Львівська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги потрапила до пілотного проєкту Міністерства охорони здоров’я з трансплантації. Відтак на її базі утворили Центр трансплантології, де з початку літа вже зробили унікальні для вітчизняної хірургії операції з пересадки нирок, серця, підшлункової залози. Окрім того, в ЛКЛШМД розвивають багато важливих напрямків, таких як гемодіаліз, інтенсивна терапія після інсультів, променева діагностика, дитяча кардіохірургія… Лікарня розрахована на 910 ліжок і є найбільшою медичною установою в Західній Україні як за площею, так і за кількістю персоналу. На її базі працює 7 центрів та 25 відділень.

Інтенсивні зміни та нововведення тут почалися після призначення в лютому 2020 року на посаду генерального директора волинянина Олега Самчука. Молодий та амбітний, обдарований хірург та передбачливий маркетолог, у неповні тридцять він став керівником Ковельської лікарні. За чотири з половиною роки вивів заклад на європейський рівень медичних послуг, так що в Ковелі уперше в Україні зуміли провести операцію з пересадки серця.

Про розвиток трансплантації в Україні та новації у Львівській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги у часи нелегкої коронавірусної ситуації Олег Самчук розповів кореспонденту Укрінформу.

РІВЕНЬ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ СВІДЧИТЬ ПРО РОЗВИТОК МЕДИЦИНИ

- Трансплантація – це нова сторінка в історії медицини нашої держави. Не кожен хірург наважиться бути одним із перших. Наскільки ці операції важливі для українців?

- Трансплантологія – це дуже важлива річ у світовій медицині. Ми постійно лікуємо важких пацієнтів. Це люди, яких неможливо врятувати ні консервативно, ні оперативно, а лише пересадкою органу. Тобто їхні органи є максимально «зношені» та іншого шляху лікування не існує. Ці пацієнти завжди їздили лікуватися за кордон. Рівень трансплантації по цілому світові показує рівень медицини: чим більше робиться пересадок, тим краща медицина. Це рейтинговий показник у всіх державах.

- Міністерство охорони здоров’я пообіцяло всебічну підтримку Центру трансплантології у Львові. Наскільки важливим є державне фінансування при таких операціях?

- Ми працюємо системно з МОЗ, держава нам дуже допомагає. Ви ж розумієте, що тим, хто йде першими, завжди найскладніше, тому що за ними контроль в десятки разів більший, ніж за наступниками. Зараз ми разом із міністерством обраховуємо вартість таких послуг, оскільки ці операції повинні робитися повністю безоплатно. Людина не повинна вносити ні копійки, тому що ці люди і так виснажені за період своєї хвороби й не можуть нести такі фінансові затрати. Вони на ту операцію не підуть, тому що їм буде дешевше померти, аніж назбирати таку суму коштів. Тому інтенсивно працюємо з міністерством, нам обіцяли участь у різних проєктах, сподіваємося на допомогу.

- Як ви ставитеся до того, що держава виділяє кошти, щоб робити пересадки за кордоном?

- Я вважаю, що це неправильно – відправляти людей за кордон, маючи свою систему медицини. Гріх не вкласти в неї кошти й не лікувати своїх пацієнтів. Навіщо вивозити гроші з держави, фінансуючи інші клініки світу? В Україні виділяється близько 1 млрд 400 млн грн на лікування наших пацієнтів в інших країнах. Це має змінитися. Українська медицина має фінансуватися Україною. Ми також можемо приймати іноземців і робити не гірше ту роботу, яку роблять за кордоном. Але треба її розвивати за рахунок вливання коштів. І перш за все – полюбити цю справу. Тоді все налагодиться. Ви ж бачите позитивний досвід Білорусі, Іспанії, Польщі, Німеччини. 

- А як щодо вашої лікарні, що вже зроблено?

- На сьогодні ми провели ряд операцій з пересадки нирок, серця, 7 серпня зробили першу в Україні пересадку підшлункової залози…

- Але після неї пацієнт прожив недовго і за десять днів помер...

- На превеликий жаль для цілого колективу і команди лікарів... Нам це дуже болісно було, багато в кого і руки опускаються після таких моментів, коли пацієнти помирають. Ми ж не роботи, ми живі люди. Я думаю, що не менше переживаємо, ніж родичі пацієнтів, роблячи такі важливі операції, й несемо за це відповідальність. На превеликий жаль, частина людей помирає, і якийсь відсоток буде помирати. Люди, які йдуть на трансплантацію, повинні розуміти, що їхній організм дуже декомпенсований. Якщо вони перебувають на гемодіалізі, якщо це питання підшлункової чи печінки, резерви їх організмів дуже обмежені. Тому надзвичайно складно виходити цих пацієнтів, повернути до нормального життя. Це дуже складний механізм, але ми повинні це робити. Це ж не запчастину в машині замінити: пересадив орган – людина встала й побігла...

