24 грудня. Пам’ятні дати

24 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні у християн, що святкують Різдво за Григоріанським календарем – Святвечір або Надвечір’я Різдва Христового.

Святвечір - завершальний день Різдвяного посту. За традицією, піст завершується з появою на небі першої вечірньої зорі, після чого відбуваються урочисті різдвяні богослужіння.

Зокрема, Різдво Христове в католицькій церкві відзначається трьома богослужіннями: опівночі, на світанку й удень, що символізує Різдво Христове в лоні Батька, во чреві Богоматері та в душі віруючого.

В перші століття нашої ери не існувало точної дати святкування Різдва Христового. Одні віруючи виступали за 20 травня (Климент Олександрійський), інші – за 25 березня, 17 листопада тощо. Східні християни відзначали Різдво переважно на Богоявлення - 6 січня.

У 336 році, за часів імператора Костянтина Великого, відбулось перше задокументоване святкування Різдва саме 25 грудня. Офіційно ця дата була затверджена на Третьому Вселенському соборі, що проходив в місті Ефес у 431 році. Згодом святкування Різдва зі східної частини Римської імперії почало поширюватись на північ і захід Європи, доповнюючись різними традиціями. Так, у Середні віки (приблизно з 1223 року) виник звичай встановлювати для поклоніння віруючих різдвяні вертепи - ясла з фігурками Дитяти Ісуса, Марії, Йосипа, пастухів, Трьох царів (волхвів) у церквах та власних будинках.

Варто нагадати, дата святкування Різдва у всіх християн однакова, різниця лише у системі літочислення – західні церкви відзначають Різдво за Григоріанським календарем, а східні переважно за Юліанським, де 7 січня – це 25 грудня за старим стилем.

Разом з тим, сьогодні День працівників архівних установ – професійне свято, яке відзначається в Україні згідно з Указом Президента від 30 жовтня 1998 року, щорічно в цей день. Перший державний орган управління архівною справою в Україні - Бібліотечно-архівний відділ - було створено за часів Центральної Ради у 1918 році. Нині реалізацією державної політики у сфері архівної справи займається Державна архівна служба України. Укрдержархів є членом Міжнародної ради архівів - неурядової міжнародної професійної організації, що діє під егідою ЮНЕСКО.

Події дня:

24 грудня 1982 року на Гостомельському летовищі під Києвом відбувся перший політ дослідного зразка важкого широкофюзеляжного військово-транспортного літака АН-124 «Руслан», створеного в КБ ім. О.К. Антонова. Ще кілька років знадобилось розробникам та випробувачам на доопрацювання нової моделі. Зрештою, у 1985 році АН-124 був представлений на автосалоні в Ле-Бурже. Нині «Руслан» є найбільшим серійним вантажним літаком у світі, а до появи Ан-225 «Мрія» був ще й найбільшим літаком. Він призначений для перевезення на великі відстані важких і великогабаритних вантажів, різної спеціальної техніки.

Ювілеї дня:

222 роки від дня народження Адама Міцкевича (1798-1855), одного з найвидатніших польських поетів, засновника романтизму в польській літературі, діяча національно-визвольного руху. Засновник польської романтичної драми. У Західній Європі його порівнюють з Байроном та Ґете. Під час свого життя в Парижі був професором Слов’янської літератури в Колеж де Франс. В основному відомий як автор поетичної новели «Дзяди» та національного епосу «Пан Тадеуш», який вважають останнім великим епосом шляхетної культури Речі Посполитої. Також його вважають національним героєм Польщі. Міцкевич, «людина великої трагічної долі і високопатріотичного подвигу», був одним із найвідоміших і найзнаменитіших поляків свого часу. Ним захоплювались Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Шопен, Жорж Санд, Сент-Бев, Пушкін, Баратинський, Лермонтов, Гоголь, Лев Толстой, Короленко… Власне кажучи, поетична діяльність Міцкевича тривала недовго – близько 12 років; після цього він жив і працював як публіцист та як громадський діяч (ще 21 рік). Причини, чому він «зламав своє поетичне перо» не зовсім ясні, проте, як писав Бой-Желенський, «ці останні роки життя були неписаною творчістю поета».

