Самої вакцини замало. Потрібні чуйність і солідарність
Пандемія коронавірусу внесла зміни практично в усі сфери життєдіяльності людини. Дедалі частіше з’являються порівняння, яким було життя до COVID-19 і яким стало опісля. В інтернет-мемах навіть придумали нове тлумачення абревіатури «B.C.» (before Christ, «до Христа»), якою позначають нову еру людства – «before Corona» («до корони»).
Але чи справді пандемія має таке драматичне значення в житті людства? Яким буде світ після COVID-19? Слід готуватися до ізоляції чи ж навпаки більш активної глобальної взаємодії в подоланні викликів? Онлайн реальність змінить фізичні контакти? Як світ змінюється з точки зору засадничих цінностей людини – її гідності, свободи, безпеки?
Ці та інші питання, звісно, зараз турбують багатьох. Свої відповіді спробували віднайти інтелектуали з різних країн під час міжнародної онлайн-дискусії «UCU Global: людина у постковідному світі», що відбулася у вівторок з ініціативи Аналітичного центру Українського католицького Університету (УКУ).
СТРУКТУРНА НЕРІВНІСТЬ ТА ПОПУЛІСТИ, АЛЕ Й МОЖЛИВІСТЬ МОДЕРНІЗАЦІЇ
Британський історик, колишній директор Меморіального фонду Джона Сміта Брайан Бріваті переконаний, що через пандемію COVID-19 світ буде іншим.
Передусім це стосується самої міжлюдської взаємодії, яка переміститься у віртуальний формат. Зазнає змін й нинішній урбаністичний стиль життя: цілком реалістичним у недалекому майбутньому історик бачить сюжет із порожніми центрами міст, мешканці яких переїдуть далі. Гігієна та маски також можуть залишитися невід’ємним атрибутом життя, «адже на нас чекають нові хвороби попереду».
Але особливо драматичним наслідком пандемії COVID-19 – як і попередніх пандемій та епідемій, з якими стикалося людство – стане «глобальна структурна нерівність». Зокрема, ця нерівність стосуватиметься доступу до системи охорони здоров’я.
За словами історика, досвід попередніх епідемій продемонстрував, що багаті країни сконцентровуватимуть ресурси на собі – як для боротьби з хворобою, так і з метою подальшого відновлення. Зокрема, так було у випадку зі СНІДом, коли у багатих країнах завдяки величезним інвестиціям у дослідження, лікування та підтримку хворих спромоглися взяти під контроль поширення хвороби, чого, втім, не можна сказати про бідні країни Африки.
«Один з найбільших глобальних впливів на нерівність буде пов'язаний з доступом до вакцини від COVID-19, від чого залежатиме швидкість відновлення. І ця глобальна нерівність при розподілі вакцини спостерігається вже зараз – найбагатші країни закупили чи замовили набагато більше доз вакцини, ніж їм потрібно - порівняно з чисельністю населення… Якщо багаті країни не поділяться вакциною, то бідніші країни одужуватимуть довше», - зазначив Брайан Бріваті.
Під час перехідної фази «економічний біль COVID-19» буде найбільш відчутним саме у бідних країнах та державах, що розвиваються. Процес економічного відновлення у окремих країнах відбуватиметься різними темпами. Зокрема, й через наявний ще до кризи неоднаковий рівень діджиталізації, що допомогла під час пандемії багатьом краще пристосуватися до змін.
Глобальну ж рецесію як наслідок пандемії британець очікує величезну: «Це буде набагато більша рецесія, ніж ми бачили у 2008 році після фінансового колапсу. Багаті будуть ставати багатшими, бідні ставатмуть біднішими».
На політичній арені історик з Великої Британії очікує зростання популізму.
«Пандемія є драйвером ірраціоналізму, оскільки вона є двигуном страху. І я побоююся, що ірраціоналізм буде перемагати, навіть коли ми вже матимемо вакцину, - зазначив він. – Ми будемо спостерігати перемогу популістів, які гратимуть на страхах людей і посилюватимуть свої переваги».
