Недавнє 1 вересня: школярі – «офіцери», а школярки – «покоївки»

Недавнє 1 вересня: школярі – «офіцери», а школярки – «покоївки»

Аналітика
Укрінформ
Цікаво простежити, як разом з життям змінювалася шкільна форма впродовж минулого століття

1 вересня сьогодні. Не таке, до якого всі ми звикли. Карантин…Втім, давайте пригадаємо, яке бувало розмаїття шкільного двору у цей день. За літо діти підросли, змінилися – і з цікавістю дивляться одне на одного… Дівчатка особливо придивляються до того, у що вдягнені їхні подруги і, звісно, старшокласниці…

Нам нині і уявити собі важко, що ще не так давно все було не так. Причина? Обов’язкова шкільна форма. Як обґрунтовували її необхідність і обов’язковість для всіх? Не можна виділятися, не треба демонструвати статки, або навпаки, – фінансову неміч батьків. Треба відповідати «моральному кодексу будівника комунізму» і Боже спаси, не мавпувати Захід. Якимось дивовижним чином, одяг з мистецтва підкреслення індивідуальності – перетворювався на інструмент нівелювання всіх і вся.

 Згадаємо? Якою вона була – шкільна форма в ХХ столітті, що було можна, а що – зась?

Кожній епосі – своя шкільна форма
Кожній епосі – своя шкільна форма

Кожній епосі – своя шкільна форма. А що тут такого? Треба відповідати моді – не лише естетичним уподобанням часу, а ще й політичному ладу. Наприклад, сукня для гімназисток початку ХХ століття була довжиною майже до кісточки, а шкільна форма випускниць кінця 80-их могла сягати запаморочливого міні. Довге розпущене волосся сьогодні сприймається як норма, а ще 50 років тому подібна зачіска у класі була немислима. І не минає покоління, щоб навколо шкільної форми, того, якою, що в ній доцільно, а що ні – точаться дискусії. Ще зовсім недавно за порушення шкільного протоколу й етикету, як у дітей, так і в батьків, могли виникнути проблеми.

Сталінська класика: школярі в мундирах

Після Жовтневого перевороту в 1918 році був виданий Декрет «Про єдину школу…», згідно з яким шкільна форма… скасовувалася. Так і було проголошено, що «форма демонструє несвободу учня, принижує його».

Школярі 20-х років. Шкільну форму ще скасовано
Школярі 1920-х років. Шкільну форму ще скасовано

Втім, головною причиною її скасування був банальний брак коштів – спочатку треба було запропонувати зразки нової форми, а потім її пошити. Тож ходили до школи, хто в чому міг. Популярними були широкі блузони «під ремінець», строгі сукні з білим комірцем. Їх навіть називали «шкільними».

єдина шкільна форма в СРСР була запроваджена в 1949 році
єдина шкільна форма в СРСР була запроваджена в 1949 році

А єдина шкільна форма в СРСР була запроваджена в 1949 році, після страшної війни. Повсякденне життя радянських людей все більше набувало тоталітарних рис із жорсткою системою правил і заборон, які поширювалися практично на всі сфери життя, зокрема й на школу. За зразок фактично взяли гімназичну форму Російської імперії. Сталін, так само як і більшість диктаторів, любив військову форму.

Сталіну дуже хотілося імперії. Відтак, в добу пізнього сталінізму форма була не тільки в школярів, але й у лісників і дипломатів, юристів і шахтарів і навіть у провідників поїздів далекого слідування. Офіцери в парадній формі з гербовими ґудзиками на поясниці мали бути ще й при шаблі.

Гімназисти на подвір'ї Першої київської гімназії (нині Жовтий корпус університету)
Гімназисти на подвір'ї Першої київської гімназії (нині Жовтий корпус університету)

Костюм хлопчиків-школярів спочатку був один до одного, як у царських часів гімназистів – сірого сукна й складався з брюк і широкої сорочки на зразок військової гімнастерки з комірцем-стійкою. Старшокласники замість гімнастерки мали чорний (або темно-синій) кітель, схожий на офіцерський. Обов’язковим був кашкет із кокардою і ремінь із чималою пряжкою з гербом. Втім, скоро у чорні суконні мундири стали запаковувати не лише юнаків, але й першокласників. Принаймні, у містах.

"Перший хлопець" на вулиці

 Звісно, ремінь швидко став не стільки аксесуаром, скільки знаряддям «бою». Під час хлопчачої шкільної чубанини ним можна було добряче уперіщити супротивника, а пряжка й взагалі була справжньою «карою божою»: від неї залишалися не тільки синці, але можна було отримати серйозну травму.

