Обов’язкове страхування газових мереж: думаєте, з вами “погане не станеться”?

Влада обіцяє виплатити компенсації мешканцям будинку на вулиці Соломії Крушельницької у столиці, чиї квартири зруйновані через обвал, спровокований, ймовірно, вибухом газу. Київ готовий надати із резервного фонду бюджету 30 мільйонів гривень для розв’язання житлової проблеми постраждалих родин. Ще стільки ж просять в уряду... Добре, що людей не залишають у біді і готові допомогти. Але це – лише реакція на наслідки надзвичайної події. Запобігти подібним випадкам у майбутньому такі рішення, на жаль, не допоможуть. До того ж, як не по-блюзнірськи для нас, громадян “соціальної держави”, це звучить, йдеться про добровільні дії влади міста й держави. Обов’язок же держави та її правоохоронної системи – забезпечити неупереджене розслідування обставин трагедії, виявлення і притягнення винних до суду. Завдання судової системи – покарати фізичних та юридичних осіб, чиї дії або бездіяльність призвели до тяжких наслідків і ухвалити рішення про виплату потерпілим справедливих компенсацій. Але ці процеси (як на рівні слідства, так і в судах), зазвичай, тривають роками. І при цьому шанси на те, що людям повністю компенсують збитки, незначні.

Чи ж є швидший і надійніший шлях?

Страхування – може, й не панацея... Та експерти радять подумати

Багато фахівців переконані: виходом може стати обов’язкове страхування газових мереж (ГРМ) і обладнання. Причому, найбільш ефективним буде варіант одночасної страхової відповідальності операторів ГРМ і громадян – власників встановлених у помешканнях газових плит, колонок та іншого устаткування. Це допоможе пришвидшити виплати людям, які постраждали унаслідок локальних техногенних аварій, порушення правил виконання робіт і експлуатації обладнання, халатності посадовців тощо. Зрозуміло, що процес страхового відшкодування також займе певний час. У страхувальників – своя процедура і свій “інтерес”.

Та однак це набагато швидше, ніж судові тяжби. До того ж, розмір виплат буде більш-менш адекватним. Страхування також підвищить ступінь відповідальності підприємств, які надають житлово-комунальні послуги. А ще – сприятиме поліпшенню технічного стану обладнання і мереж. Адже закон страхування відомий: чим кращий технічний стан об’єкта, тим менші страхові внески і тим більша сума відшкодування. А якщо предмет страхування взагалі – “на ладан дихає” – страхова компанія може й відмовити в укладанні угоди. Таким чином, приміром, власники газорозподільчих мереж матимуть вибір: або платити солідні штрафи за невиконання норми щодо обов’язково страхування з імовірністю втрати ліцензії після другого чи третього попередження, або знаходити кошти, щоб раз і надовго модернізувати ГРМ, які є базисом їхнього бізнесу. Те ж стосується і турботи власників домогосподарств про встановлене у своїх помешканнях газове обладнання. Люди будуть зацікавлені, щоб фахівці перевіряли й ремонтували його якомога частіше. Бо тепер, буває, газівників чи представників водоканалу власники квартир навіть на поріг не пускають...

Поки що в Україні, за законом, обов’язковим є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Також обов’язково мають бути застраховані інфраструктурні та інші об’єкти з підвищеним рівнем небезпеки (згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів). Решта видів страхування майна – добровільні. Стосується це й нерухомості. Давно лунають заклики “подумати” про можливість зробити страхування житла й інженерних комунікацій обов’язковим. Йдеться і про гарантоване відшкодування збитків власникам майна, і третім особам. Приміром, вічна історія: ви затопили сусідів знизу...

Чергова “газова НП” стала новим приводом для фахових дискусій щодо запровадження обов’язкового страхування – якщо не усього житлового фонду, то, принаймні, мереж і обладнання з підвищеним ступенем ризику. “Вибух у Києві. Що робити? Навчання і тренінги населення не мають сенсу. Достатньо одного "несвідомого", щоб знести весь стояк. Ми – одна із найбільш газифікованих країн світу. Запровадити (відновити) тотальний контроль, як у Білорусі, неможливо. Частково можна зняти проблему відмовою від газового обладнання (прибрати джерело небезпеки). Але для більшості – це також не вихід. Якщо говорити про бар'єри – можливо – система обов'язкового страхування. Для газопостачальних компаній і всіх власників газонебезпечного обладнання. Рівень безпеки регулювати відсотковою ставкою. Чим вище безпека, тим нижча ставка...”, – пропонує шефредактор журналу “Промислова безпека” Адріан Галач.