Але будь-яка криза – це також і можливості.
«Грип “іспанка” став драйвером для реформ та модернізації сфери громадського здоров’я у США, Західній Європі. COVID-19 вже також став величезним рушієм модернізації та інновацій, зокрема, фармацевтичних технологій. І я сподіваюся, що далі буде ще більше просування у цьому напрямку», - заявив Бріваті.
Ще один оптимістичний висновок: внаслідок дії обмежувальних заходів для стримування пандемії зменшилися викиди вуглекислого газу в атмосферу. І це – дуже важливий момент з огляду на глобальні кліматичні зміни.
Третій позитивний момент, як зазначає британський історик, пов'язаний з тим, що пандемія згуртувала людей у громадах та зробила їх більш уважними до потреб нужденних та готовими прийти на допомогу. І ці "більш міцні структури громад" – це також те, що залишаться у постковідний час.
СВІТ ЖИТИМЕ СВОЇМ ЖИТТЯМ, ГЛОБАЛІЗАЦІЯ НАРОСТАТИМЕ
Експерт з довготермінових стратегій, керуючий партнер української компанії pro.mova Євген Глібовицький вважає, що через п’ять років світ буде «там, де й був після фінансової кризи 2012-2013 років»: «Усе ще буде відчуватися біль від ковіду, усе ще буде жива пам'ять, але життя вже піде своїм звичаєм. І ми говоритимемо про інші технології та поточні виклики, які будуть на той момент».
При цьому «в спадок» від COVID-19 залишиться зменшення мобільності: люди відмовлятимуть від далеких поїздок для зустрічей, для яких емоційне тло, мова жестів та міміка не є важливими.
Стосовно диспуту «глобалізація vs націоналізм / локалізація», то тут експерт дотримується думки, що врешті-решт перемагатиме глобалізація. Важливим буде й те, що після пандемії напрацьованими залишаться «способи об’єднання величезних ресурсів для швидкої відповіді на загрозу здоров’я».
«Скоріш за все, ми побачимо більше глобалізації в кінцевому підсумку, бо те, що у нас буде, – це також наднаціональні інструменти протидії у разі появи нових вірусів (а вони будуть рано чи пізно) чи якихось нових загроз. Й одна з таких загроз уже зараз існує – це зміни клімату. Ми бачимо, що до 15 % населення світу може опинитися на території, де просто не можна буде себе прогодувати, - заявив Глібовицький. - Тому, я б сказав, що світ піде жити своїм життям, але буде більш готовим до викликів, ніж раніше».
При цьому краще вийдуть з кризи та подолають її наслідки ті суспільства, де є «повага та довіра до правил, як і розумні адміністрації, які вміють цими правилами користуватися». Щодо до того, які політичні режими краще реагують на пандемію – демократичні чи автократичні – то тут експерт переконаний, що «автократії мають свої переваги в короткій перспективі, але у довгій перспективі вони перетворюються на проблему, демократії ж, загалом, більш сталі».
«ЗАГАРТОВАНІ СРСР», АБО ЧОМУ КОРОНАВІРУС ДЛЯ УКРАЇНЦІВ НЕ КАТАСТРОФА
Людський вимір страждань, спричинених пандемією COVID-19, для українців, звичайно, такий же великий, як і для усіх інших. Але, як вважає керуючий партнер експертної компанії pro.mova, у суспільному сприйнятті в Україні коронавірус не є катастрофою та не несе особливо великого травматичного ефекту.
І це не через сильну медицину, ефективну роботу владних інститутів чи якісь інші обставини, що дадуть українцям змогу краще долати хворобу. Цього, зрозуміло, немає.
Але те, що є – то це «попередній травматичний досвід перебування у Радянському Союзі». На переконання Глібовицького, цей досвід «фактично має ефект загартування для суспільного сприйняття». Порівняно з тими викликами, які пройшло українське суспільство у межах історичної живої пам’яті, «COVID-19, звичайно, є серйозним подразником, але – не катастрофою».
