17 вересня. Пам’ятні дати

17 вересня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Цього дня, у 1939 році, виконуючи свою частину пакту  Молотова-Ріббентропа,  радянські війська почали окупацію Західної України.

17 вересня 1939 року радянські війська почали окупацію Західної України та Західної Білорусі. Вже 18 вересня були зайняті Луцьк і Станіслав (нині Івано-Франківськ), 22 вересня - Львів, 24 - Дрогобич, 26 - Яворів, 27 - Старий Самбір.

Уряд СРСР мотивував вторгнення тим, що Радянський Союз вимушений «взяти під свій захист життя і майно українського і білоруського населення східних областей Польщі». Насправді ж, СРСР діяв згідно з радянсько-німецьким пактом про взаємний ненапад і секретними протоколами до нього («Пакт Молотова-Ріббентропа»), в яких конкретно йшлося про розподіл території Польщі. Землі, населені переважно етнічними українцями та білорусами, переходили під владу СРСР і включалися до складу УРСР та БРСР, власне ж польські землі визнавалися за Німеччиною.

28 вересня, після придушення опору Війська Польського на всій території цієї країни, зокрема у Варшаві, був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу та кордон, який визначався по Західному Бугу і Нареву. Таким чином Польща вкотре за свою історію була викреслена з карти Європи. За цим договором до СРСР відійшла більша частина нинішньої Західної України, крім Холмщини, Підляшшя, Посяння і Лемківщини.

На здобутих західноукраїнських землях було створено Львівську, Волинську, Дрогобицьку, Рівненську, Станіславську й Тернопільську області. Одразу ж після окупації відбулася хвиля націоналізації промисловості, банків, транспорту, землі, примусова експропріація майна, репресії та масові депортації місцевого населення до Сибіру.

В червні 1940 року сталінське керівництво в ультимативній формі висунуло Румунії вимогу передати СРСР Бессарабію (зайняту румунськими військами в 1918 року) з переважаючим молдавським, а також гагаузьким, болгарським, українським, єврейським населенням та населену переважно українцями Північну Буковину. Уряд Румунії був змушений прийняти ультиматум, і наприкінці червня 1940 року частини Червоної армії перетнули румунсько-радянський кордон, приєднуючи названі території до СРСР. Акерманський та більша частина Ізмаїльського й Хотинського повітів Бессарабії було включено до складу Одеської області Української РСР, а Північну Буковину реорганізовано в Чернівецьку область.

Таким чином, внаслідок подій вересня 1939 – червня 1940 року територію України значно розширено в західному та південно-західному напрямках. Вона охопила майже всі, за винятком Закарпаття (переданого німцями Угорщині після ліквідації Чехословацької республіки), етнічні українські землі. 

Сьогодні в Україні відзначається День безпеки пацієнтів, який був встановлений Указом Президента 4 вересня 2019 року на підтримку рішення 72-ї сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я. У травні 2019 року на засіданні Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я держави-члени взяли на себе зобов'язання визнавати безпеку пацієнтів як одне з пріоритетних завдань охорони здоров'я і вжити усі необхідні дії для зменшення шкоди, що завдається пацієнтам в медичних установах. Окрім того, Всесвітня асамблея охорони здоров'я схвалила встановлення Всесвітнього дня забезпечення безпеки пацієнтів, що буде відзначатись 17 вересня. Як зазначають у ВООЗ, Заподіяння шкоди пацієнтам є однією з провідних причин смертності та інвалідності в світі. Щорічно в стаціонарних медичних установах країн з низьким і середнім рівнями доходу відбувається 134 мільйони несприятливих подій, які стають супутніми чинниками 2,6 мільйона випадків смерті, а в країнах з високим рівнем доходу шкода при наданні стаціонарної допомоги наноситься кожному десятому пацієнту.

Разом з тим, сьогодні ж відзначають День рятівника, який був встановлений згідно з Указом Президента від 12 вересня 2008 року. День рятівника є професійним святом не тільки працівників усіх аварійно-рятувальних служб, пожежної охорони, інших спеціальних  формувань, але його відмічають також громадяни, які внесли свій вагомий внесок у справу ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, захисту життя і здоров’я людей. Нині всі рятувальники України підпорядковуються Державній службі з надзвичайних ситуацій, яка забезпечує реалізацію державної політики у сферах цивільного захисту, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідацію надзвичайних ситуацій, рятувальну справу, гасіння пожеж, пожежну та техногенну безпеки, діяльність аварійно-рятувальних служб, а також профілактику травматизму невиробничого характеру. Представники ДСНС протистоять пожежам і повеням, епідеміям і пандеміям, буревіям і зсувам ґрунту, вибухам газу і снігопадам, автомобільним та будь-яким іншим аваріям.

