Редакторські кошмари на початку осені: Коли почнемо відновлювати довіру до ЗМІ?
Гляньте на список нижче. Це те першорядне (далеко не все), що підлягало би в ці дні обов’язковому висвітленню і коментуванню в медіа. Поданий список – в довільному порядку, як згадувалося. І зверніть увагу – тут немає нічого з поза України, але важливого для України – ні Білорусі, ні Навального, ні виборів у США…
1. Що робити з ВРП і суддями Вовком, Огурцовим та рештою, надійно прикритих круговою порукою? ВРП відкидає їх відсторонення від «суддівства». Вовк ще й погрожує «наслідками». Це називається – зухвалий виклик генпрокурору і всьому суспільству. Чи залишається законний спосіб таких «суддів», разом з такою ВРП, позбутися?
2. Ціни на газ. Чому вони зросли одразу на 45% при рекордних запасах у сховищах? Газ подорожчав на хабах і одразу на стільки? Чи це не наслідок гризні олігархів «під килимом»?
3. «Фокінгейт». Ця людина не може представляти Україну в ТКГ. І Фокін явно діє не сам. Які можливі реальні виходи з ситуації, що склалася?
4. Вигнання Гео Лероса з фракції «Слуга Народу». Аналіз. Вражаюча швидкість «операції» по збору підписів. Але чому не опубліковані подробиці – цифри, зокрема? Хто конкретно був за і хто проти? Хто утримався?
5. 1 вересня – перші підсумки початку навчального року в умовах пандемії й карантину. Відгуки учителів, батьків. Перспективи…
6. Ковід. До 2500 інфікованих на день Україні залишилось 5… При чому в деяких, цілком розвинених країнах, цей показник теж стрімко зростає. Тож це через наш бардак, чи є інші причини? А якщо і перше, й друге – то в якій пропорції?
7. Перед Верховною Радою євробляхери шумно вимагають здешевити розмитнення авто. Щось їх давно не було ні видно, ні чутно. За президентства Зе – це точно вперше. До чого б це?
8. 4 вересня – 35 річниця смерті Василя Стуса. А як поживає його «адвокат» Медведчук? Лукашенківський прапор Білорусі виставляє в Раді догори дриґом…
…Щось назріває? Безперечно. Це лише зараз таке у нас накопичилося? Звісно, ні. Україна вже давно живе в режимі постійного інформаційного стресу (це ще за Порошенка почалося), коли черговий «доленосний скандал» змітає з поля уваги попередній, так і не розслідуваний, залишений без висновків. А за кілька днів – зникає й сам – у тій же прірві.
Чи надовго нас вистачить на життя у такому режимі? Не знаю, чесно. Як і мільйони наших співгромадян цього не знають. Але досвід вчить нас, що скид напруження може статися несподівано, потужно і катастрофічно, мов землетрус. В таких умовах, у людей уже спрацьовує вегетативна система індивідуального захисту – краще не думати про таке, удати, що я є, а цього всього – немає. Але ж порада відсторонитися від потоку новин, зайнятися своїм повсякденним життям – лише на перший погляд може допомогти. І саме це – страшно.
Кидати інформаційне поле напризволяще неприпустимо. Його, пардон, як город, доглядати треба! Ні, я не хочу сказати, що в Україні цього ніхто не робив і не робить. Але реакція розсипана по різних ресурсах і блогах. І часто – без жодних гарантій повноти та якості. Як людині не потонути безнадійно в цьому обвалі? Кому вірити, коли на один зашквар публікується 10 (це ще скромно), часом протилежних версій?
Привіт, принагідно, людям без мізків, з породи «ентузіасти сучасності» – вони завжди «на вістрі наукового прогресу» і ніколи ні в чому не сумніваються. Для прикладу: в середині минулого століття вони верещали, що з приходом телебачення театр стає непотрібним і має померти. Бо «всьо будєт тєлєвіденьє»... І що?
А ще «привіт» іншим ентузіастам – фундаменталістам вільного ринку, які давно дірку в головах прокрутили зі своїм «ЗМІ – це такий бізнес». Який ще «бізнес» у час, коли від вкинутих у Мережу кількох слів у державах панує хаос, а, скажімо, у США – країні-лідері демократичного табору – від цього залежить, кого оберуть президентом? Ще прикладів додати?
Українське суспільство як повітря потребує відновлення довіри до ЗМІ. А держава – нарешті, інформаційної політики, сформульованої по конкретних пунктах. Перше можливе лише через реанімацію великих професійних редакцій (наїлися вже «народної журналістики»?) і відтворення різноманіття форм на медійному ринку. Так-так, це означає, що і паперові щоденні газети – теж мають відродитися! І мережі дистрибуції преси принципово нові – запрацювати. І це все вже неможливо без реалізації другого.
…А поки цього немає – сидимо у «підводному човні». Як вам?
Сергій Тихий
FB
реклама