«І хоча ковід у багатьох випадках поглиблює чи реактуалізує наявну травму, він, проте, не є настільки яскравим у житті українського суспільства, як наприклад, інші досвіди, які є в живій пам’яті. Якщо говорити про пам’ять старшого покоління, то найбільш серйозним досвідом був Чорнобиль і ситуація з розпадом Радянського Союзу та переходу від демократичної гуманної економіки, до ринкової економіки, - стверджує експерт. – Це – травма, яка означала величезну кількість невизначеностей. І ця невизначеність тривала майже 10 років. А тому порівняно з нею те, що ми маємо зараз з COVID-19, є набагато слабшим за ефектом».
Крім того, українці стикалися й з іншими концентрованими викликами, які також створювали нову визначеність, але не були такими тривалими у часі – Помаранчева революція 2004 року та Революції гідності 2013-2014 років, за якою послідувала російська агресія.
Тож рівень готовності до того, що щось погане може трапитися, в українців на досить високому рівні.
«І тому оці, останні 100 років історії, від Першої світової війни і по сьогодні, отой ефект загартування, про який ми говорили, і катастрофи, через які пройшли українці, – створили певний рівень фаталістичності сприйняття. І, відповідно, він зараз стоїть як запобіжник проти серйозного поглиблення травми в середовищі, де превалюють цінності виживання».
На цьому тлі Глібовицький також не вбачає серйозних загроз для демократії в Україні від COVID-19. За його словами, вона від самого початку була достатньо слабкою, поруч з низьким рівнем довіри до влади. Навпаки, ця криза може їй навіть посприяти.
«Слабкі автократи чи слабкі популісти у час пандемії якраз дають опозиції можливість, козирі для того, щоб критикувати той факт, що уряд у цій частині світу переважно неспроможний створювати ефективну відповідь на COVID-19. Тобто певною мірою, наявність популістської адміністрації в Україні навпаки посилює демократичну тенденцію, - переконаний він. - Попри всю загрозливість обставин, які ковід спричиняє, він підсвічує якраз ті аспекти нефункціонуючої добре системи державного управління, які допомагають виборцям прийняти рішення на користь демократії».
ПЛАЧ ПЛАНЕТИ ТА ВАКЦИНА ЛЮДСЬКОЇ ЛЮБОВІ
Професор філософії в Дхармарамі Відья Кшетрам та Університеті Христа (Індія) Жоз Нандіккара переконаний, що пандемії COVID-19 у людській історії не слід надавати надмірної драматичності: «Не треба розділяти на «передковід» та «післяковід».
«Зараз наш світлофор горить «оранжевим». Це – час кризи. Це час, щоб задуматися й задатися питання, хто я і хто ми. Для чого ми живемо?», - дає свою філософську відповідь Нандіккара.
Загалом він оптимістично дивиться в майбутнє й вірить, що люди винесуть правильний урок з сьогоднішньої кризи: «У нас є урок, який треба вивчити. І я сподіваюся, що ми зробимо правильні висновки й почнемо відповідати на плач нашої планети. Я вважаю, що в нас може бути краще майбутнє після ковіду».
Усе що нам треба – «більше чуйності й солідарності». І в пошуку ресурсів для подолання пандемії не слід також забувати про духовні ресурси.
Економіка, наука – усе це важливо в нинішньому дискурсі. Але в центрі всього – має бути людина. І переосмислення того, як і куди рухається людство.
«Нам треба переглянути, де ми перебуваємо, ким ми є. Так, без науки рішення не буде знайдено. Але однієї науки недостатньо. Вакцини недостатньо, - зазначає він. – Тому що є інші віруси. Як сказав Папа Франциск у своїй промові: ми можемо бути вражені ще гіршим вірусом – вірусом егоїзму і байдужості. І тут не допоможе навіть найкраща вакцина, яку Оксфорд може виготовити.
Нам потрібна вакцина людської любові та благодійності».
Василь Короткий.
