15 вересня. Пам’ятні дати
Демократія належить до універсальних і засадничих загальнолюдських цінностей і принципів Організації Об’єднаних Націй. Хоча у демократій і є загальні риси, але єдиної моделі демократії у світі не існує.
Ця форма правління відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші форми політичної організації суспільства. Державні форми демократії були досить добре відомі античному світу. У Стародавній Греції вони упродовж тривалого часу чергувалися з різноманітними формами монократії (тираніями, деспотіями), в Стародавньому Римі республіканська демократія протягом декількох сторіч передувала правлінню монархічного імперського типу. Потім було європейське Середньовіччя з його демократичними містами-державами (Венеція, Женева, Лукка). Про демократію писали Арістотель і Платон, Монтеск’є і Джон Локк, Руссо і Робесп’єр.
Прикметно, що демократія, на відміну від недемократичних типів правління (тоталітарних, авторитарних), не спрощує відносин суспільства і держави, народу і влади сильними і примітивними засобами тиску, а навпаки – ускладнює їх. Такі демократичні процеси, як вибори і конституційні реформи, досягнення мирних угод, допомагають зберігати баланс між різними політичними інтересами, зміцнювати стабільність і знижувати ризик виникнення насильства.
Як зазначають в ООН, цього року безпрецедентна за своїми масштабами криза COVID-19 призвела до серйозних наслідків у соціальній, політичній і правовій сферах у всьому світі. На тлі надзвичайних заходів щодо подолання кризи, прийнятих державами, вкрай важливо дотримуватися принципів верховенства права, захисту і дотримання міжнародних стандартів, а також забезпечувати право громадян на доступ до засобів правового захисту та належного судового розгляду.
Події дня:
135 років тому (1885) відбулось офіційне відкриття Харківського практичного технологічного інституту. Тепер – Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». ХПІ – другий технологічний інститут на території сучасної України після Львівської технічної академії (1844). Нині Харківська політехніка – найбільший навчальний центр східної України і найбільший виш міста Харкова. НТУ «ХПІ» акредитований за найвищим IV рівнем, здійснює підготовку фахівців за 102 спеціальностями на денній та за 70 на заочній формі навчання. В університеті навчаються понад 20 тисяч студентів, він є єдиним вищим навчальним закладом в Україні, що готує інженерні кадри з таких напрямів, як турбінобудування, котло- та реакторобудування, електроізоляційна, кабельна і конденсаторна техніка, технологія жирів та жирозамінників. В університеті діє 5 інститутів та 4 факультети денної форми навчання, центр заочного та дистанційного навчання, центр доуніверситетської підготовки, факультет міжнародної освіти, міжгалузевий інститут післядипломної освіти, три науково-дослідних і проектно-конструкторських інститути. У «ХПІ» свого часу навчалися музикант, історик Гнат Хоткевич і авіатор, діяч українського національно-визвольного руху Левко Мацієвич, відомий інженер-авіаконструктор Михайло Гуревич, фізики-теоретики брати Євген та Ілля Лівшиці і правозахисник, засновник Української Гельсінської групи генерал Петро Григоренко. Варто додати, що Харківський політех завжди славився своїми викладацькими кадрами, серед яких імена конструктора танків Олександра Морозова і фізика, лауреата Нобелівської премії Лева Ландау.
Ювілеї дня:
Цього дня у 1804 році народився Михайло Максимович (1804-1873), український вчений-природознавець, історик, фольклорист, письменник. Перший ректор Київського університету (1834–1835). Був одним із засновників вітчизняної ботаніки; автором однієї з перших природознавчих книг для народу («Книга Наума…»), праць з питань систематики рослин, обміну речовин тощо. Його збірник «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні» поклали початок українській фольклористиці. Доля поділила життя Михайла Максимовича на дві половини. Спочатку блискуча кар’єра вченого у Московському університеті, дружба з Одоєвським, Пушкіним, Жуковським, Кулішем, Бодянським, Гоголем і Шевченком, у 30 років – посада ректора у щойно відкритому Київському університеті імені Святого Володимира, а потім – понад 30-річне життя на Михайловій горі в хаті, подарованій йому дідом… Микола Гоголь у листі до Пушкіна (від 23 грудня 1833 року) писав: «Кстати, ко мне пишет Максимович, что он хочет оставить Московский университет и ехать в Киевский. Ему вреден климат. Это хорошо. Я его люблю. У него в «Естественной истории» есть много хорошего, по крайней мере, ничего похожего на галиматью Надеждина…» Любив Максимовича і Шевченко. Поет декілька разів гостював у подружжя Максимовичів на Михайловій горі, захоплювався Марією Василівною Максимович («И где он, старый антикварий, выкопал такое свежее, чистое добро? И грустно, и завидно!», – записав він у щоденнику після зустрічі в Москві з подружжям Максимовичів). Помер Михайло Максимович на 69 році життя. Перед тим зробив останні розпорядження, замовив домовину, показав місце для могили… Поховали його (згідно з заповітом) неподалік від будинку. На пам’ятнику викарбовано: «Помянухъ дни древния… Въ творениях руку твоєю поучахся». Будинок Максимовича згорів наприкінці 1970-х років.