- Але коли пересадка проходить успішно, це наче людина народжується знову?

- Так. Є багато приємних моментів. Наприклад, коли пацієнту пересаджують нирку, вона приживається, починає функціонувати, з’являється сеча... Людину відключають від апарату гемодіалізу, і вона отримує можливість пересуватися. Це для них просто найбільше щастя. У всіх пацієнтів, яким пересаджували нирку, одна мрія – подорожувати.

- Чому?

- Тому що вони прив’язані до апарата, через день проходять процедуру гемодіалізу й не можуть нікуди відлучитися від свого будинку, квартири і гемодіалізного відділення. Тільки деякі мільйонери в світі мають свої гемодіалізи і можуть їх застосовувати, скажімо, в машині, а звичайні люди просто прив’язані. Тому для них це за щастя – відключитися від апарата, прийняти таблетку імунокомпресії – й з’їздити в Карпати чи на море, чи за кордон.

- Які подальші плани?

- Я можу гарантувати, що ми робимо все, щоб у цій лікарні була якісна трансплантологія. Ясно, що вливань коштів треба зробити багато, якщо ми хочемо мати результати, щоб пацієнти виживали, щоб у нас була найбільша успішність, мають бути гарні умови. Тут будуть створені повноцінні відділення з якісними ремонтами, з вентиляційними системами, які будуть очищувати повітря, щоб не було жодної бактерії, яка може потрапити ззовні чи із середини лікарні, мають бути операційні високого класу, найкраще обладнання, наркозно-дихальна апаратура, інструментарій для цих операцій. Одним із важливих пунктів є доставка пацієнтів. Це є реанімобілі й плюс доставка санавіацією, яка має сполучати різні точки України.

- Мер Львова Андрій Садовий обіцяв спорудження вертолітного майданчика на даху лікарні швидкої допомоги. Як просувається справа?

- Ми вже підготовлюємо місце для нього, нам мають розробити проєкт, який зараз проходить експертизу. І ми це зробимо! До кінця цього року ми збудуємо вертолітний майданчик. Міська влада пообіцяла, що виділить кошти.

- Чому це так важливо?

- Така лікарня просто зобов’язана мати вертолітну площадку. Ми практикуємо посмертні пересадки. Тобто коли людина поступає і в неї констатується смерть мозку, треба терміново щось робити. До таких пересадок треба бути підготовленим максимально, це ургентні операції. Час іде на години, на хвилини. У нас в Україні ще немає чіткої розробленої методики консервування органів, для того треба час і навчання. Тому все робиться максимально швидко. Це не єдина лікарня в Україні, яка повинна мати вертолітний майданчик. Його повинні мати усі найбільші лікарні.

Санавіація повинна в Україні розвиватися. Нам потрібні не лише реанімобілі, карети швидкої чи екстреної допомоги, а й медичне авіасполучення.

- Міністр охорони здоров’я Степанов, відвідавши Львівську клінічну лікарню швидкої допомоги, заявив, що до кінця листопада цього року мають розробити необхідну нормативну базу для розвитку трансплантології, щоб до 2021 року трансплантація була по всій Україні. Лікарня швидкої допомоги дала потужний старт для розвитку цієї галузі. Але скажіть, чи реальні в нашій державі такі дедлайни?

- Від себе ми робимо усе. Нас міністерство попросило, щоб ми допомагали і консультували в цьому. Ми дали свого представника до комісії МОЗ по констатації смерті мозку, приймаємо делегації з різних міст України. І головне, що цей механізм вже безповоротний! Якщо не ми, то хтось інший зробить точно. Починалася робота з 8 центрів трансплантації в Україні, а зараз вже 19 хочуть робити такі операції. Тобто якщо хтось не запрацює, то запрацюють інші, а їх, я впевнений, будуть ще десятки. Монополії з трансплантології в Україні не існуватиме!

ЖОДНА ЛЮДИНА В ЦІЙ ЛІКАРНІ НЕ ПОВИННА ДУМАТИ ПРО ІНШУ РОБОТУ

- Не трансплантологією єдиною. Лише пів року ви на посаді директора лікарні, а тут відбулися численні зміни та нововведення. Що вже зроблено?

- У першу чергу горджуся тим, що ми змогли відкрити багато відділень, яких тут раніше не було. Зокрема, судинної хірургії, трансплантології, ЛОР, гемодіалізу, дитячої кардіохірургії, інтенсивної терапії для пацієнтів після інсультів. Активно розвиваємо відділення інтенсивної реабілітації та інші.