І справді – умови страхування такої відповідальності доволі жорсткі. Для того, щоб отримати поліс, підприємству, яке надає комунальні послуги, доведеться виконати низку жорстких вимог страхової компанії щодо запобігання надзвичайним подіям та інцидентам. Тобто, обов’язкове страхування не лише гарантує відшкодування збитків без потреби “залізати до бюджету” (як відбувається зараз), а й стане ефективним засобом впливу на управителя будинку (житлово-експлуатаційну контору, керуючу компанію, ОСББ) та на підприємства, що надають окремі послуги. Такий підхід допоможе “убити одразу кількох зайців”:

1. підвищити якість надання послуг. До того ж, інвестиції в модернізацію суттєво зменшать ймовірність надзвичайних подій на кшталт вибухів газоповітряної суміші через зношеність мереж і обладнання.
2. знизити ризики для керуючої компанії. Отримані страхові виплати дозволять підприємству компенсувати власні витрати і збитки. Відповідно, потім комунальники не мудруватимуть, як стягнути додаткові кошти зі споживачів.
3. підвищити довіру користувачів. Мешканці знатимуть, що при надзвичайній події без затримок отримають компенсацію за зіпсоване майно або виплати на лікування.

Перші кроки до обов’язкового страхування в ЖКГ уже зроблено

Вимоги щодо страхування відповідальності підприємств, що управляють багатоквартирними будинками, передбачені новим Законом “Про житлово-комунальні послуги”, який набрав чинності у червні 2018 року. Документ передбачає страхування цивільно-правової відповідальності керівників, запроваджує обов’язок організації, що управляє будинком, укласти договір відповідальності. Але... Конкретні параметри такого договору не визначені. Немає жодних вимог до страхової суми, ліміту відповідальності на одного потерпілого, переліку страхових випадків, франшизи (частини ймовірного збитку, який страхова компанія не компенсуватиме) і т.д.

Відповідно, більшість управителів сприймають цю законодавчу норму як необов’язкову. Або укладають страхові договори на мінімальні суми із мінімальними внесками – як-то кажуть, “для одбучі”. Судіть самі: максимальна сума страхового відшкодування на одну квартиру за такими угодами часто-густо не перевищує 500 гривень. Тому одне із завдань – домогтися, щоб у разі настання страхової події договір повною мірою покривав вартість ремонту житла постраждалих, а також місць загального користування. Особливо гостра ця проблема для зношеного житлового фонду, де будинками, переважно, управляють житлово-експлуатаційні установи, багато з яких працюють “по-старому”.

До того ж, є ризики, що коли на управителів почнуть тиснути, вимагаючи укладання повноцінних страхових договорів, вони спробують перекласти додаткові витрати (а може йтися про десятки тисяч гривень щомісяця на один будинок) на споживачів. Приклад – ситуація із встановленням у квартирах українців індивідуальних газових лічильників. Роками ми платили за таку перспективу у складі тарифів. Тож кожна газозбутова організація мала б уже давно встановити прилади обліку усім споживачам. Утім, газівники роками використовували отримані кошти на інші цілі (вочевидь, для збагачення власників та менеджменту.

Як нагадує директор Інституту міста Олександр Сергієнко, газовики так і не спромоглися виконати ухвалений у 2011 році Закон “Про комерційний облік природного газу”, яким передбачалося встановлення до 1 січня 2018 року індивідуальних лічильників в усіх помешканнях українців. Натомість власники облгазів пішли на хитрість: через НКРЕКП затвердили “Кодекс газорозподільних систем”, який згодом отримав статус Закону. Цим документом передбачили встановлення загальнобудинкових лічильників замість поквартирних. “Верховна Рада замість того, щоб примусити облгази виконати зобов’язання, перенесла граничний термін встановлення поквартирних лічильників на три роки – до 1 січня 2021-го, – нагадує Сергієнко, – причому, ніхто не дасть гарантії, що тоді знову не буде ухвалено рішення про відтермінування”. Тим паче, що обов’язки зі встановлення індивідуальних приладів обліку віднедавна вирішили покласти на компанію “Нафтогаз України”. Тобто ми, по суті, змушені будемо заплатити за лічильники двічі.

Якщо так станеться і зі страхуванням будинків й інженерних мереж та страховою відповідальністю управителів житла, кризи неплатежів не уникнути.

Зважено треба підходити й до питання покладання страхової відповідальності на власників помешкань. Навіть якщо суми внесків і будуть (як декому здається) незначними, такий примус може спровокувати масову відмову споживачів від використання газу на користь електрики. А це, з-поміж іншого, негативно вплине й на без того низький рівень безпеки наших газових мереж. А ще – може спровокувати колапс в електромережах, не розрахованих на безконтрольне збільшення обсягів споживання. Про що Укрінформ писав напередодні.

Страхуємо житло добровільно. Наскільки надійно та ефективно?

