні українцям довелося чекати понад 70 років.

Цього дня у 2010 році в місті Дубай (ОАЕ) офіційно відкрито новий 162-поверховий хмарочос «Бурдж Халіфа», який і на сьогодні є найвищою наземною спорудою світу. Висота будівлі (зі шпилем) - 829,8 м. Вежа Бурдж Халіфа має форму гігантського сталагміта, і будувалася дуже швидкими темпами - по 1-2 поверхи за тиждень протягом 6 років. Щодня на будівництві були зайняті близько 12 тис. працівників. У хмарочосі містяться офісні центри, фешенебельні готелі, шикарні апартаменти і торгові центри. Повітря охолоджується і ароматизується, а біля будівлі на рукотворному озері, площа якого дорівнює 12 га, розміщений музичний фонтан.

Ювілеї дня:

205 років від дня народження Осипа Шухевича (1816-1870), українського галицького греко-католицького священика, письменника, перекладача, громадського та освітнього діяча. Батько Володимира Шухевича, прадід головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Закінчив гімназію при монастирі отців Василіян у Бучачі 1832 року. Також навчався у львівських домініканців. Під час навчання у Львівській духовній семінарії (1835–1838) належав до кола «Руської Трійці». Товаришував також з Антіном Могильницьким. Висвячений 1840 року, працював на різних парафіях. Зазнавав утисків влади. З 1845, за іншими даними з березня 1848 року, — парох Тишківців, того року очолив Городенківську повітову Руську Раду. За його ініціативи та сприяння в Тишківцях було встановлено знак на скасування панщини 1848 року, відкрито школу 1856 року. Був інспектором народних шкіл Городенківського повіту. Друкувався в літературно-науковій газеті «Пчола»; перекладав Вергілія, Гердера, наслідував Вальтера Скотта («Подорожній»). Твори Осипа Шухевича видав посмертно його син Володимир Шухевич під назвою «Переводи і наслідування Осипа Шухевича, з портретом і життєписом автора» (Львів, 1883). Автор передмови — Іван Франко. У передньому слові до книги «Переводи і наслідування Осипа Шухевича» І. Франко писав: «Переводи і наслідування, заміщені в цій книжці — пам’ятка життя і праці чоловіка майже не знаного в нашій літературі, а претім заслуговуючого на всенародне визнання. Праці Шухевича свідчать ще й о тім, на які широкі розміри задумували наші патріоти з доби нашого народного відродження працю на збагачення нашої словесності, як сміливо і совісно приступили до діла».

184 роки від дня народження Павла Житецького (1837–1911), українського філолога, педагога, громадського діяча, першого історика української літературної мови. Працював у навчальних закладах Києва, зокрема в Колегії Павла Галагана (його учнями були Кримський та Марковський). Житецький започаткував і розвинув новий напрям українського мовознавства – історію української літературної мови. Автор першої ґрунтовної праці з історичної фонетики української мови; багато зробив для розвитку української лексикографії. Зібрані ним лексичні матеріали (понад 10 тис. карток) було використано для «Історичного словника українського язика». Брав участь у підготовці до друку «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка та інших словників, у виробленні норм українського правопису. Житецькому належить праця «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905), якою він заклав основи теорії й практики українського перекладу. «Філологія – це квітка, яка сама для себе пахне, а цвіте, укрита в гущавині», - любив повторювати вчений. Павло Гнатович упродовж чверті віку товаришував з Іваном Франком, з яким познайомився у 1885 році, коли той уперше приїхав у Київ. Вже навесні 1886, коли Іван Франко одружувався, на весільному обіді старостував не хто інший, як красномовець Павло Житецький. Варто зауважити, що особисте життя Житецького було набагато вдалішим аніж у його побратима. Нелегкою була доля у вченого. Він пережив смерть двох своїх синів – наймолодшого Богдана влітку 1899 і через 5 років – Тараса, який помер у нього на очах… Останні два роки свого життя Павло Гнатович провів у ліжку. Після перенесеного у травні 1909 року інсульту він повністю втратив рухомість, хоча був при ясному розумові та неушкодженій здатності бачити й говорити. 18 березня 1911 року він помер. Ховали видатного вченого на Байковому цвинтарі. Від імені інтелігенції міста прощальне слово виголосила Олена Пчілка.

