25 вересня. Пам’ятні дати

25 вересня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 1829 році, в Одесі заснована міська бібліотека - перша в Україні публічна книгозбірня.

25 вересня 1829 року в Одесі засновано міську бібліотеку, нині Одеська національна наукова бібліотека. Книгозбірню було відкрито у рік 35-річчя Одеси, а ініціаторами цього стали тодішній генерал-губернатора краю Михайло Воронцов, а також редактор газети «Одесский вестник» Олексій Льовшин. Спочатку для новоствореної бібліотеки були відведені кімнати у будинку мiських присутнiх мiсць на Приморському бульварi. А оскiльки в Одесi наприкiнцi 1829 року спалахнула епiдемiя чуми, офіційне вiдкриття бiблiотеки вiдбулося лише 27 квiтня 1830 року. Основою бібліотечного фонду стали пожертви відомих одеситів. Але були й іноземні меценати, зокрема, Смiтсонiвський інститут (Вашингтон), Паризький, Празький, Гарвардський унiверситети, бібліотека Британського музею, Паризька національна бібліотека, бібліотека Конгресу США. І оскiльки фонди книгозбірні зростали, доводилося кiлька разiв мiняти примiщення. Так, у 1883 роцi для Бiблiотеки i музею Товариства iсторiї i старожитностей було побудовано окрему будiвлю (нині вона належить Археологічному музею). А у 1907 роцi Бiблiотека ще раз вiдсвяткувала новосiлля – переїхала у спеціально побудовану для неї споруду, зведену архiтектором Федором Нестурхом, яка на той час була одним із кращих зразків бібліотечної архітектури в Україні. За час свого існування Одеська бібліотека кілька разів змінювала назву, а свою сучасну назву - Одеська національна наукова бібліотека, вона отримала у 2015 році. Нині це провідна книгозбірня України, її книжкові фонди налічують понад 5 млн одиниць (проти 187 тис. у 1917 році) і охоплюють літературу з усіх галузей знань. Значну цінність становлять історичні та інші краєзнавчі матеріали, зокрема, періодична преса Півдня України. У відділі рідкісних видань та рукописів зберігаються цінні рукописи XII-XV ст., інкунабули, стародруки.

Ювілеї дня:

255 років від дня народження Міхала Клеофаса Огінського (1765-1833), польського композитора-аматора і політичного діяча, дипломата, графа, автора всесвітньо відомого полонезу «Прощання з Батьківщиною» (більш відомого як «Полонез Огінського»). Активний учасник польського повстання 1794 року під керівництвом Тадеуша Костюшка. Автор близько 40 фортепіанних творів, у тому числі близько 20 полонезів, мазурок, вальсів; військових патріотичних пісень і маршів, романсів і навіть однієї опери про Наполеона Бонапарта. Патріотичні пісні Огінського були надзвичайно популярні серед польських повстанців. Народився Міхал Огінський в маєтку Гузове поблизу Варшави в багатій аристократичній родині, яка походила з західних русинів (пращури білорусів), а потім прийняла католицизм. Здобув блискучу домашню освіту – вчителем Міхала був сам Жан Ролен, найкращий і найвідоміший на той час репетитор Європи, який згодом виховував майбутнього австрійського імператора Леопольда ІІ. Хлопчика готували до серйозної політичної кар’єри – вже семирічним він вивчав математику, мови і політичну економію, займався спеціальними фізичними вправами, які загартовували тіло і дух. Після придушення повстання Костюшка, композитор жив спочатку в Константинополі, потім у Парижі. В еміграції вів активну політичну діяльність, просуваючи ідею незалежності Речі Посполитої. Після амністії в 1802 році повернувся в Росію, поселився в селі Заліссі (нині територія Білорусі; тут він проживе майже 20 років, Залісся називали «Північними Афінами»), часто бував у Петербурзі. Став сенатором Російської імперії, в 1810-1812 роках –  довірена особа імператора Олександра I. Пропонував останньому проект створення Великого князівства Литовського у складі Російської імперії (так званий план Огінського) який, утім, був відхилений. Останні 10 років життя Міхал Огінський через проблеми зі здоров’ям мешкав у Флоренції, там і помер. Похований у пантеоні церкви францисканців Санта Кроче, поряд із Галілеєм, Мікеланджело, Макіавеллі та Джоакіно Россіні. Міхала Огінського вшановують як поляки, так і білоруси, адже він є представником цих двох народів і культур.

119 років від дня народження Робера Брессона (1901-1999), французького кінорежисера, сценариста, видатного майстра «авторського кіно», однієї з найзагадковіших і самотніх постатей в історії кіно. Поставив фільми: «Щоденник сільського священика» (1950, приз МКФ у Венеції, Велика премія французького кіно), «Дами Булонського лісу», «Засуджений до смерті – втік» (1956, приз МКФ у Канні), «Гроші». «Якщо німецька музика – це Моцарт, російський роман – Достоєвський, то французьке кіно – це Брессон», - сказав якось про свого колегу Жан Люк Годар. Попри все, Робер Брессон постать досить самотня у французькому кінематографі. За свої 98 років він зняв лише 15 картин і хоча серед них немає жодної другорядної, «прохідної», і майже всі вони відзначені найпрестижнішими кінонагородами – у широкого глядацького загала його фільми захоплення не викликають: занадто метафізично-глибокими вони є, а щодо «видовищності» то й взагалі говорити не доводиться. Брессон був не лише кінорежисером у вузькому розумінні цієї професії – він був філософом, візуальним аскетом, католиком-містиком (навіть отримав нагороду від Ватикану). Як писав один з відомих кінокритиків, «якщо у Брессона в кадрі – людина і стіна, то грає не людина, а стіна». Його хвилювали, передусім, духовні драми, які переживалися персонажами-страстотерпцями та відкриття ними кінцевих істин буття в процесі важкого життєвого досвіду. Брессон дивовижним чином вмів вилучати миттєвість з її часових рамок і перетворювати на вічність.