139 років від дня народження Етторе Арко Ісидоро Бугатті (1881-1947), знаменитого італійського інженера-конструктора і промисловця, творця спортивних і гоночних автомобілів класу люкс. Чимало родичів Етторе Бугатті були дотичні до мистецтва – в родині були скульптори, архітектори, та й батько Етторе займався ювелірним дизайнером. Хлопець з дитинства долучався до світу прекрасного, а згодом закінчив Академію красних мистецтв у Мілані. Він добре розумівся на творах мистецтва: у будь-якому випадку міг розрізнити пізнього Рубенса від раннього, чи, приміром, справжнього Пуссена від його наслідувачів. Але пристрастю і головною справою всього його життя стали автомобілі, які зрештою так само прекрасні, як і будь-який із творів справжнього мистецтва. 16-річним Етторе нанявся в автомобілебудівну фірму, яка займалася проектуванням та випуском гоночних авто. Свій перший автомобіль Бугатті сконструював у 20 років, за що був нагороджений золотою медаллю на виставці в Мілані. Технічної освіти він так і не здобував – був, як кажуть, інженером «від Бога». Впродовж декількох років він працював у Німеччині, займаючись конструюванням двигунів внутрішнього згоряння, а в 1909 році відкрив в Ельзасі власну автомобілебудівну фірму, яка спеціалізувалася передусім на виробництві гоночних автомобілів. Досить швидко марка «Bugatti» зажила слави серед мільйонерів, аристократів і артистичної богеми. З’являлися перші шосейні дороги, а разом із ними – попит на спортивні автомобілі. До речі, саме на «Bugatti» у вересні 1927 року загинула танцівниця Айседора Дункан, коли її довгий червоний шарф намотався на колесо. Свій останній гоночний автомобіль «Bugatti-50b» з двигуном об’ємом 4739 куб.см. і потужністю 470 к.с. (згодом він встановлювався на літаки) він сконструював у 1939 році. Якось конструкторові зауважили, що механічні гальма безнадійно застаріли, і що варто встановлювати гідравлічні, на що Бугатті гнівно відповів: «Я роблю автомобілі для того, щоб вони рухалися, а не для того, щоб зупинялися!» Помер знаменитий конструктор через два роки після закінчення Другої світової війни. Європа була зруйнована і, навіть, найбагатшим клієнтам було не до нових елегантних авто. Фірму викупили конкуренти й одразу ж «задушили». З 1998 року марка «Bugatti» належить концерну Volkswagen AG.
130 років від дня народження Агати Крісті (Мері Кларісса Міллер; 1890-1976), англійської письменниці, однієї з корифеїв детективної літератури ХХ ст. Автор 78 романів, 150 оповідань, 6 повістей і 19 п’єс. Серед найвідоміших творів: «Пуаро розслідує», «Східний експрес», «Смерть на Нілі», «Мишоловка». Романи Крісті посідають третю сходинку в світі за кількістю публікацій, її випереджають лише твори Вільяма Шекспіра та Біблія. Ще один рекорд тримає її п’єса «Мишоловка», котра вперше була поставлена в Лондоні в 1952-му році й досі лишається в репертуарі театру.
Роковини смерті:
367 років від дня смерті Тимоша Хмельницького (1632-1653), старшого сина Богдана Хмельницького. З 1648 року був чигиринським сотником, брав участь у багатьох походах і битвах (під Пилявцями, Зборовом, Берестечком, Батогом). Ім’я Тимоша Хмельницького пов’язане головним чином з молдавськими походами його батька, метою яких було примусити господаря Василя Лупу розірвати союз з Польщею. 12 вересня 1653 року під час Сучавської оборони старшого сина Хмельницького було смертельно поранено, через три дні він помер. Похований у Суботові на Черкащині.
День пам’яті Івана Карпенка-Карого (справж. – Тобілевич Іван Карпович; 1845-1907), українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча. Один з основоположників нового українського театру. Старший брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. У 1856 році спільно з Марком Кропивницьким став організатором і режисером аматорського гуртка в Єлизаветграді (нині Кропивницький). Літературну діяльність почав у середині 70-х років ХІХ ст. як критик, фейлетоніст і публіцист. Написав 18 оригінальних п’єс і три переробки з інших авторів. Серед найвідоміших творів – «Сто тисяч», «Хазяїн», «Наймичка», «Безталанна», «Бондарівна», «Сава Чалий». Як актор виступав у трупах Старицького і Садовського, керував власною трупою (1890–1907). Помер у 62 роки від раку печінки в Берліні, похований на хуторі Надія, що на Кіровоградщині. Іван Олександрович Мар’яненко (видатний український актор) так згадує Карпенка-Карого: «…Простота й лагідність поєднувались у ньому з великим, світлим розумом. Разом з тим у ньому почувалась людина кремінної вдачі. Це враження потім цілком виправдалось. Для мене стало ясно, що трупа під керівництвом Саксаганського довгий час існувала тільки завдяки світлому розумові, міцній вдачі та організаційному хистові Івана Карповича, який за спиною брата, блискучого актора й режисера, фактично керував трупою, до всього ще й постачаючи їй свої п’єси».