84 роки від дня народження Грейс Бамбрі (1937), американської співачки негритянського походження (сопрано, меццо-сопрано), зірки світової опери. Вона була першою темношкірою співачкою, що виступила у 1961 році на престижній сцені вагнерівського Байройтського фестивалю. Грейс Бамбрі народилася в небагатій сім’ї в Сент-Луїсі, Міссурі. Її батько був залізничником, мати викладала в школі. Грейс закінчила вищу школу Чарльза Самнера в Міссісіпі – перший заклад подібного роду в штаті для темношкірих. У 17 вона виграла перший конкурс на радіо, але в місцеву консерваторію її не прийняли через колір шкіри. Тим не менш, організатори конкурсу допомогли талановитій дівчині вступити до Бостонського університету. Згодом вона навчалася в Північно-Західній академії та в Західній академії музики в Санта-Барбарі. В 1958 році Бамбрі стала переможницею конкурсу Національної ради з прослуховування Метрополітен-опера. Оперний дебют Бамбрі відбувся в 1960 році, коли вона з величезним успіхом виконала партію Амнеріс в Паризькій опері, відтоді ж почала співати в Базельській опері. Міжнародної слави зажила в 1961 році (24-річною), коли виконала партію Венери на Байройтському фестивалі, ставши, таким чином, першою темношкірою співачкою, котра взяла в ньому участь. У 1963 році вперше виступила в Королівській опері в Ковент-Гардені, в 1964 році – в Ла-Скала, в 1965 році – в Метрополітен-опера. Спочатку виконувала тільки ролі меццо-сопрано, але до середини 1970-х років розширила репертуар на сопрано (її дебют як сопрано відбувся в 1964 році на сцені Віденської опери) На запрошення Жаклін Кеннеді співала в Білому Домі (співала вона і в 1981 році на інавгурації Рональда Рейгана). Починаючи з 1980-х років виступала переважно в Європі, упродовж багатьох років поспіль мешкала в Швейцарії, нині живе у Зальцбурзі. В середині 1990-х років вона створила власний ансамбль, що виконував народні афроамериканські пісні. Пішла з оперної сцени в 1997, займалась викладацькою діяльністю, брала участь у журі різноманітних музичних конкурсів. У 2001-2002 роках дала серію концертів, у 2013 році повернулася на оперну сцену, виконавши партію графині у «Піковій дамі» на сцені Віденської опери. Співачка має величезну кількість нагород, зокрема і премію ЮНЕСКО, премію Центру Кеннеді за внесок у виконавське мистецтво.

Роковини смерті:

День пам’яті Миколи Макаренка (1877-1938), відомого українського мистецтвознавця і археолога. Закінчив Петербурзький археологічний інститут, у 1902–1919 роках працював в Ермітажі. В цей час проводив археологічні дослідження на Лівобережній та Слобідській Україні (зокрема городищ роменського типу) та в Росії, досліджував стару українську архітектуру та книжкову графіку доби бароко. У 1920 році переїхав до Києва, очолював Музей мистецтв УАН, паралельно працював в Археологічній секції ВУАН та Всеукраїнському археологічному комітеті (1920–1933). Як його співробітник здійснив археологічні дослідження пам’яток різних епох, від неоліту до часів Київської Русі. Автор праць: «Художні скарби Ермітажу» (1916), «Орнаментація української книжки ХVІ – ХVІІ ст.» (1926), «Біля чернігівського Спаса» (1928), «Маріупольський могильник» та ін. За мужні виступи проти знищення давніх церковних споруд, зокрема Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (був єдиним з усіх українських вчених, хто відмовився підписувати акт на його знесення), 1934 року був репресований. Розстріляний у 1938 році. Пам’ять про вченого увічнена в Києві його бюстом, вмонтованим у стіну відбудованого Михайлівського собору.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-