15 листопада. Пам’ятні дати

15 листопада. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні працівники однієї з провідних галузей економіки України відзначають професійне свято – День працівників сільського господарства.

День працівників сільського господарства - професійне свято працівників сільського господарства, підприємств з переробки сільськогосподарської сировини, харчової промисловості, заготівельних, водогосподарських та обслуговуючих підприємств і організацій агропромислового комплексу України. Свято встановлено «…на підтримку ініціативи працівників агропромислового комплексу України…» згідно з Указом Президента від 7 жовтня 1993 року й відзначається щорічно в третю неділю листопада.

На сьогодні агропромисловий комплекс одна з провідних галузей економіки України, яка дає роботу близько 3 млн людей.

Варто зауважити, що українці годують не тільки себе, а ще й півсвіту, експортуючи власну продукцію у більшість країн світу. За результатами січня-серпня 2020 року частка експорту продовольчих товарів та сільськогосподарської продукції  у загальному експорті країни склала 44,4%. Ключовими продуктами вітчизняного аграрного експорту традиційно стали зернові культури, олія, насіння олійних культур.

Разом з тим, щороку в третю неділю листопада з ініціативи ООН відзначається Всесвітній день пам’яті жертв дорожньо-транспортних пригод. Уперше цей День був проведений організацією «Роудпис» (RoadPeace) у 1993 році. Відтоді він відзначається в усьому світі та підтримується багатьма організаціями, включно з Європейською федерацією жертв дорожньо-транспортних пригод (FEVR) і асоційованими з нею організаціями. 26 жовтня 2005 року Організація Об’єднаних Націй підтримала цю ініціативу, запропонувавши відзначати кожну третю неділю листопада в якості глобального дня. Таке рішення зумовлене занепокоєнням урядів і міжнародних співтовариств світу щорічним зростанням кількості ДТП. За даними ООН дорожні аварії є у всьому світі першою причиною смерті серед молодих людей у віці від 5-ти до 29 років і третьою причиною смерті людей у віці 30-44 років. В автомобільних катастрофах щорічно гине приблизно 1,35 млн осіб, ще 50 мільйонів людей одержують травми або стають інвалідами. За даними патрульної поліції України, за 10 місяців 2020 року на наших дорогах сталося понад 135 тисяч дорожньо-транспортних пригод, в яких загинуло 2842 людей і майже 27 тисяч були травмовані.

Події дня:

Цього дня 1918 року в Україні розпочалось повстання проти гетьмана Скоропадського, яке за місяць завершилось поваленням його влади і встановленням правління Директорії. Напередодні, 13 листопада 1918 року, в Україні було створено Директорію – тимчасовий революційний верховний орган, до якого входили представники опозиційних партій просоціалістичної орієнтації - Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Андрій Макаренко, Федір Швець, Панас Андрієвський, який рівно за місяць – 14 грудня 1918 року, шляхом збройного повстання повалить Гетьманат і стане верховним державним органом УНР. Причин для невдоволення правлінням гетьмана Скоропадського вистачало. З перших своїх кроків гетьман і його прихильники зіткнулися з протидією двох протилежних течій. Одні – переважно російські праві – сприймали їх як «сепаратистів», «зрадників» і «мазепинців». Але так само рішуче від Скоропадського відхрещувалися як від «поміщика» і «царського генерала» соціалісти всіх відтінків, зокрема й українські, вважаючи гетьмана, як і всіх заможних та російськомовних осіб українського походження, неукраїнцями. Надією і опорою гетьманської влади були розквартировані в Києві німецькі солдати та підтримка кайзера, але до пори до часу: після поразки Німеччини в Першій світовій війні та листопадової революції, що призвела до падіння кайзерівської монархії та приходу до влади соціал-демократичного уряду, сподіватися було ні на кого. Восени політична криза в Україні суттєво посилилась: праві і правоцентристські сили вбачали головну загрозу з боку більшовиків і, не розраховуючи на захист від них з боку знесиленої Німеччини, вважали за єдине можливе союз з Добровольчою армією і країнами Антанти за умов проголошення федерації з майбутньою небільшовицькою Росією. Ліві та лівоцентристські українські кола вважали пріоритетним збереження повної державної незалежності і, не приділяючи належної уваги більшовицькій загрозі, були категорично проти ідеї федерації з Росією, а тому і союзу з російськими білими на чолі з Денікіним. На цьому тлі активізувалися більшовики, які прагнули реваншу. Вони чудово розуміли, що після того, як німецькі війська залишать територію України, на зміну їм можуть прийти англо-французькі – тому не варто гаяти час, а діяти рішуче. Задля цього було сформовано окрему VІІІ армію зі штабом у Воронежі під командуванням генерала Чернявіна, яка налічувала близько 75 тисяч багнетів, 170 гармат, 427 кулеметів, 15 літаків і 6 бронепоїздів та 1400 кінноти. Саме тому, 14 листопада гетьман Скоропадський проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія у своєму зверненні до українського народу закликала до повстання проти гетьмана, оголосивши його уряд неправомочним. Як зауважують історики, гетьман правильно розрахував, з якого боку можна чекати головну небезпеку, і зробив все від нього залежне, щоб запобігти більшовицькій агресії та здобути визнання й підтримку з боку держав Антанти. Але виступ національно-соціалістичних радикалів, які утворили Директорію і підняли проти нього галицьких січовиків та селян Київщини, об’єктивно спричинив до падіння вже цілком сформованої на той час Української держави та подальшого утвердження на її території більшовицького панування. Самі ж очільники Директорії досить швидко пересварилися поміж собою (особливо гострою була неприязнь між Петлюрою і Винниченком). До того ж, повстання стрімко набувало анархічного та напівстихійного характеру. 14 грудня 1918 року в результаті повстання Київ був захоплений військами Директорії, гетьман зрікся влади. Протриматися Директорії вдалося лише два роки. 10 листопада 1920 вона остаточно програла більшовикам.