Цього дня народився В’ячеслав Чорновіл (1937-1999), український політик, публіцист, учасник дисидентського руху. В’ячеслав Чорновіл одна з найяскравіших постатей в українському політикумі 90-х років. Завдяки розуму, енергії та надзвичайній працездатності він міг би стати успішним підприємцем або науковцем, міг би зробити блискучу чиновницьку кар’єру. Міг би, якби жив за принципом «поволі їдеш – далеко будеш», або за золотим правилом українців «моя хата скраю». Ходив би тепер, одягнувши вишиванку, засідав у президіях і розповідав з надривом про те, як «я розбудовував Україну». Але не такий характер був у Чорновола,  аби керуватися подібними установками. Він жив за діаметрально протилежним принципом – «якщо не я, то хто ж?». Саме цей приступ принциповості спонукав його під час радянсько-брежнєвської безгласності висловлювати власну позицію, яка жодним чином не могла збігатися з офіційною. За це його, звісно, «по голівці не гладили»: для початку виключили з аспірантури, а побачивши, що залякування не діє, почали вживати більш дієвих заходів – судити за «антирадянську пропаганду». У радянських концтаборах він провів у загальній кількості 15 років. Відбував покарання в таборах суворого режиму та на засланні в Мордовії й Якутії. Академік Сахаров через рідних Чорновола передав запитання: чи не погодився б він виїхати з неволі за кордон. Багато хто мріяв про такий «дарунок долі», а Чорновіл відмовився. Він не мислив себе без України, а ще знав: він потрібен їй, а вона – йому. Після кожного з повернень він працював з подвоєною силою – попри одвічне безгрошів’я і проблеми з роботою, попри загрози чергового ув’язнення. Чорновіл був ініціатором створення Української Гельсінської групи, одним із засновників Народного руху України. Після горбачовської «відлиги» з головою поринув у політику. Його активна громадянська позиція, його безкомпромісність і прямота багатьох дратувала. І не тільки в Україні. Звісно, запахторити за ґрати його вже не могли, натомість обливали брудом, розпускаючи усілякі плітки й небилиці. Крапку поставила смерть Чорновола в  автокатастрофі 25 березня 1999 року на Бориспільській трасі. Багато хто з українців продовжує вважати, що то не була звичайна аварія, втім, 21 січня 2014 року Бориспiльській міськрайонний суд закрив справу про загибель В’ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком… В’ячеслав Чорновіл учив українців позбуватися комплексу меншовартості, вичавлювати з себе раба й совкового гомо совєтікуса. І він мав на це повне право – гордий, сміливий і прямий, по-справжньому вільний громадянин вільної країни.

Роковини смерті:

496 років з дня смерті Васко да Гами (1469-1524), португальського мореплавця. Відкрив морський шлях з Європи до Індії через Атлантичний океан (плавання 1497–1499). В 1502-1503 рр. і в 1524 році здійснив ще два плавання до Індії (під час останнього і помер в індійському Кочіні). Був придворним вельможею. Чому саме на молодого і недосвідченого у морській справі Гаму (йому було лише 28 років) випав вибір короля Мануела І, коли він призначав начальника експедиції – невідомо. Сучасники Васко да Гами характеризують адмірала як надзвичайно жорстоку і безжальну людину. Для туземців у нього була лише одна мова – мова брутальної сили. Єдиною людською рисою великого мореплавця була його відданість рідному братові Паулу, якого він цінував і поважав понад усе (останній помер у нього на руках під час закінчення першої експедиції). Після другої індійської експедиції Васко да Гамі було значно збільшено пенсію та інші прибутки, він отримав графський титул, а в 1524 році був призначений віце-королем Індії.

57 років з дня смерті Михайла Паращука (1878-1963), українського скульптора, реставратора, громадського діяча. Після закінчення Краківської школи красних мистецтв працював під керівництвом Антона Попеля у Львові; згодом поїхав до Парижа, де вдосконалював майстерність в Огюста Родена. В 1911–1913  рр. жив у Києві. З 1924 і до кінця життя – у Софії. Автор погрудних портретів Василя Стефаника, Станіслава Людкевича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка, Симона Петлюри (одна з найвдаліших робіт); пам’ятників Адаму Міцкевичу у Львові, Михайлу Драгоманову в Софії, монументально-декоративних скульптур в університеті та Військовій академії в Софії. Художньо оформив оперний театр у Львові, університетську бібліотеку. Якщо назвати вершинні здобутки майстра в галузі декоративної скульптури, то до них слід зарахувати Болгарський національний банк – в інтер’єрній скульптурі та Софійський університет – у фасадній. Крім цього, художньо оздоблені або реставровані такі монументальні споруди у Софії, як Судова палата, Військова академія, Національна книгозбірня ім. Кирила і Мефодія, Академія наук, посольства Угорщини, Югославії, Франції – всього 45 будівель, які стали предметом національної гордості болгар; десятки бюстів, барельєфів, пам’ятників видатним діячам Болгарії, України та інших країн; міст «Дружби» через Дунай. Помер 85-літній скульптор у санаторії Баня поблизу містечка Карлово. Поховано його на католицькому цвинтарі поряд з могилою Драгоманова у столиці Болгарії.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-