Окрема тема – добровільне страхування житла. Далеко не кожен українець про нього задумується. Ще менше мають на руках реальні договори зі страхувальниками. Утім, трагедія на Крушельницької, де більшість зруйнованих квартир, за неофіційними даними, не були застраховані, таки змушують замислитися. Зокрема, і автора матеріалу. Тож ділюся думками та спостереженнями.

Зазвичай, страховий поліс покриває збитки від пожежі, затоплення (проникнення води), стихійних лих, протиправних дій третіх осіб (крадіжка зі зломом, хуліганство). Набір ризиків за бажанням клієнта можна скоротити, що дозволить знизити тариф. Але серед них завжди має бути пожежа.

Страхування нерухомого майна обходиться порівняно недорого. Тариф залежить від низки умов: наявності в будинку консьєржа, решіток на вікнах, пожежної та охоронної сигналізації, металевих дверей, від матеріалу, з якого зроблений будинок, року спорудження, а також дати проведення останнього капітального ремонту. А вартість поліса залежить від ціни квартири або будинку. Договір страхування включає три складові частини: конструктив (коробка квартири чи будинку), внутрішнє оздоблення (двері, вікна, підлога, стіни), а також майно (меблі, техніка тощо). У середньому конструктив може бути застрахований за тарифом 0,12–0,25% від ринкової вартості, страхування внутрішнього оздоблення обійдеться клієнтові у 0,22–0,35%, за страхування майна доведеться заплатити в середньому 0,3–0,35%.

Наприклад, одна зі страхових компаній наводить такі розрахунки: якщо квартира без оздоблення коштує 1 млн гривень, у ремонт вкладено 300 тисяч і ще стільки ж – у меблі, побутову техніку й електроніку, клієнтові доведеться заплатити за страховий поліс 3000–3500 гривень на рік. Причому, цей платіж можуть розділити на дві, три або й на чотири частини. З одного боку, начебто це значно дешевше автострахування КАСКО (тариф від 3,5 до 7%). Адже ймовірність настання страхового випадку в рази нижча, ніж “шанс” на ДТП або викрадення авто. Але для багатьох українців і ці 3 тисячі “кусаються”. Бо для значної частини домогосподарств ідеться про чверть, третину чи й половину місячного доходу. Тобто, причина відмови від добровільного страхування для більшості з нас – потреба повсякчас заощаджувати. Ще частина власників будинків і квартир або не довірять страховикам, або сподіваються, що біда обходитиме їх десятою дорогою. А ще люди, які цікавляться темою, розуміють: отримати від страхової відшкодування всієї заподіяної шкоди нереально.

Правильне оформлення поліса страхування житла – трудомісткий процес, займатися яким не хочуть ані співробітники страхових компаній, ні клієнти. Адже, за правилами, треба не лише скласти опис усіх речей – меблів, техніки, аксесуарів, що встановлені у квартирі, а й сфотографувати і каталогізувати їх. А це займає багато часу. Приміром, для страхового агента куди вигідніше замість цього застрахувати за цей же час 3-4 авто і отримати більшу комісійну винагороду. Тому страхові компанії зазвичай, пропонують потенційним клієнтам “спрощені” поліси страхування житла. Якими передбачені лише три страхові суми: оціночна вартість “коробки” квартири чи будинку, вартість ремонту і майна (усе – “на око”). При цьому агенти не складають переліку майна, а страхова зобов’язується заплатити за втрату однієї одиниці майна не більше певної суми, наприклад 7000 гривень. Але ж люди, які бувають у магазинах чи переглядають пропозиції на онлайнмайданчиках, прекрасно розуміють: більшість сучасної техніки та якісних меблів набагато дорожчі. Телевізор, холодильник, кухонний гарнітур... усе це коштує десятки чи й сотні тисяч гривень. І то ще ми не говоримо про елітний сегмент... Натомість ставки за страхування недорогих предметів інтер’єру страховики штучно завищують – із тим, щоб власники самі відмовлялися вносити їх до переліку застрахованого хатнього начиння.

Також страхові компанії намагаються максимально розширити перелік форс-мажорів, через які відшкодування не передбачене. Йдеться, зокрема, про військові дії, громадські заворушення, теракти тощо. Є й регіональна специфіка. Приміром, на Закарпатті багато страхових компаній відмовляються страхувати від збитків, пов’язаних зі стихійними лихами, що мають періодичний характер – повеней і підтоплень.

Все це разом із деякими іншими “нюансами” і відштовхує більшість українців від добровільного страхування. Хоча експерти й радять не нехтувати такими можливостями. Бо від пожеж, газових вибухів та інших неприємностей в Україні, на жаль, ніхто не застрахований... Та і в усьому світі – також.

Владислав Обух, Київ

Перше фото: Чернігівгаз