- Але для розвитку цих відділень потрібні відповідні спеціалісти?

- Так, звичайно. Це стало для мене завданням номер один, коли я очолив лікарню. Перше, що я зробив, – підвищив заробітну плату працівникам. Щоб зацікавити їх, щоб не було відтоку кадрів за кордон і в інші галузі. Зараз піднімаємо оплату медичним сестричкам та санітарочкам. 30% медсестер не вистачало, зараз добрали. Також у нас почала працювати велика кількість нових лікарів по різних спеціальностях. Жодна людина з цієї лікарні не повинна думати про іншу роботу.

- У вас вже є досвід керівника, адже ви більше чотирьох років були директором Ковельської лікарні швидкої допомоги. Робота у Львові відкриває більші можливості?

- Я вчився на лікаря, а не на головного лікаря, але вже мав досвід в місті Ковелі. Я великий фанат урології й дуже люблю свою спеціальність, багато часу в неї вклав: навчався, читав, практикував – оце я справді люблю. Тому ніколи не ганявся за кар’єрним ростом. А директором я став просто тому, що дуже люблю медицину і людей, які в ній працюють. Хочу, щоб вона в Україні стала якісною, щоб ми не дивилися на те, як гарно в інших країнах, яка класна медицина, а були на рівні з ними, а може навіть краще. Ми не гірша країна, а багато в чому краща, і в нас є працьовиті люди, які це можуть робити і з якими це можна зробити. Ентузіастів вистачає, їх треба об’єднувати і з ними разом працювати. Часто відвідуємо Білорусь, Польщу, Німеччину, Норвегію, Голландію, дивимося, що в них можна взяти. Неможливо якусь європейську модель чи шаблон переробити на українську медицину, а треба подивитися і зробити свою, лише запозичити найкраще.

- Вас до Львова запросив Андрій Садовий?

- Так, перехід із Ковеля мені запропонував міський голова Андрій Садовий. Ця лікарня значно більша, можна зреалізувати більше медичних мрій і допомогти більшій кількості людей. У Ковелі, де я працював 10 років, ми зреалізували все, що могли. По обладнанню там було зроблено все, окрім лінійних прискорювачів, чудові ремонти, штат. Велика команда була зібрана, багато лікарів нових приїхало, інтернів. І люди отримували нормальну заробітну плату. Це вже розкручена лікарня: з 27 пакетів медичних послуг із Національною службою здоров’я було укладено договори на 26. А це 80 млн грн на рахунку, плюс із благодійних фондів по 5-6 млн щомісячно. Там, можна сказати, зроблено було все.

Але я розумію, що не можна засиджуватися на одному місці. Перед цим мій батько був головним лікарем там 28 років. Треба, щоб хтось приходив інший, проявляв ентузіазм. Не може бути пожиттєва влада, мають бути якісь зміни. Хтось постійно приходить новий, підростає покоління, яке може зробити щось цікавіше, новіше.

COVID-19: МИ ДУМАЛИ, ЩО ЗМОЖЕМО РОЗМЕЖУВАТИ ПОТОКИ, АЛЕ ЦЕ БУЛА ПОМИЛКА

- Майже одразу після вашого призначення на посаду в Україні оголосили карантин. Як коронавірус вплинув на ваші плани та роботу?

- Не міг я подумати, що буде така ситуація з епідемією в Україні. Ми з командою прийшли займатися розвитком лікарні, керувати установою, а тут додався ще такий надскладний момент – коронавірус, карантин. Хотілося щось покращити, аж з’явився новий вимір роботи з коронавірусними пацієнтами, тому мусили швидко перегруповуватися, перелаштовуватися.

- Львівська клінічна лікарня швидкої допомоги не була в списку «першої хвилі» й почала приймати пацієнтів з коронавірусом лише з 26 червня. Чому так?

- Ми у Львові планували зробити окремі лікарні для хворих коронавірусом. Думали, що зможемо так розмежувати потоки, що інфіковані знаходитимуться в лікарнях для пацієнтів з COVID-19, а інших будемо лікувати у так званих «чистих». Але це була помилка. Виявилося, що пацієнти з ургентними патологіями, з потребою у хірургічних втручаннях, травмами, інсультами, постраждалі в ДТП також можуть мати коронавірус. І тому довелося займатися й ургентною допомогою, і коронавірусними пацієнтами.

- Саме тому у вас в той час були численні випадки інфікування COVID-19 серед медперсоналу? Як повідомляли, перехворіло понад 170 медиків.