пряжка реміня могла придатися не тільки в школі
пряжка реміня могла придатися не тільки в школі

Чорні мундири – скоро ставали «червоно-чорними» від мазючої мастики шкільних підлог. Ґудзики були металевими, блискучими – ні про яку пластмасу тоді й мови не йшлося.

Сталінська класика: слухняні школярки, білі та чорні фартушки

Сталінська класика
Сталінська класика

Шкільна форма для дівчаток складалася з коричневої вовняної сукні та довгих фартухів із широкими крильцями, що прикривали плечі. Коричневий колір трактувався як такий, що сприяє концентрації уваги, підвищеній працездатності та дисципліні. Обов’язковим елементом були білі комірці й манжети, а також банти – стрижки заборонялися, всі мали бути з косичками (строгі правила стосовно стрижок були послаблені лише в 60-х). Білі банти, так само як і білий фартушок – на свята, а чорні й темно-коричневі – на будень.

Кольорові банти заборонялися, заборонялося щось змінювати у формі
Кольорові банти заборонялися, заборонялося щось змінювати у формі

Кольорові банти заборонялися. Хлопчики теж повинні були акуратно й дуже коротко підстрижені. Так само було суворо заборонено щось змінювати у шкільній формі: додавати якісь елементи чи експериментувати з довжиною. Будь-яке порушення суворо каралося адміністрацією школи.

То, взагалі, була пора цікавих, з точки зору нинішнього часу, але вже незрозумілих речей: трофейних відрізів текстилю, перешитого-перелицьованого зі старого – приміром із батьківського галіфе – одягу, онучів, теплих безрукавок із вовняних чи гарусних ниток, білизни з начосом, теплих колготок, які натягувалися мало не до шиї, чорнильниць «непроливайок», іграшок, набитих деревною тирсою або гречкою, або ж із розмальованої жерсті – заводних. Від них завжди губився ключик. Найсмачнішими цукерками були «Мишка на севере» насипом у цупкому сірому папері. Журналу «Бурда-мода», популярного 80-х ще не було, тож нові речі шили (чи перешивали) по «Рігас модас».

Брежнєвський ренесанс у брудно блакитних тонах

сіра форма 60-х
Сіра форма 60-х

В середині 60-х форму для хлопчиків «полегшили» – вона уже була напіввовняна, сіро-голубого кольору: однобортний піджак з трьома ґудзиками і брюки класичного крою. В 70-х сірий колір замінили на темно-синій, а якісну натуральну тканину – на синтетичну. Піджак набув ознак куртки, змінився і фасон брюк – вони стали більш вузькими. Замінили й ґудзики – замість пластмасових – на легкі алюмінієві. В УРСР форма була темно-коричневою.

В 70-х сірий колір замінили на темно-синій
В 70-х сірий колір замінили на темно-синій

На початку 80-их років куртки для хлопчиків знову замінили на піджак – відбулося повернення до класичного брючного костюму. Між тим, дівчатка, так само, як і в минулі роки, все ще носили темно-коричневі плаття, з фартушками – щоденним чорним і білим – для святкових днів. Не знаю, щось у тій дівчачій формі було зворушливе, як спогад про дитинство…

 Важливим елементом шкільної сукні залишалися біленькі комірці й манжети, які потрібно було регулярно міняти – відпорювати, прати, крохмалити, прасувати і знову пришивати. Вони продавалися в магазинах – шматочки білої синтетичної матерії, обшитої стьожкою простенького мережива. Але скромна пропозиція радянського легпрому багатьох не задовольняла, тому комірці та манжети шили (чи в’язали гачком) власноруч, або ж замовляли в ательє. Те ж саме відбувалося з фартушками. В залежності від статків і смаків купували, вірніше «діставали» – матерію – це міг бути як чорний, так і білий тонкий батист, тюль, гіпюр – і шили за власними ескізами. Якщо раніше розміри комірців і манжетів були строго визначнених розмірів, то нині вони могли бути, якими заманеться. Тому, хтось взагалі, лише для годиться, обшивав тонюсінькою прошвою краї комірця і рукавів шкільного плаття, а хтось перетворював їх мало не на витвори мистецтва. Великі відкладні комірці й манжети з імпортного білосніжного гіпюру, обшиті тонким мереживом, були предметом гордощів і дівчачого зазнайства.

На початку 80-х форма для дівчаток стала коротшою
На початку 80-х форма для дівчаток стала коротшою

На початку 80-х форма для дівчаток стала коротшою й «піднялася» на декілька сантиметрів вище колін, хоча, в старших класах, учителі сталінської «закалки» могли й присоромити ту чи іншу ученицю за надто коротку, на їхню думку, сукню.