Цього дня народився Анатолій Солов’яненко (1932–1999), всесвітньо відомий український оперний співак. Народився Солов’яненко у Донецьку. Після школи вступив у Донецький політехнічний інститут на гірничий факультет. У 1952 році спробував вступити до Ленінградської консерваторії, та після відбіркового прослуховування до екзаменів не був допущений. Йому порадили звернутися до співака Донецької опери Олександра Коробейченка. Саме він відіграв визначальну роль у становленні Солов’яненка як оперного співака. Десять довгих років продовжувалися заняття. Результат цієї копіткої праці був блискучий. 1962 рік став роком відліку сценічної кар’єри Анатолія Солов’яненка. Невдовзі його обирають для стажування в міланському театрі «Ла Скала». З 1965 року він є солістом Київського театру опери та балету. Вже будучи добре знаним і популярним співаком, Солов’яненко вступив до Київської державної консерваторії ім. Чайковського (нині Національна музична академія) в клас професора Єлизавети Чавдар. Після аварії на ЧАЕС Солов’яненко неодноразово давав концерти в Чорнобилі та Славутичі. В середині 90-х років почалися непорозуміння з дирекцією Національної опери, і співак змушений був покинути театр та займатися виключно концертною діяльністю. Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Верді), Надір («Шукачі перлин» Бізе), Рудольф («Богема» Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов’яненком партії герцога в «Ріголетто» Верді було найкращим – вершиною майстерності. Загалом у репертуарі співака було 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень.

Сьогодні святкує свій день народження Майкл Дуглас (1944), американський актор, продюсер. Знімався в фільмах: «Китайський синдром», «Роман з каменем», «Кордебалет», «Волл-стріт» (премії «Оскар», 1988; «Золотий глобус», 1988; «Давид ді Донателло», 1988), «Основний інстинкт», «Гра». Продюсер фільму «Політ над гніздом зозулі» (премії «Оскар» і «Золотий глобус»); удостоєний премії «Золотий глобус» за видатний внесок у розвиток кіномистецтва (2004). Загалом фільмографія актора – понад 50 фільмів. Разом з тим, сьогодні ж день народження і у його дружини – відомої американської актриси Кетрін Зета-Джонс (1969). Знімалась у популярних фільмах: «Маска Зорро», «Паска», «Трафік», «Чикаго» (премія «Оскар» 2003; краща жіноча роль другого плану, премія BAFTA), «Нестерпна жорстокість», «Термінал».

71 рік виповнюється Педро Альмодовару (1949), відомому іспанському кінорежисеру, сценаристу, продюсеру. Постановник фільмів: «Закон бажань», «Жінки на межі нервового зриву» (приз МКФ у Венеції, 1988), «Зв’яжи мене», «Високі підбори», (премія «Сезар», 1993), «Кіка», «Квітка моєї таємниці», «Все про мою матір» (приз МКФ у Канні, 1999; премія Франсіско Гойї як кращий національний фільм 1999 року; премії «Оскар», «Золотий глобус», «Сезар», «Давід ді Донателло»,ВАFТА, 2000), «Поговори з нею», «Повернення». Лауреат премії Принца Астурійського (Іспанія; 2006).

Роковини смерті:

132 роки із дня смерті Григорія Павловича Ґалаґана (1819–1888), відомого українського громадського діяча. Походив зі старовинного козацького роду на Чигиринщині. Володів великими маєтками на Полтавщині й Чернігівщині. Був особисто знайомий і листувався з Шевченком, Максимовичем, Кулішем, Антоновичем. Відкрив в с. Сокиринцях першу в Україні селянсько-позикову ощадну касу, створив музей українського народного побуту. У 1871 році заснував у Києві приватний навчальний заклад – Колегію Павла Галагана. За ініціативою і при матеріальній допомозі Григорія Галагана було відкрито гімназію в Прилуках, ремісничі училища в Ічнянському і Прилуцькому повітах, цілий ряд народних шкіл. В 1873–1875 роках Галаган очолював Південно-Західний Відділ Російського Географічного товариства. Матеріально підтримував українські видання, дбав про розвиток української архітектури, хорового мистецтва і театру. Впродовж життя Григорій Галаган та його дружина Катерина Василівна Кочубей на будівництво й утримання Колегії Павла Галагана витратили 1 мільйон 120 тис. карбованців.

50 років тому помер Еріх Марія Ремарк (1898-1970), відомий німецький письменник. Автор романів: «Три товариші», «Тріумфальна арка», «На західному фронті без змін», «Чорний обеліск», «Час жити і час помирати».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-