45 років тому (15-17 листопада 1975) у Рамбуйє (Франція) відбулась перша зустріч лідерів Великобританії, США, Італії, ФРН, Франції та Японії, що започаткувало регулярні наради «Групи семи» (G 7; «Group of Seven»), яку ще називають «Великою сімкою». У 1976 році на зустріч, що проходила в Сан-Хуані (Пуерто-Ріко), був запрошений прем’єр-міністр Канади. У 1977 в якості спостерігачів до Лондона прибули керівники ЄС, і відтоді їхня участь у зустрічах стала традицією. У 1997-2014 роках в роботі групи на рівних правах з іншими її членами брала участь Росія. У ці роки об'єднання іменувалося «Групою восьми» (G8). З 2014 року Росія була усунена від участі в самітах через анексію Криму та події на сході Україні. Нині «Група семи» або G7- це міжнародний клуб провідних країн світу. Саміти цієї групи проходять щорічно по черзі в кожній з держав-членів. G7 не є міжнародною організацією, вона не базується на міжнародному договорі, не має статуту і секретаріату. Рішення «сімки» не мають обов'язкової сили, але, тим не менш, щорічний саміт лідерів країн групи є однією з найважливіших політичних подій.

Ювілеї дня:

108 років від дня народження Андрія Малишка (1912-1970), українського поета, перекладача, громадського діяча. Автор збірок «З книги життя», «Понад пожари», «Весняна книга», «Листи на світанні», «Рута», «Серпень душі моєї». На слова Малишка композиторами Платоном Майбородою, Олександром Білашем та ін. створено багато пісень («Київський вальс», «Пісня про рушник»).

Цього дня народився Дмитро Стус (1966), український письменник, літературознавець, редактор. Кандидат філологічних наук, член Асоціації українських письменників. Голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України». Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка (з 2012). Син поета Василя Стуса. Чимало зробив для популяризації батькової творчої спадщини.

Роковини смерті:

День пам’яті Василя Кричевського (1873-1952), українського художника, архітектора, графіка; автора українського державного герба, прийнятого Центральною Радою. Народився Василь Кричевський на Харківщині. Свою мистецьку діяльність почав наприкінці 1890-х років і понад півсотні років життя присвятив мистецькій науковій та педагогічній роботі. Творчість його була дуже різнобічна: самобутній маляр-пейзажист він одночасно виступав і як новатор в архітектурі, в ужитковому мистецтві та в оформленні театральних і кінематографічних вистав. Окрім цього, Кричевський відродив загублене з XVIII віку мистецтво оформлення української книги і сам виконав близько 90 обкладинок для різних видань. В часи Української Народної Республіки художник спроектував державний герб (тризуб) і державні печаті та грошові знаки. Разом з тим, Кричевський був членом ряду установ, товариств та комісій Української Академії Наук і членом Української Вільної Академії Наук в еміграції. Він був одним з організаторів і першим ректором Української Академії Мистецтв (1917). Писав статті, полемічні й критичні замітки, рецензії, склав перший в Україні підручник українського народного мистецтва, який не встигли надрукувати через Другу Світову війну. Восени 1943 року разом зі дружиною та донькою Кричевський емігрував спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, Франції. На початку 1948 року переїхав до Венесуели. Помер у Каракасі, там був і похований. У 1975 році прах Василя Кричевського та його дружини перепоховано в українському пантеоні Баунд-Брук (поблизу Нью-Йорка, штат Нью-Джерсі, США).

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-