Події дня:

200 років тому, 17 вересня 1820 року, у Ніжині було відкрито Гімназію вищих наук князя Безбородька (нині – Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя), засновану на кошти братів Олександра та Іллі Безбородьків у липні 1805 року. Поштовхом до відкриття Гімназії слугувало звернення графа Іллі Безбородька до царя, щоб отримати дозвіл на відкриття в Ніжині «училища вищих наук», яке прирівнювалося б до університету. Для його будівництва, крім своїх, він також використав кошти, які заповів для «богоугодных заведений» його брат князь Олександр Безбородько. Протягом 200 років свого існування цей учбовий заклад не раз змінював напрями підготовки фахівців: фізико-математичний ліцей (1832-1840), юридичний ліцей (1840-1875), історико-філологічний інститут (1875-1919), інститут народної освіти (1919-1933), педагогічний інститут (1933-1998), педагогічний університет (1998-2004), класичний університет (з 2004 року). За цей час було підготовлено понад 60 тисяч фахівців - педагогів, юристів, інженерів тощо. Тут отримали вищу освіту багато відомих представників науки та культури. Серед них письменник-класик Микола Гоголь, ім'ям якого університет був названий у 1939 році, а також Євген Гребінка, Леонід Глібов, Юрій Збанацький, Євген Гуцало та ін. Нині на семи факультетах університету (філологічному, історико-юридичному, психології та соціальної роботи, природничо-географічному, іноземних мов, фізико-математичному, культури і мистецтв) функціонує 28 кафедр, працює 297 викладачів, серед яких 29 докторів, професорів та 183 кандидатів наук, доцентів. Сьогодні в університеті навчається понад 3 тисяч студентів, магістрантів та аспірантів.

Ювілеї дня:

156 років від дня народження Михайла Коцюбинського (1864–1913), українського письменника і громадського діяча. Автор повістей «Тіні забутих предків», «Fata Morgana», численних оповідань, публіцистики - він і сьогодні залишається одним із найоригінальніших українських прозаїків. Михайло Коцюбинський народився у Вінниці. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля. Освіту здобував у Барській початковій школі та Шаргородському духовному училищі. Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 році. З 1898 року письменник жив у Чернігові. Разом з тим багато подорожував: був у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині, об'їздив майже всю Європу. У 1911 року Михайлу Коцюбинському призначили стипендію, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте стан здоров'я письменника погіршувався. Його мучили астма і туберкульоз. Навесні 1913 року його не стало. Поховали письменника на Болдиній горі в Чернігові

Роковини смерті:

80 років з дня смерті Панаса Саксаганського (справж. – Тобілевич; 1859-1940), українського актора і режисера, театрального діяча. Брат Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського та Марії Садовської. На сцені з 23 років. Грав у трупах Старицького та Кропивницького, утримував власні трупи (1890–1910), виступав в інших трупах і театральних товариствах: «Товаристві українських артистів під орудою Івана Мар’яненка», «Товаристві українських артистів за участю Заньковецької і Саксаганського». В 1918 році заснував у Києві Народний театр, на базі якого у 1922 було створено Український драматичний театр ім. М.К. Заньковецької (працював у ньому з перервами до 1932 року). Гастролював разом з Садовським у різних театрах (1926–1932). Саксаганський утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму, запровадив план постановки вистави. Грав Возного у «Наталці Полтавці» Котляревського, Стецька, Шельменка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка), Голохвостого «За двома зайцями» Старицького. Іван Мар’яненко у своїх спогадах про Панаса Саксаганського пише: «До характеристики Саксаганського хочеться додати, що він, як ніхто інший з українських акторів, дотримувався суворого режиму у житті. Перед важкою роллю, особливо драматичною, він часто не обідав, задовольняючись парою сирих яєць. Завжди робив голосові вправи. До речі, Панас Карпович мав прекрасний співочий голос – баритон широкого діапазону з просто-таки італійським бельканто. На вечірках, у вільний від вистав час, він завжди співав сольні та заспівував хорові пісні… Не можна не згадати Саксаганського як надзвичайного майстра гриму. Він завжди приходив за дві години до початку вистави і з винятковою любов’ю зовнішньо оформляв свої сценічні образи… В останні роки життя Панасові Карповичу паралізувало руку. Він одержував академічну пенсію, яка цілком його забезпечувала, але не міг жити без театру. Разом з Садовським він виступав на клубних сценах у своїх найкращих ролях, ще довгий час вражаючи і глядачів, і акторів своїм свіжим, дзвінким голосом».

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-