У 1984 році для дівчат запровадили костюм-трійку темно-синього кольору, що складався зі спідниці-трапеції зі складками спереду, жилету і піджака з накладними кишенями. Спідницю носили або з жилетом, або з піджаком, або все разом. Додатковою річчю шкільного гардеробу стали блузки, які можна було щодня міняти на противагу шкільній формі, яку не можна було часто прати.

Ще одним елементом радянської шкільної форми, хоч і не обов’язковим, були нарукавники. Їх шили з темного, переважно чорного атласу, й вони мали запобігати швидкому забрудненню білих манжетів, а також появі лиску на рукавах. Їх зазвичай носили десь до 4-5 класу.

І тут – «тлетворное влияние Запада»…

Якщо в 60-70-х роках, не кажучи про 50-ті, ніхто не ризикував заявитися в школу не в формі, то у 80-х, особливо наприкінці – подібне траплялося. Хтось міг прийти навіть у справжніх «лівайсах», викликавши тим самим справжній фурор серед однокласників і вчителів. Сміливця могли визвати "на килим" до директора, соромити перед лінійкою.

Шкільний ВІА:
Шкільний ВІА: "вплив Заходу" на зачіски, моду і захоплення

Втім, наприкінці 80-х, коли фарцовка в СРСР сягнула свого апогею, боротися з подібними випадками ставало все важче. Країну буквально захлиснули джинси-варьонки й такі самі куртки підпільного пошиву й учні почали приходити в них у школу, ігноруючи приписи про обов’язкову форму. Кардинально змінилися й зачіски, особливо в дівчат. Вищим шиком було зробити собі «хімію», яка одразу ж візуально перетворювала дівчину-десятикласницю на дорослу жінку. Втім, у молодших класах все ще популярними були бантики й косички, білі гольфи і фартушки. В радянській школі в старших класах суворо заборонялося фарбувати нігті й користуватися косметикою.

Осоружна краватка

форма з пыонерськими атрибутами
форма з піонерськими атрибутами

Як тут не згадати про піонерську краватку – шийну косинку червоного кольору і трикутної форми. У піонери в СРСР приймали в 3-му класі, тому спочатку це був доволі знаковий аксесуар, адже ним третьокласників відрізнялися від другокласників. Щоправда, досить скоро він набридав дитині: галстук потрібно було вміти пов’язувати, а також щоранку прасувати. До того ж, праска повинна була бути не надто гарячою – в іншому разі шматок червоного ацетатного шовку можна було пропалити й отримати за те прочуханку від батьків. Піонерська краватка коштувала пристойно – 3 карбованці 50 коп., тоді як буханка хліба – 22 коп. Прийти до школи без піонерської краватки було просто неможливо – за це викликали батьків, збирали загальношкільні збори.

Парадна піонерська форма
Парадна піонерська форма

Але у брежнівську добу старшокласники, особливо хлопчики, ледь вийшовши за територію школи, з полегшенням знімали ненависний аксесуар й клали його абияк пожмаканий у кишеню. До останнього відданими піонерському галстуку були хіба що затяті зразкові відмінниці. Нині піонерська краватка є ледве не антикваріатом і доводилось її бачити у продажу по ціні десь 32 гривні.

По чому ностальгуватимуть люди через 50 років?

Після розпаду Радянського Союзу в школах, нарешті, знову відмовилися від носіння обов’язкової шкільної форми. Але вона стала предметом жвавого обговорення.

На Кубі, в КНДР та Китаї шкільна форма обов'язкова
На Кубі, в КНДР та Китаї шкільна форма обов'язкова
У Туреччині, на Ямайці та в Сингапурі обов'язкові вимоги до одягу визначає школа
У Туреччині, на Ямайці та в Сингапурі обов'язкові вимоги до одягу визначає школа

Батьків хвилювало абсолютно все: яким має бути склад тканини, якою – довжина, що ліпше: спідничка чи сукня? Чому б не дозволити шорти? А колір? А фурнітура?

Глобалізований і мультикультурний світ пропонує нові стандарти
Глобалізований і мультикультурний світ пропонує нові стандарти

Глобалізований і мультикультурний світ пропонує нові стандарти – у ньому теж є ознаки уніфікації, але більш розмаїтої. Кардинально змінилася мода, з’явилася чимало нових матеріалів, неймовірно розширилася й кольорова гама й наше сприйняття її, а те, що здавалося органічним ще декілька десятиліть тому, нині виглядає екзотикою. Втім, через якихось 50 років нинішні стандарти теж сприйматимуться так само – як архаїка.

Світлана Шевцова, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-