- Саме так, адже часто пацієнту слід було терміново провести операцію, а постфактум ми дізнавалися, що в нього коронавірус. У перші 3 місяці ми працювали вахтовим методом і не хворіли, втрималися саме тоді, коли був найбільший спалах. Потім почали в колективі багато медпрацівників хворіти. Спочатку 5% від загального складу, потім 7%. За весь період у нас перехворіло до 10% колективу. На даний час спокійніше, стабільно. Лікарі вже мають імунітет, і це, певно, добре, що вони перехворіли в легкій та середній формі. Було тільки кілька людей у тяжкій формі, дякувати Богу, без втрат.

- А яка ситуація з пацієнтами, скільки на сьогодні в лікарні хворих коронавірусом?

- На сьогодні в лікарні 146 пацієнтів з коронавірусом.

- Але ж у цій лікарні, як зазначали в міськраді, виділено 100 ліжок для інфікованих коронавірусом. Ви що, кладете по двоє на одне ліжко?

- Ні. Це спочатку так було заплановано (сміється). Ми виділили цілий поверх, зробили бокси, ізоляційні зони для лікарів. У мене планувалося 100 місць, потім сказали, що за наказом міністра я маю підготувати 25% від кількості усіх ліжок, це є 226. Але по лікарні затверджено, що за потреби можемо прийняти 350 хворих.

На даний час 146 пацієнтів у нас лікуються – з пневмоніями, середнього та високого ступенів важкості, тому що легких відправляємо додому, а в нас знаходяться лише кисневозалежні. І кожен день іде приріст. В реанімації – від 6 до 10 пацієнтів на ШВЛ щоденно. Ми відкриваємо нові блоки, щоб розміщувати “ковідних” пацієнтів, тому що ми не можемо сказати людям: «Ми вас не приймемо, тому що вас багато, бо в нас штат чи ще щось там не дозволяє”. Всіх приймаємо, нікому не відмовляємо. Всіх, кого потрібно, госпіталізуємо.

- Чи забезпечена лікарня всім необхідним, щоб приймати таку велику кількість інфікованих коронавірусом?

- Ми спочатку дуже добре забезпечилися, але витратні матеріали зменшуються швидкими темпами. Увесь час докуповуємо індивідуальний захист, щоб убезпечити наших працівників. Ясно, що їм набридає ходити в масках, костюмах, респіраторах, особливо тим, хто перехворів. Але ми всіма силами намагаємося їх оберегти, щоб вони повністю були укомплектовані.

Увесь час ми лікували коронавірусних пацієнтів за кошти лікарні, міста, благодійників, і лише на днях надійшли перші гроші від держави. Тому зараз медикаменти та витратні матеріали будемо купувати за ці кошти. Це перші гроші, які надійшли в лікарню за весь період від держави на хворих коронавірусом. Перші!

- А на що вам зараз найбільше не вистачає коштів?

- Звичайно, лікарня потребує великих капіталовкладень на матеріальне забезпечення, на обладнання, ремонт. Дуже хотіли б збільшити реанімацію, докупити ШВЛ-обладнання, збільшити запаси засобів індивідуального захисту.

*   *   *

Під час нашої розмови, яка тривала близько пів години, телефон Олега Самчука дзвонив біля 10 разів. Часом він перепрошував і відповідав, декому казав, що зайнятий і передзвонить. А наприкінці інтерв’ю в двері кабінету постукали. До кабінету зайшов завідувач першим хірургічним відділенням та анестезіолог.

- У нас сьогодні надзвичайно важлива операція 10-річній дитині – на серці. Наразі готуємося, – пояснив Олег Самчук. – Відновлюємо дитячу кардіохірургію. Будемо рятувати діток. Перша операція уже зроблена. Пацієнтом став хлопець, у якого під час обстеження наші спеціалісти виявили неправильне сполучення легеневих вен, дефект перетинки та зміни в одному з клапанів серця. Хірургічне втручання у таких випадках – єдиний вихід. Усі три вади усунуто. Пацієнт почувається добре і вже розпочинає реабілітацію. А от сьогодні новий виклик перед нашими хірургами.

- Що ви хотіли б сказати наостанок?

- Медицина – дуже затратна річ, але коли буде нормальна медицина, буде здорова нація. Ми повинні зберігати життя, чимшвидше повертати людей до роботи і відновлювати працездатність, рятувати дітей і дбати про кожного. Зараз через відсутність обладнання, спеціалістів, належного фінансування ми мусимо звертатися до когось іншого по допомогу, їхати за кордон. Це слід змінювати, українська медицина має виходити на новий рівень.

Людмила Гринюк, Львів
Фото: Маркіяна Лисейка